ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 757/54645/16-ц
провадження № 61-6487св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний університет фізичного виховання і спорту України,
треті особи: Український центр оцінювання якості освіти, Офіс Генерального прокурора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету фізичного виховання і спорту України (далі - НУФВСУ) про скасування наказу.
Позов мотивований тим, що 11 серпня 2014 року за наказом ректора НУФВСУ № 369-ст "Про зарахування на навчання" позивача було зараховано на перший курс за напрямком підготовки 6.010202 "Спорт" денної форми навчання за державним замовленням.
Проте, під час навчання позивача на третьому курсі - 03 листопада 2016 року, було прийнято наказ ректора НУФВСУ № 558-ст про скасування запису в наказі НУФВСУ від 11 серпня 2014 року № 369-ст "Про зарахування на навчання" та всю подальшу історію навчання студента ОСОБА_1 .
Підставою прийняття наказу став лист Генеральної прокуратури України № 21/2-18310-15 від 14 липня 2016 року, яким проінформовано ректора про те, що Генеральною прокуратурою здійснюється керівництво у кримінальному провадженні № 42015000000001181 за фактами несанкціонованої зміни інформації про результати зовнішнього незалежного оцінювання службовими особами Українського центру оцінювання якості освіти, привласнення та легалізації коштів Центру шляхом створення фіктивних підприємств. У листі зазначено, що у ході розслідування отримано письмові підтвердження директора Українського центру оцінювання якості освіти про недостовірність інформації, поданої, зокрема, у 2014 році ОСОБА_1 для зарахування на навчання до НУФВСУ. За словами позивача, вказаним листом Генеральна прокуратура України фактично спонукала ректора НУФВСУ відрахувати студента ОСОБА_1 на підставі отриманих відомостей.
Вказував, що результати зовнішнього незалежного оцінювання, відображені у базі даних, не співпадають з результатами, визначеними за підсумками перевірки за 2014 рік, результати ЗНО ОСОБА_1 відображені у базі даних аналогічні тим, що зазначені в інформаційній картці до сертифіката № НОМЕР_1, які подавалися позивачем до приймальної комісії НУФВСУ. Більше того, про результати проходження ЗНО позивач довідався з інформаційної сторінки на сайті Регіонального центру оцінювання якості освіти. До приймальної комісії подав сертифікат ЗНО, відомості у якому відповідають тим, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти. Таким чином, підстав стверджувати, що позивачем подано недостовірні відомості про проходження зовнішнього незалежного оцінювання немає.
За таких обставин ОСОБА_1 просив скасувати наказ ректора НУФВСУ від 03 листопада 2016 року № 558-ст в частині скасування запису в наказі НУФВСУ від 11 серпня 2014 року № 369-ст "Про зарахування на навчання" (код в ЄДЕБО 76646) та всієї подальшої історії навчання ОСОБА_1 (код в ЄДЕБО 3471972).
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року залучено до справи в якості третьої особи Український центр оцінювання якості освіти.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2017 року залучено до справи в якості третьої особи Генеральну прокуратуру України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року позов задоволено.
Скасовано наказ ректора НУФВСУ від 03 листопада 2016 року № 558-ст в частині скасування запису в наказі НУФВСУ від 11 серпня 2014 року № 369-ст "Про зарахування на навчання" (код в ЄДЕБО 76646) та всієї подальшої історії навчання ОСОБА_1 (код в ЄДЕБО 3471972).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Офіс Генерального прокурора 14 березня 2024 року подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року відмовлено на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено судом 08 грудня 2022 року, а апеляційну скаргу подано заявником 14 березня 2024 року, тобто більше, ніж через рік після його ухвалення. При цьому, заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, а докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29 квітня 2024 року Офіс Генерального прокурора через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, заявник послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 466/6958/19-ц.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 06 червня 2024 року, який надійшов на адресу Верховного Суду через "Електронний суд", НУФВСУ просить суд касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.
07 червня 2024 року від НУФВСУ на адресу Верховного суду через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу з аналогічним змістом, як і у відзиві від 06 червня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.