ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 761/25311/20-ц
провадження № 61-3153св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач),Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
розглянув упопередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І.,Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, просила позбавити його батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 .
Позов обґрунтований тим, що у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач не бере участі у житті сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток.
Окремі декілька зустрічей мали вкрай негативні наслідки для психоемоційного стану дитини. ОСОБА_3 не бажає спілкуватися та бачитися з батьком. Зустрічі з батьком пригнічують його та змушують страждати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3, а саме: відповідач не брав участі у житті сина, протягом тривалого часу не піклується про його фізичний і духовний розвиток навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування сина, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання, не надає сину доступу до культурних та інших цінностей, не сприяє засвоюванню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, тому застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.
Суд першої інстанції зазначив, що не встановив жодних об`єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні ОСОБА_2 сина та того, що відповідач намагався виконувати батьківські обов`язки. Відповідач дуже формально ставиться до необхідності виконання обов`язку щодо утримання дитини, сплати аліментів, не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування позовних вимог.
Доводи відповідача щодо чинення позивачкою йому перешкод у спілкуванні з дитиною не підтверджені, водночас суд встановив, що відповідач не вживав будь-яких законних засобів для врегулювання цього питання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Ломановим Д. О., задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,60 грн.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачкою докази не вказують на свідоме нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками та його небажання брати участь у вихованні сина.
ОСОБА_2 визнає, що з серпня 2019 року він дійсно не бачився і не спілкувався з сином, але пояснює це поведінкою позивачки, яка перешкоджала брати йому участь у вихованні сина.
Такі посилання відповідача підтверджуються зверненням позивачки до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо заборони відповідачу з`являтися чи наближатися до сина сторін, яка визнана необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції не встановив злісного небажання ОСОБА_2 виконувати свої обов`язки з виховання сина.
У матеріалах справи немає достатніх доказів для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки поведінка відповідача і бажання повністю змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків вказують на небайдужість до долі його сина і намагання налагодити стосунки між ним, позивачкою та сином.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30, складеного психологом Міського Центру дитини Київської міської державної адміністрації, та вказав, що незважаючи на негативне ставлення сина до відповідача як батька, немає підстав стверджувати, що між батьком і сином втрачений сімейний зв`язок.
Суд апеляційної інстанції роз`яснив сторонам, що вони зобов`язані поважати дитину, тому при встановленні та налагодженні стосунків між відповідачем та дитиною повинні утриматись від дій, які можуть її травмувати, ставитися до прав та обов`язків розумно, виважено та з любов`ю до дитини. Роз`яснено сторонам, що вони можуть скористатися сімейною медіацією для визначення способів гармонійного розвитку та емоційного комфорту сина ОСОБА_3, налагодження стосунків між собою з метою виключити вплив їхніх негативних емоцій один до одного на психічний стан дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, просила її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу заявниця мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18; апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.
Суд апеляційної інстанції не врахував думку дитини, яка бажає, щоб відповідач був позбавлений батьківських прав та висновок органу опіки і піклування.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу обґрунтований тим, що січня 2015 року до травня 2018 року відповідач працював за кордоном. Приїжджаючи кожні два-три місяці в Україну, він періодично зустрічався з сином, проводив з ним час, брав участь у його вихованні та утриманні, надаючи позивачці щомісячно 3 000,00 грн на утримання сина.
У 2018 році та 2019 році він декілька разів бачився із сином, познайомив його із сином від другого шлюбу, водночас позивачка перешкоджала їхнім зустрічам, що змусило його звернутися до органу опіки і піклування про встановлення графіку зустрічей з дитиною.
У рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у справі № 761/25312/20 за позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів суд зазначив, що позивачка не довела, що вживала заходів для стягнення аліментів з відповідача до моменту звернення до суду, а він ухилявся від їхньої сплати.
Відповідач бажає брати участь в утриманні сина, він виконав рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року у справі № 761/47932/19 про стягнення додаткових витрат на дитину.
Крім того, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року у справі № 369/12053/19 затверджено мирову угоду між сторонами про графік спілкування батька із сином, у якій сторони також погодили розмір коштів, які він сплачуватиме на утримання дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, обставин для застосування якої у цій справі не встановлено.
Відповідь на відзив позивачки Верховний Суд залишає без розгляду з огляду на таке.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 398 ЦПК України).
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частини перша, друга статті 390 ЦПК України).
Київський апеляційний суд ухвалив постанову 24 січня 2024 року, повний текст постанови складений 01 лютого 2024 року, останній день строку на касаційне оскарження припадав на 01 березня 2024 року, з касаційною скаргою заявниця звернулася 04 березня 2024 року,, а відповідь на відзив надіслала 10 липня 2024 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Оскільки відповідь на відзив, який по суті є доповненням до касаційної скарги з новими доводами та підставами касаційного оскарження, яке подане поза строком на касаційне оскарження, заявниця не порушує питання про поновлення цього строку, а Верховний Суд не визнав його подання поза межами цього строку необхідним, то таке доповнення підлягає залишенню без розгляду.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1,4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 23 листопада 2007 року, серія НОМЕР_1, виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім`ї, 23 листопада 2007 року, сторони зареєстрували шлюб, актовий запис № 4259.
Згідно зі свідоцтвом про народження від 24 січня 2009 року, серія НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 .
13 квітня 2014 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/549/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Згідно з актом обстеження умов проживання дитини від 12 листопада 2019 року ОСОБА_3 постійно проживає з матір`ю, яка забезпечує йому належні умови проживання, а саме: дитина проживає в окремій кімнаті, де створені належні умови, відвідує школу та гуртки.
ОСОБА_1 разом із сином зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до характеристики від 26 жовтня 2019 року із 22 червня 2015 року ОСОБА_1 займає посаду асистента проєктів в офісі Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, не має жодних дисциплінарних стягнень, характеризується як відповідальна, цілеспрямована та працьовита людина.
Згідно з довідкою від 29 жовтня 2019 року № 657 ОСОБА_1 на обліку у психолога та нарколога не перебуває та ніколи не перебувала, має стабільний дохід.
Відповідно до результатів дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3, ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин від 20 листопада 2019 року, складеного психологом Міжнародного гуманітарного центру "Розрада", відзначається сильний зв`язок матері та сина, які весь вільний час проводять разом, їх світ наповнений любов`ю, радісними емоціями, мандрівками та активним розвитком. Син інтелектуально розвинений і цікавий, його мати докладає всіх зусиль для найкращого життя дитини. Враховуючи активну негативну позицію дитини щодо спілкування з батьком зустрічі сина із його батьком є недоцільними та такими, що суперечать інтересам дитини.
Згідно з висновком Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 26 травня 2021 року № 109/04/40-3626 вважається доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3 .
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства", далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пукнтах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (MAMCHUR v. UKRAINE), заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 51).