ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 522/11839/15-ц
провадження № 61-13372св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Олком-Лізінг",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг", Товариство з обмеженою відповідальністю "Енертер",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ТОВ "Олком-Лізінг", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг", ТОВ "Енертер", про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 11 травня 2007 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 66-0/МБ із змінами та доповненнями. Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 грошові кошти на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності з лімітом максимальної заборгованості 950 000,00 доларів США та 2 020 000,00 грн, строком повернення кредиту у повному обсязі до 10 травня 2022 року зі сплатою за користування кредитом відсотки, виходячи з відсоткових ставок, вказаних у пункті 3.1 кредитного договору.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором банк уклав договори поруки від 11 травня 2007 року та додаткові угоди до них від 31 листопада 2007 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зобов`язалися нести солідарну відповідальність з ОСОБА_1 за виконання кредитних зобов`язань.
Позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору та станом на 27 квітня 2015 року має кредитну заборгованість у розмірі 43 662 879,57 грн.
Просив суд:
стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 662 879,57 грн;
стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 662 879,57 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи не підтверджується розрахунок заборгованості, наданий позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог. При цьому банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись з письмовими вимогами про усунення порушень умов кредитного договору на адресу позичальника-іпотекодавця 12 травня 2011 року і 01 червня 2011 року, та здійснивши звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2012 року (номер провадження № 22ц-802/12), а також стягнувши за рішенням апеляційного суду Одеської області (номер провадження: 22-ц/785/2443/15) від 17 березня 2015 року солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованість за кредитним договором в сумі 2 300 268,77 грн та 2 300 268,77 грн з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, у суду відсутні підстави для стягнення сум відсотків у вигляді сум строкової та простроченої заборгованості по відсоткам та пені за прострочення заборгованості по основному боргу, кредиту, відсоткам.
Крім того, позовну заяву було подана до суду 04 червня 2015 року, тобто в період дії договору про відступлення прав вимоги № 141212/ВПВ-8, відповідно до умов якого позивач відступив ТОВ "ФК "Центр факторингових послуг" право вимоги за кредитним договором. Отже, у позивача було відсутнє суб`єктивне право вимоги за цим договором. У зв`язку з чим матеріалами справи не підтверджується порушення прав ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитним договором з підстав, зазначених у позові. Суд не приймає до уваги той факт, що договір про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2014 року № 141212/ВПВ-8 було розірвано 08 червня 2015 року на підставі договору про дострокове розірвання, оскільки вказана підстава (правопороджуючий юридичний факт) виникла вже після подачі позову, позивач на цю обставину не посилався та не скористався своїм правом на зміну підстав позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року замінено у справі позивача АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника ТОВ "Олком-Лізінг".
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ТОВ "Олком-Лізінг", задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2019 року в частині відмови у стягненні 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "Олком-Лізінг" 15 910,18 грн.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ "Олком-Лізінг" 15 910,18 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги банку про стягнення процентів за ставкою, встановленою у кредитному договору, після того, як кредитний договір припинив свою дію, після стягнення заборгованості в судовому порядку, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають. Водночас у охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, позивачем розраховані відсотки відповідно до кредитного договору, також у позові є посилання на частину другу статті 625 ЦК України та банк зазначає, що має право на стягнення 3 % річних.
З урахуванням того, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2013 року стягнуто з відповідачів заборгованість у розмірі 2 300 268,77 грн, колегія суддів приходить висновку, що саме на цю суму заборгованості нараховуються 3 % річних з моменту ухвалення судового рішення, а саме з 17 березня 2013 року по день звернення з позовом до суду - 10 червня 2015 року, а тому до стягненню підлягає 15 910,18 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом необґрунтовано прийнято до уваги подання позову під час відсутності прав вимоги у банку, колегія суддів вважає не обґрунтованим з тих підстав, що провадження було відкрито 06 липня 2015 року, тобто після розірвання договору та повернення банку 08 червня 2015 року прав вимоги.
Аргументи учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у тексті позовної заяви є розрахунок заборгованості за трьома кредитними договорами і ця заборгованість складається з: суми строкової заборгованості за основним боргом кредиту, суми простроченої заборгованості за основним боргом кредиту, суми строкової заборгованості за відсотками, пені за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту, відсотками. Не зважаючи на те, позовна заява і містить цитування статті 625 ЦК України, проте ніякого розрахунку 3 % річних у позовній заяві або додатках до неї немає. У прохальній частині позовної заяви позивач не просив стягувати 3% річних.
Суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, він не розглядав позовну вимогу про стягнення 3 % річних, оскільки вона позивачем не заявлялась, тоді як суд апеляційної інстанції, порушивши норми процесуального права, вийшов за межі заявлених позовних вимог, змусив позивача надати розрахунок 3 % річних і стягнув їх. Крім того, в апеляційній скарзі позивач також не зазначав про стягнення 3 % річних та оскаржував рішення суду першої інстанції про відмову у стягнення заборгованості за трьома кредитними договорами, яка складається з основної суми боргу та відсотками за кредитами. Банк не оскаржував рішення суду з підстав відмови у стягненні 3 % річних, оскільки не заявляв вимог про їх стягнення. Апеляційний суд не має права змінювати вимоги позову.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" взагалі не мав права звертатись з цим позовом, оскільки на момент подачі позову діяв договір відступлення права вимоги за кредитними договорами. Проте суд апеляційної інстанції вважав, шо позивач мав право заявляти позовні вимоги, оскільки провадження було відкрито після розірвання договору відступлення права вимоги. Такий висновок є хибним з огляду на те, що право на звернення до суду пов`язано саме з датою його реалізації (подачею позову), а не відкриття провадження у справі судом першої інстанції. На момент звернення до суду у банку не було вже порушених прав, оскільки своє право вимоги за кредитними договорами він відступив іншій особі.
У жовтні 2023 року ТОВ "Олком-Лізинг" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та просило у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, закрити провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Відзив мотивовано тим, що скаржник у касаційній скарзі наводить постанови Верховного Суду, що не є подібними до обставин цієї справи, а також належним чином не обґрунтовує в чому саме полягає порушення норми процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю.
Посилаючись у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, ОСОБА_1 фактично "вириває" з контексту окремі абзаци та трактує їх на свою користь.
Аргументи про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог безпідставні, оскільки звертаючись до суду з позовом ТОВ "Олком-Лізинг у своїх додаткових поясненнях розрахував відсотки відповідно до кредитного договору за порушення грошових зобов`язань у порядку статті 625 ЦК України. Також у позові ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було зазначено щодо права на стягнення 3 % річних з посиланням на частину другу статті 625 ЦК України.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; у постановах Верховного Суду: від 08 серпня 2018 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17).
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).