ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/4301/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Риженко М.С. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2024
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2023
у справі № 904/4301/23
за позовом Дніпровської міської ради
до Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії української православної церкви Київського патріархату в місті Дніпрі"
про припинення права постійного користування земельною ділянкою,
В С Т А Н О В И В:
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії української православної церкви Київського патріархату в місті Дніпрі" (далі - Релігійна організація) про припинення права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:550:0010, площею 1,9837 ГА, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Марії Лисиченко, 2д за Релігійною організацією (номер запису про право постійного користування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 29725276).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2023 (суддя Панна С.П.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2024 (колегія суддів у складі: Кощеєв І.М. - головуючий, Чус О.В., Мороз В.Ф.), у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 19.12.2018 № 107/39 передано Релігійній організації " земельну ділянку (план земельної ділянки додається), площею 1,9837 га (кадастровий номер 1210100000:01:550:0010), у постійне користування по фактичному розміщенню будівлі храму по вул. Марії Лисиченко, 2 Д за рахунок земель, не наданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.04 (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій).
Згідно з інформацією (доданою до позовної заяви) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.08.2023 за номером запису про інше речове право 29725276 зареєстровано право постійного користування земельної ділянкою кадастровий номер 1210100000:01:550:0010 площею 1,9837 га на підставі рішення Дніпровської міської ради від 19.12.2018 р. № 107/39 за Релігійною організацією з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ- 1206184032018 від 29.05.2018 земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:01:550:0010 площею 1,9837 га вид використання - по фактичному розміщенню будівлі храму.
Позивач стверджував, що на адресу Дніпровської міської ради надійшли звернення фізичних осіб з інформацією, що працівниками храму по вулиці Марії Лисиченко, буд.2д у м. Дніпрі здійснюються будівельні роботи зі встановлення паркану з захопленням території прилеглого скверу та з проханням здійснити відповідні дії стосовно перевірки наявності відповідної дозвільної документації на здійснення відповідних будівельних робіт.
Інспектором КП Управління контролю за благоустроєм міста ДМР було надано відповідачу припис № 007242 від 30.03.2023 з проханням надати дозвільні документи та зупинити роботи стосовно огородження спірної земельної ділянки. Проте відповідачем було проігноровано зазначений припис, не виконано його вимоги та не надано дозвільних документів на здійснення будівельних робіт, а самі будівельні роботи не зупинено.
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 27.06.2023 № 13-27/6 "Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра" ухвалено, що забудовнику вказаної земельної ділянки необхідно вжити заходи щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 № 44/43 (зі змінами), стосовно самовільно встановлених на території міста огорож згідно з переліком (додаток), а саме, зобов`язано власників зазначеного об`єкта демонтувати їх власними силами негайно з дня прийняття цього рішення та привести земельну ділянку на місцях демонтованих об`єктів до попереднього стану. Визначено, що у разі невиконання вимог інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, Комунальному підприємству Управління контролю за благоустроєм міста Дніпровської міської ради власними силами або із залученням інших комунальних підприємств та сторонніх організацій буде вжито заходів щодо усунення наслідків порушень Правил шляхом демонтажу об`єктів (п. 1 цього рішення), забезпечено їх транспортування, зберігання та складання акта, який підписується представниками інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, КП Управління контролю за благоустроєм міста та залученими особами, що були присутні під час його проведення.
29.06.2023 інспектором КП Управління контролю за благоустроєм міста ДМР було проведено повторну перевірку щодо дотриманням відповідачем законодавства та складено приписи від 29.06.2023 № № 1120, 1121, 1122, 1123 відповідно до яких, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 27.06.2023 №13-27/6 "Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра" повідомлено, що забудовнику необхідно вжити заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 № 44/43 (зі змінами), стосовно самовільно встановленого паркану та зобов`язано власників зазначеного об`єкту демонтувати їх власними силами негайно з дня прийняття рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради та привести земельну ділянку на місцях демонтованих об`єктів до попереднього стану.
Позивач вважає, що земельна ділянка передана міською радою у постійне користування виключно по фактичному розміщенню будівлі храму та жодного дозволу на здійснення нового будівництва на ній не надано, а отже зазначені будівельні роботи забороняються, а їх проведення свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Про використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме, (КВЦПЗ) 03:04: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій свідчить те, що на земельній ділянці розташованій за адресою: м. Дніпро, вул. Марії Лисиченко, буд. 2д здійснюється виробництво та торгівля ритуальними виробами, а саме: пам`ятники, вінки, труни тощо. Земельна ділянка з вищезазначеним видом цільового призначення надана відповідачу по фактичному розміщенню храму, проте використовується для торгівлі та з метою отримання прибутку, що використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематичним та грубим порушенням законодавство, що регулює земельні відносини. При перевірці вказаного у зверненнях об`єкта будівництва було виявлено, що за вказаною адресою здійснюються будівельні роботи щодо будівництва паркану з залізобетонних плит з фундаментом без отримання відповідачем відповідних дозвільних документів та/або погодження такого будівництва з землевласником.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не було зазначено та не доведено, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні ст. 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що мало б наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку. Крім цього апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем не надано доказів зміни відповідачем цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:550:0010 площею 1,9837 га, а зазначені в позові обставини пов`язані з обслуговуванням будівель релігійної організації.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що у відповідача відсутні будь-які правові підстави для проведення будівельних робіт спірній на земельній ділянці і вона надавалась виключно по фактичному розміщенню будівлі храму, також відсутні звернення від відповідача та наявність наданих дозволів (погоджень) від компетентних органів стосовно надання дозволу на здійснення будівельних робіт на зазначеній земельній ділянці. Враховуючи, що відповідна земельна ділянка при формуванні як об`єкт цивільних відносин сформована в категорії земель: землі житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням: 03.04 "Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій", вид використання: фактичне розміщення будівлі храму, суди відмовили Дніпровській міській раді у задоволенні позовної заяви посилаючись на використання вказаної земельної ділянки відповідачем за її цільовим призначенням (на вказаній земельній ділянці здійснюється будівництво без отримання дозвільної документації та без погодження з власником земельної ділянки, використання її для ведення торгівлі та без дотримання вимог визначених у рішенні міської ради про передачу у постійне користування земельної ділянки) та без врахування, що міською радою, як власником земельної ділянки комунальної форми власності було чітко зазначено мету та цільове використання земельної ділянки, а саме виключно по фактичному розміщенню будівлі храму. Ураховуючи вищезазначене, скаржник вважає, що використання земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:550:0010 всупереч мети та цільовому призначенню визначеному у рішенні міської ради є порушенням норм п. г, ґ ст. 141, п. а ст. 143 ЗК України, що призводить до припинення права постійного користування земельною ділянкою. Також вказує, що посилання судів першої та апеляційної інстанції на той факт, що міська рада була обізнана про наявність капітального паркану на момент надання спірної земельної ділянки на праві постійного користування є помилковими та не підкріплені належними та наявними доказами у справі, а паркан, наявний на обрисі у технічному паспорті станом на 2018 рік та на теперішній час відмінний один від одного (наявна сітка-рабиця у 2018 році та капітальний залізо бетонний паркан з цеглою на час звернення міської ради з відповідною позовною заявою). Також скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права під час повернення позивачу клопотання про долучення доказів з додатками, яке надійшло через канцелярію суду 17.10.2023.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. г) ст. 141 ЗК України (використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам), п. ґ) ст. 141 ЗК України (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням) та п. а) ст. 143 ЗК України (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням), як підстави для припинення права постійного користування земельними ділянками та їх узгодження з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України (власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд).
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.08.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 26.07.2024.
До Верховного Суду 25.07.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
На обґрунтування п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування п. г) ст. 141 ЗК України (використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам), п. ґ) ст. 141 ЗК України (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням) та п. а) ст. 143 ЗК України (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням), як підстави для припинення права постійного користування земельними ділянками та їх узгодження з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України (власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд).
Як вже було зазначено, позовні вимоги у цій справі обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем не за цільовим призначенням, а тому позивач вважав наявними підстави для припинення в судовому порядку права постійного користування, яке наявне у відповідача на спірну земельну ділянку.
Так земельна ділянка була надана відповідачу на підставі рішення Дніпровської міської ради від 19.12.2018 № 107/39 у постійне користування по фактичному розміщенню будівлі храму за рахунок земель, не наданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.04 (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій). Згідно з інформації (доданої до позовної заяви) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.08.2023 за номером запису про інше речове право 29725276 зареєстровано право постійного користування земельної ділянкою кадастровий номер 1210100000:01:550:0010 площею 1,9837 га за Релігійною організацією Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право постійного землекористування є безстроковим і на відміну від права оренди може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Статтею 141 ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належать: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
У ст. 143 ЗК України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.