У Х В А Л А
10 липня 2024 року
м. Київ
Справа № 466/3398/21
Провадження № 14-80цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Лігал Колекшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", за участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тишківської Роксоляни Іванівни, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Лігал Колекшн" на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року у складі судді Едер П. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
УСТАНОВИЛА:
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра", банк), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Лігал Колекшн" (далі - ТОВ "Преміум Лігал Колекшн"), за участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тишківської Р. І., про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження.
2. Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 квітня 2013 року, ухваленого у справі № 2-743/11, яким підтверджено незаконність вибуття квартири з його володіння та витребувано цю квартиру із чужого незаконного володіння ОСОБА_2, яка передала спірне житло в іпотеку банку за оспорюваним договором іпотеки.
3. При цьому ОСОБА_2 уклала з ВАТ "КБ "Надра" договір іпотеки в день придбання нею (іпотекодавцем) спірної квартири, а саме 27 лютого 2008 року, і цього ж дня приватним нотаріусом Тишківською Р. І., у зв`язку з посвідченням вказаного правочину, було накладено заборону на відчуження квартири, про що вчинено відповідний запис в реєстрі за № 734.
4. Наявність заборони на відчуження квартири та іпотечного договору, стороною якого він не був, позбавляє його можливості належним чином користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
5. ОСОБА_1 просив:
- поновити строк звернення до суду;
- визнати недійсним договір іпотеки від 27 лютого 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, укладений між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за № 733;
- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 та запис про іпотеку № 31006169;
- скасувати заборону та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 (заборону) відчуження квартири АДРЕСА_1, внесений на підставі вказаного договору іпотеки.
6. Ухвалою від 06 липня 2021 року Шевченківський районний суд міста Львова залучив до участі у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп").
7. Рішенням від 14 грудня 2021 року Шевченківський районний суд міста Львова позов задовольнив.
Визнав недійсним договір іпотеки від 27 лютого 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, укладений між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за № 733.
Вилучив (припинив) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 та запис про іпотеку № 31006169.
Скасував заборону та вилучив з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 (заборону) відчуження квартири АДРЕСА_1, внесений на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І.
Стягнув солідарно з ВАТ "КБ "Надра", ФГВФО, ОСОБА_2, ТОВ "Преміум Лігал Колекшн", ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 816,00 грн.
8. Рішення мотивував тим, що іпотекодавець ОСОБА_2 не була власником спірної квартири, яка є предметом іпотеки, і не мала права на розпорядження цим майном та передачу його в іпотеку. ОСОБА_2 неправомірно уклала оспорюваний договір іпотеки, оскільки квартира вибула у власника без законних на це підстав. Договором іпотеки та забороною відчуження квартири позивачеві як законному власнику майна чиняться перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні квартирою, а тому наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним і скасування заборони на відчуження майна, накладеної приватним нотаріусом у зв`язку з посвідченням вказаного правочину.
Строк звернення до суду із цим позовом для ОСОБА_1 обчислюється з моменту, коли його представник 27 листопада 2020 року ознайомився з матеріалами справи № 2-1427/10, в яких знаходився оспорюваний договір іпотеки. Про наявність заборони на відчуження спірної квартири позивач дізнався лише 15 квітня 2021 року, тому вказаний строк підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин.
9. Постановою від 06 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року залишив без змін.
10. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що у зв`язку з недійсністю первинного договору купівлі-продажу спірної квартири та підтвердженням незаконності набуття права власності на спірну квартиру відповідачкою ОСОБА_2 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недійсність оспорюваного договору іпотеки, предметом якого є квартира, законним власником якої був позивач, що підтверджено рішенням суду, а не відповідачка ОСОБА_2, відтак остання не мала правомочностей власника щодо розпорядження спірною квартирою.
Зазначив, що згідно із частинами другою та третьою статті 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. Отже, право передачі майна в іпотеку належить його власнику. Це випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 317 ЦК України, про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Виходив з того, що згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 27 лютого 2008 року, укладеного між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2 .
Мотивував тим, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Таким чином, у зв`язку з визнанням недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог і в частині скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, заборони відчуження вказаного вище нерухомого майна на підставі цього договору іпотеки.
Дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" на необхідність застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки законність права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, що є предметом іпотеки, підтверджена ухваленим 08 квітня 2013 року рішенням суду, на підставі якого він зареєстрував 28 березня 2019 року право власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а відтак саме із цього часу позивач, будучи законним власником квартири, міг ставити питання про захист свого порушеного права. Доказів, які свідчили б про те, що ОСОБА_1 раніше було відомо про існування заборони на відчуження спірного майна у зв`язку з укладення договору іпотеки, матеріали справи не містять.
11. У лютому 2023 року ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
12. Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Зазначено, що апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 09 грудня 2020 року у справі № 715/32/18, від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц, від 11 серпня 2021 року у справах № 523/7609/17, № 329/253/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 354/397/17, від 12 січня 2023 року у справі № 940/1275/20, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
13. Касаційну скаргу мотивувало тим, що на момент укладення договору іпотеки 27 лютого 2008 року ОСОБА_2 була власником переданої в іпотеку квартири, договір купівлі-продажу про придбання нею спірного об`єкта нерухомості був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Укладаючи договір іпотеки, ВАТ "КБ "Надра" діяло добросовісно та вжило всіх залежних від нього заходів задля перевірки наявності в іпотекодавця повноважень на відчуження спірної квартири. Лише заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 08 квітня 2013 року у справі № 2-743/11 витребувано спірну квартиру з володіння ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на неї. Отже, на момент вчинення оспорюваного правочину банк не знав і не міг знати, що договір іпотеки укладено нібито з порушенням прав та інтересів позивача. Оскільки суди в цій справі не встановили обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя, то відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки та скасування реєстраційних записів і обтяжень. Крім того, суди безпідставно не застосували інститут позовної давності. Доведення факту, через який ОСОБА_1 не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про таке порушення.
14. Зазначає, що ОСОБА_1 був учасником справи № 2-1427/10, а тому ще у 2010 році він мав можливість ознайомитися з оспорюваним договором іпотеки, який містився в матеріалах цієї справи. Посилання апеляційного суду на те, що позивач зареєстрував право власності на спірну квартиру 28 березня 2019 року, а тому саме з цього часу він, будучи законним власником майна, міг ставити питання про захист свого порушеного права, є безпідставним, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право. Крім того, закон не передбачає такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права.
15. У квітні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.
16. Відзив мотивований тим, що у матеріалах справи № 2-1427/10 немає жодної заяви позивача про ознайомлення з матеріалами справи, жодних доказів у справі, що позивачу було вручено оспорюваний договір іпотеки, а також що цей договір іпотеки не був предметом судового розгляду у справі та дослідження, немає жодного посилання на вказаний договір іпотеки у рішеннях судів у справі, а тому строк звернення до суду із цим позовом для позивача обчислюється з моменту, коли особа довідалася про порушення свого права, а позивачу стало відомо про оспорюваний іпотечний договір лише 27 листопада 2020 року, коли представник позивача ознайомився з матеріалами цивільної справи № 2-1427/10.
17. У квітні 2023 року ФГВФО через представника ОСОБА_4 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її задовольнити, скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
18. Відзив мотивований тим, що позивач не надав доказів на підтвердження недійсності договору іпотеки, тому суди безпідставно задовольнили позов.
Розгляд у Верховному Суді
19. Ухвалою від 20 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, клопотання ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" про зупинення дії судових рішень задовольнив частково; зупинив дію рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
20. Ухвалою від 20 березня 2023 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" про зупинення провадження у справі.
21. Ухвалою від 24 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначив до судового розгляду.
22. Ухвалою від 24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 466/3398/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
23. Ухвалою від 03 червня 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду передав справу № 466/3398/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
24. Ухвалу мотивував тим, що як принцип доброї совісті взагалі, так і його прояви (добросовісного іпотекодержателя) не можуть бути обмежені певною сферою (наприклад, не поширюватися при вирішенні спору про визнання недійсним договору іпотеки).
25. Зазначив, що Законом України "Про іпотеку" не передбачено таких підстав припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку. Витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки, якщо інше не передбачене договором. Закон не встановлює недійсність такого правочину (його нікчемність).
26. Об`єднана палата виходила з того, що в практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція "добросовісний іпотекодержатель" і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі № 718/2468/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 715/32/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі 509/1157/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 707/807/21).
27. Обґрунтовувала тим, що конструкція "добросовісний іпотекодержатель" (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки з "невласником"), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки також має допускатися правопорядком.
28. Зазначила, що до обставин, які можуть свідчити, що іпотекодержатель міг знати, що іпотекодавець не є власником відносяться, зокрема: момент вчинення правочину; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. Конструкція "добросовісний іпотекодержатель", зокрема, має виключатися в тому разі, коли майно було вкрадене у власника або в особи, якій власник передав майно у володіння.
29. Виходила з того, що власник який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця, "займає" місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (частина третя статті 528 ЦК України) право вимагати з боржника виконання зобов`язання, яке було забезпечене іпотекою.
30. Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21) зазначено:
"8.27. Оскільки ОСОБА_1 з 25.07.1995 набув право власності на Земельну ділянку і з того часу вона не вибувала з його володіння, Велика Палата Верховного Суду висновує, що позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, а тому погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позов у цій справі в частині вимог, спрямованих на усунення цих перешкод, є негаторним, та відхиляє доводи Товариства, викладені у підпункті 4.2 цієї постанови, про те, що ОСОБА_1 мав захищати свої права шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.
8.28. У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
8.29. Отже, державна реєстрація права іпотеки на Земельну ділянку за Товариством - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в Реєстрі створюють для ОСОБА_1 перешкоди у реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц).
8.30. Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
8.31. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону № 898-IV)".
31. Об`єднана палата звернула увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21) також вказано:
"8.35. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право іпотеки відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Реєстру відомостей про припинення права іпотеки відповідача на підставі судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
8.36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
8.37. У подальшому Велика Палата Верховного Суду поширила цей підхід та вказала, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту в тому випадку, коли особа відступила право вимоги, яке їй не належить (у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт), а також коли відбулось відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору в будь-якого суб`єкта), що не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою (див. пункти 139-141 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
8.38. Велика Палата Верховного Суду вважає такий підхід застосовним і до спірних правовідносин, які склались у цій справі, адже укладення Договору між ОСОБА_2 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", а також відступлення останнім на користь Товариства права вимоги за вказаним правочином не створило для ОСОБА_1 як дійсного власника Земельної ділянки жодних правових наслідків. При цьому сам Договір, на відміну від внесених до Реєстру на його підставі Записів, не створює для позивача перешкоди в розпорядженні Земельною ділянкою, а тому визнання його недійсним не призведе до відновлення порушених прав власника цієї нерухомості.
Оскільки вимога про визнання недійсним Договору не є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для її задоволення, а доводи Товариства, викладені в підпункті 4.2 цієї постанови, про обрання позивачем неефективного способу захисту знайшли підтвердження в частині цієї вимоги.
8.39. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновки об`єднаної палати КГС ВС, викладені в постанові від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, та зазначити, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.
Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення".
32. Об`єднана палата вважала, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду не сприяє передбачуваності судової практики та стабільності цивільного обороту з декількох міркувань.
33. Зазначила, що, по-перше, він нівелює та не враховує конструкцію "добросовісний іпотекодержатель", тобто прав та інтересів тієї особи, яка набула право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником.
34. Виходила з того, що практика Великої Палати Верховного Суду в інших справах свідчить про цілеспрямоване поширення засади добросовісності на вирішення багатьох спорів. Зокрема, зміна практики у спорах щодо недійсності правочинів, вчинених одним із подружжя без згоди іншого та необхідності врахування доброї совісті [див. пункти 8.64-8.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)].
35. Мотивувала тим, що в одній з останніх постанов Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість [див. пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)].
36. Вважала, що принцип доброї совісті не може обмежуватися певною сферою (наприклад, не поширюватися при вирішенні спору про визнання недійсним договору іпотеки). Законом України "Про іпотеку" не передбачено таких підстав припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку. Витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки, якщо інше не передбачено договором. Закон не встановлює недійсність такого правочину (його нікчемність). Конструкція "добросовісний іпотекодержатель" (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником), хоча прямо й не передбачена в приватному праві, є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України).
37. Зазначила, що при вирішенні спорів щодо недійсності договорів іпотеки по суті існує три допустимі варіанти для кваліфікації вчинення договору іпотеки іпотекодавцем-невласником (зокрема, у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого іпотекодавець набув права власності чи визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та недійсним державного акта):
1) оскільки в момент вчинення договору іпотеки іпотекодавець був власником, а підстави недійсності мають існувати в момент вчинення правочину, то підстав для визнання такого правочину недійсним немає;
2) недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі). Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки. При цьому очевидно, що добра совість "лікує" таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору невласником;
3) при визнанні недійсним договору іпотеки має враховуватися добросовісність іпотекодержателя. У разі відсутності підстав для кваліфікації іпотекодержателя як недобросовісного добра совість "лікує" таку ваду договору, як укладення договору невласником.
38. Очевидно, що банк при укладенні договору іпотеки із невласником покладався на дані реєстру прав на нерухомість, в яких власником зазначалася особа, яка, як з`ясувалося пізніше, у дійсності є невласником (причому відбувається це доволі штучно, як правило внаслідок застосування конструкції недійсності правочину).
39. Об`єднана палата акцентувала увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено:
"7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;