1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 452/584/22

провадження № 61-9019св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Укрсиббанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_3 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2022 року у складі судді Казана І. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивований тим, що 30 січня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк", правонаступником якого є АТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в межах ліміту 28 000,00 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором цього ж дня ОСОБА_1 уклав з банком договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, яка належала іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності.

Позичальник тривалий час не виконував умов кредитного договору, у зв`язку з чим АТ "Укрсиббанк" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 грудня 2010 року у справі № 2-3248/10 стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсиббанк" заборгованість у розмірі 191 277,95 грн. Після набрання законної сили вказаним судовим рішенням банку видано виконавчий лист та 09 березня 2011 року державним виконавцем ВДВС Самбірського МУЮ відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. На все нерухоме майно боржника накладено арешт. Банк розраховував на задоволення своїх вимог під час примусового виконання рішення, в тому числі, за рахунок нерухомого майна ОСОБА_1 .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2010 року визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

У квітні 2010 року дружина позичальника - ОСОБА_2 звернулась до нього суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та просила, крім іншого, визнати за нею право власності на квартиру, яку передано було в іпотеку та визнати недійсним договір іпотеки від 30 січня 2006 року, укладений між банком та її чоловіком, а також виключити зазначену квартиру з акта опису і звільнити з-під арешту. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31 жовтня 2012 року, позов задоволено. Проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 10 липня 2013 року вказані судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Львівської області Львівської області від 27 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, зокрема, було визнано недійсними оспорюваний договір іпотеки, проте у задоволення позовної вимоги про визнання за нею права власності на квартира АДРЕСА_1, відмовлено.

ОСОБА_2 звернулася до державного реєстратора про реєстрацію за нею права власності на спірну квартиру на підставі скасованого рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року. АТ "Укрсиббанк" звернулось з заявою про поворот виконання судового рішення. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2016 року рішення державного реєстратора Тур Ю. Б. про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 було скасовано. З метою виконання вказаного судового рішення банк звернувся до державного реєстратора з заявою про скасування запису, однак у задоволенні вказаної заяви було відмовлено з тих підстав, що право власності за ОСОБА_4 припинено, оскільки спірну квартиру було відчужено ОСОБА_3 на підставі договору дарування, укладеного 21 січня 2020 року з їх з ОСОБА_1 спільним сином ОСОБА_3 .

Відповідачі діяли недобросовісно, договір дарування укладено з метою порушення прав кредитора, уникнення сплати боргу та звернення стягнення на нерухоме майно, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 не виконав.

АТ "Укрсиббанк" просило суд визнати недійсним договір дарування від 21 січня 2020 року та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, зареєстрований у реєстрі №120, посвідчений 21 січня 2020 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Швець Л. С., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 507936046109.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно, ? квартиру з реєстраційним номером 507936046109 за адресою: АДРЕСА_1, номер запису про право власності 35121826, здійснений 21 січня 2020 року на підставі рішення приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Швець Л. С.

У частині позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із кожного у користь АТ "УКРСИББАНК" по 3 101,00 грн понесених документально підтверджених судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладаючи 21 січня 2020 року оспорюваний договір дарування, дарувальник ОСОБА_2 була обізнана про наявність у колишнього чоловіка ? ОСОБА_1 невиконаних кредитних зобов`язань, що встановлені судовим рішенням, яке з 2011 року перебуває на примусовому виконанні у виконавчій службі та на час розгляду цієї справи залишається невиконаним. Крім того, ОСОБА_2 була обізнана про наявність спору щодо квартири та про існування рішення суду, яким було скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру за нею в цілому, а також про поворот виконання скасованого рішення. Отже, вона могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили, а саме ? звернення стягнення на це майно. Незважаючи на вказані обставини, ОСОБА_2 дарує квартиру сину ОСОБА_3 згідно з укладеним між указаними особами договору дарування, де правовою підставою належності ОСОБА_2 на праві власності цієї квартири зазначено скасоване рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року. Згоди на дарування ОСОБА_1 надати не зміг би, оскільки всі його майнові активи знаходяться під забороною відчуження, накладеними виконавчою службою.

Таким чином оспорюваний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення банківській установі перешкод у стягненні боргу за рахунок частки боржника в спільному майні. Дії ОСОБА_2 свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому захисту своїх порушених майнових прав, шляхом звернення стягнення на частку боржника ОСОБА_1 у вказаній квартирі, яка належить колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Наведені висновки зазначені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц.

Щодо суб`єктного складу, то позовні вимоги пред`явлені до ОСОБА_1 безпідставно, а тому в цій частині суд відмовляє у позові. Заявляючи позовну вимогу до цього відповідача, позивач обрав невірний спосіб захисту цивільного права, суд, з урахуванням позиції банківської установи, не встановив, які права порушені цим відповідачем, не наведено й того, що відповідач давав згоду на відчуження спірної квартири чи брав участь у домовленостях щодо укладення оспорюваного договору дарування, а також те, чи є метою пред`явлення позову захист (відновлення) прав і законних інтересів банку.

Для реалізації рішення суду про визнання правочину недійсним, тобто для відновлення порушених прав позивача, одночасно слід скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3, що відповідає висновкам, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 та у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №28/29-6-43/212-2012.

Апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 була добросовісним власником спірної квартири і не мала жодних зобов`язань перед позивачем, а державна реєстрація права власності на спірну квартиру за нею станом на момент укладення договору дарування не була скасована, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки остання, знаючи що спірна квартира є спільною сумісною власність та про те, що у співвласника ОСОБА_1 є невиконані кредитні зобов`язання перед AT "Укрсиббанк", вчинила активні дії з метою виведення квартири АДРЕСА_1 з власності ОСОБА_1, хоча знала про протиправність таких дій, які завдають шкоди позивачеві та унеможливлюють виконання судового рішення про стягнення з останнього заборгованості за рахунок майна, яке перебуває у його власності.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення з підстав незалучення до участі у справі приватного нотаріуса Швець Л. С. відхилено, оскільки згідно з правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні у позові повністю, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі судового рішення у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед позивачем, яку він намагався сплатити за рахунок квартири, яка перебувала у його власності. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2010 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а вказану квартиру визнано їх спільною сумісною власністю. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31 жовтня 2012 року залишено без змін рішення Симбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру. Таким чином, 21 листопада 2014 року державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на майно, відповідно ОСОБА_2 передала квартиру у його власність.

Викладені обставини свідчать про те, що він на законних підставах набув право власності на спірну квартиру, оскільки станом на 21 січня 2020 року ОСОБА_2 була правомірним власником квартири, про що свідчить наявна державна реєстрація речового права на майно за нею та відсутність жодних перешкод, обмежень чи обтяжень щодо розпорядження ОСОБА_2 цією квартирою шляхом укладення договору дарування. Отже, право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру набуто правомірно, а станом на день відчуження квартири у неї не було жодних майнових зобов`язань перед АТ "Укрсиббанк". Державну реєстрацію права власності від 21 листопада 2014 року за ОСОБА_2 на спірну квартиру станом на 21 січня 2020 року не було скасовано, відтак з її боку відсутні ознаки зловживання правом та вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, що цим правочином обумовлені. ОСОБА_2 передала йому спірну квартиру, в якій він зареєстрований, проживає та є абонентом зі сплати комунальних послуг.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таким чином, у цій справі відсутня правова підстава для скасування рішення про державну реєстрацію прав. При цьому судове рішення за наслідками розгляду цього позову не надає правових підстав, передбачених законом, для державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, з якого позивач прагне стягнути заборгованість. Тому позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 не захищає права позивача.

Суди не врахували, що до розгляду справи не залучено приватного нотаріуса Швець Л. С., який провів державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ним, тоді як однією з позовних вимог заявлено саме скасування цієї державної реєстрації. Рішення суду про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації має наслідком притягнення нотаріуса до дисциплінарної відповідальності, а отже впливає на права та обов`язки нотаріуса.

У серпні 2023 року АТ "Укрсиббанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 в частині підстав, зазначених у касаційній скарзі, передбачених пунктом 1 частиною другою статті 389 ЦПК України; в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частиною другою статті 389 ЦПК України касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2010 року. Водночас рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року, яким визнано було за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру, скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ від 10 липня 2013 року. Відповідач ОСОБА_2 діяла в такому разі недобросовісно, достовірно знаючи про скасоване рішення суду, оскільки її представник брав участь у судових засіданнях, та неправомірно зареєструвала право власності за собою на спірну квартиру в цілому.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є колишнім подружжям, а ОСОБА_3 ? їх син. ОСОБА_1, ухиляючись від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, своєю свідомою пасивною поведінкою сприяв ОСОБА_2 у виведені квартири у власність сина з метою унеможливлення звернення на неї (чи його частки у праві власності) стягнення для реального виконання судового рішення. У свою чергу ОСОБА_2 вчиняла активні дії для виведення цієї квартири з правового режиму спільної сумісної власності, будучи обізнаною щодо протиправності таких дій, які завдають шкоди позивачеві та унеможливлюють виконання судового рішення про стягнення заборгованості за рахунок майна, яке є власності боржника, а тому договір дарування є фіктивним. Таким чином висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 27 травня 2021 року у справі № 447/2150/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16- ц, на які посилається скаржник в касаційній скарзі. Водночас обставини справи № 910/7547/17 є відмінними від справи, що переглядається, оскільки у справі № 910/7547/17 позов подано стороною правочину.

Щодо застосування вимог статей 26, 27 Закону України"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", то відповідач посилається на незастосування до спірних правовідносин вказаного закону у редакції від 05 грудня 2019 року, хоча на момент розгляду справа цей закон діяв у редакції від 12 травня 2022 року. Позивач правомірно, одночасно з вимогою про визнання недійсним правочину, заявив вимогу про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3, оскільки в інший спосіб реалізувати судове рішення буде неможливо. Виконання вказаного рішення комплексно з виконанням ухвали апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2016 року про поворот виконання судового рішення надасть можливість державному виконавцеві звернутись до суду з питанням визначення частки боржника у праві власності у спірній квартирі та реалізувати її. Обґрунтовуючи неефективність обраного позивачем способу захисту скаржник посилається на висновки у постановах, які є нерелевантними щодо цієї справи.

Зазначаючи про правові наслідки незалучення нотаріуса до участі у справі ОСОБА_3 посилається, в тому числі, й на висновки, які зроблені судами за інших фактичних обставин справи, що не дають підстави вважати правовідносини у цих справах та справі, що переглядається, подібними.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди в оскаржуваних судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 447/2150/18, від 09 лютого 2018 року у справі № 917/776/17, від 18 листопада 2020 року у справі№ 154/883/19-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 22 липня 2021 року у справі № 752/8820/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 686/17779/16-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог АТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Судивстановили, що 16 квітня 2010 року державним виконавцем ВДВС Самбірського МРУЮ на підставі виконавчого листа від 25 лютого 2010 року № 7-1757 складено акт серії АА №927086 опису й арешту майна, згідно з яким накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Виконавчий лист було видано на підставі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2009 року у справі № 2-1257/2009р., яким стягнено з ОСОБА_1 на користь АКІБ "УкрСиббанк" заборгованість у розмірі 191 277,95 грн та судові витрати.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області 21 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк". Виключено квартиру АДРЕСА_1 з акта опису і його арешту, складеного 16 квітня 2010 року державним виконавцем відділу ДВС Самбірського МРУЮ на підставі виконавчого листа № 2-1257 від 25 лютого 2010 року, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 31 жовтня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк", нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В., згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 та транспортні засоби. Виключено з акта опису й арешту майна серії АА №927086, складеного 16 квітня 2010 року державним виконавцем ВДВС Самбірського МУЮ на підставі виконавчого листа № 2-1257 від 25 лютого 2010 року, виданого Самбірським міскрайонним судом від 29 грудня 2009 року, 1/2 квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 . У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про поділ майна та визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

17 листопада 2014 року проведено державну реєстрацію права власності (право приватної власності) за ОСОБА_2 на спірної уквартиру - 1/1 частки. Підстава виникнення права власності: рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області 21 листопада 2011 року.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2016 року задоволено заяву ПАТ "УкрСиббанк" про поворот виконання судового рішення. Допущено поворот виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року: скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Тур Ю. Б. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 17396443 від 21 листопада 2014 року, а саме: права приватної власності на 1/1 частки спірної квартири, зареєстровану за ОСОБА_2 на підставі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2011 року; внесено до Державного реєстру прав та їх обтяжень запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на 1/1 частки цієї квартири, реєстраційний номер 507936046109.

21 січня 2020 року між ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Швець Л. С. за реєстровим №1598.

Позиція Верховного Суду

Щодо визнання недійсним договору дарування

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).


................
Перейти до повного тексту