ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 296/6785/22
провадження № 61-15044св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2023 року у складі судді Маслак В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2022 року, складеним приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є. О., під час примусового виконання виконавчого листа № 2-83/12, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 29 серпня 2012 року, спірна квартира продана на електронних торгах. Переможцем визнано учасника № 4 - ОСОБА_1 .
За результатами проведення електронних торгів 02 лютого 2022 року
ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Набувши у встановленому законом порядку право власності на це спірне майно, позивач позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки її попередній власник ОСОБА_2 надалі проживає у квартирі та добровільно не бажає знятися з реєстраційного обліку.
Посилаючись на порушення свого права у користуванні, володінні та розпорядженні майном, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, та виселити його з вказаної квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 05 квітня
2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Усунув перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення
ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Житомирський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2023 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2023 року залишив без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_1 як новий власник, яка придбала спірне житло у встановленому законом порядку на електронних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач, який втратив право користування спірною квартирою у зв`язку з її відчуженням, відмовляється виселятися з неї.
Оскільки реалізація спірної квартири відбулася в межах процедури виконавчого провадження на підставі статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" з метою виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором, а тому на спірні правовідносини не поширюється положення частини другої статті 109 ЖК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира
від 05 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 19 вересня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та не звернуто увагу на той факт, що квартира АДРЕСА_1 була предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 03 лютого 2006 року, а тому під час вирішення питання про виселення ОСОБА_2 підлягала застосуванню стаття 109 ЖК України, відповідно до якої громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше житлове приміщення.
Висновки судів про виселення ОСОБА_2 із квартири суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі
№ 643/18788/15-ц, відповідно до якої державний виконавець зобов`язаний під час реалізації квартири зазначити про обтяження майна у вигляді проживання у ній попереднього власника, а також висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, згідно з якими у разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт нерухомості (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, то виселення без надання іншого житлового приміщення не допускається.
При цьому під час вирішення спорів про виселення особи особливої уваги потребує дослідження порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, питання пропорційності втручання у право особи на житло, особливо враховуючи, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду м. Житомира.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень задоволено.
Зупинено виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира
від 05 квітня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду
від 19 вересня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У січні 2024 року справа № 296/6785/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 березня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сєтак В. Я. та зареєстрованого за № 3833.
Акт про реалізацію, складений приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є. О. 20 січня 2022 року, містить інформацію про те, що вказана квартира була передана в іпотеку на підставі договору іпотеки № PCNL-001/007/2006 від 03 лютого 2006 року. Іпотекодержателем є ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Під час примусового виконання виконавчого листа № 2-83/12, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 29 серпня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості у розмірі 31 211,58 дол. США, 1 000,00 грн пені та 1 820,00 грн судових витрат, квартира
АДРЕСА_1 продана на електронних торгах. Переможцем визнано учасника № 4 - ОСОБА_1 .
За результатами проведення електронних торгів 02 лютого 2022 року
ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстровано у квартирі
АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 317 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
У частині другій статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Водночас, стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.
Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті
109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника (див. постанову Верховного Суду від 16 вересня
2020 року у справі № 442/328/19-ц).
У справі, що є предметом касаційного перегляду, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 березня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сєтак В. Я. та зареєстрованого за № 3833.