Постанова
Іменем України
01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 209/3622/21
провадження № 61-2635св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 04 липня 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 23 056,38 доларів США на строк до 04 липня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладені договори поруки.
У зв`язку з невиконанням позичальником своїх кредитних зобов`язань виникла заборгованість, розмір якої станом на 27 липня 2021 року складає 179 385,59 доларів США та яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 20 515,15 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 7 719,43 доларів США, заборгованості за комісією в сумі 2 253,52 долари США та пені в розмірі 148 900,49 доларів США.
Банк просив:
стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість у розмірі 179 385,59 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБ України від 27 липня 2021 року складає 4 839 823,22 грн станом на 27 липня 2021 року за кредитним договором №DZL0GA00000053 від 04 липня 2008 року, яка складається з: 20 512,15 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 7 719,43 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 253,52 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 148 900,49 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 29 червня 2022 року в задоволені позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
рішенням суду в рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем, звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,40 кв. м, житловою площею 17,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості в розмірі 52 428, 48 доларів США;
звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та неустойки. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Отже, нарахування процентів за користування кредитом та неустойки після закінчення строку дії договору, зміненого банком в односторонньому порядку, суперечить вимогам закону;
позивач реалізував своє право на повернення кредиту достроково шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому у нього відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, а також проценти, комісію та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. За таких обставин доводи позивача про те, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє його права на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, прямо суперечать вказаним вище правовим висновкам суду касаційної інстанції;
судом встановлено, що у період з 04липня 2008 року по 09 вересня 2021 року включно мало місце часткове погашення заборгованості за кредитним договором, про що свідчить виписка по рахунку відповідача (а. с. 113-218). Окрім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року у справі № 209/3537/21 (яке набрало законної сили 24 лютого 2022 року), визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. № 5695 від 16 жовтня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в розмірі 110 412,91 доларів США. З мотивувальної частини вказаного рішення суду вбачається, що державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Кам`янське ГТУЮ у Дніпропетровській області Тихоновою І. М. 24 травня 2019 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. № 5695 від 16 жовтня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості в розмірі 110 412,91 доларів США, за кредитним договором № DZL0GA00000053 укладеним 04.07.2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 (а.с. 250-254). Разом з тим зазначені обставини жодним чином не підтверджують позицію позивача про наявність підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі;
щодо поданого представником відповідача ОСОБА_3 клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності. Згідно пункту 12 договору поруки він припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за цим договором, а за вимогами пункту 16 договору поруки від 04 липня 2008 року строк повернення кредиту становить з 04 липня 2008 року по 04 липня 2013 року включно, таким чином обов`язки поручителів за договорами поруки припинилися. Згідно статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання. Тому банк мав право пред`явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 04 липня 2008 року по 04 липня 2018 року включно. Фактично банк звернувся до суду 17 вересня 2021 року, тобто через 3 роки і 2 місяці після закінчення строку поруки. Одночасно відповідно до вимог пункту 5.5 кредитного договору № DZL0GA00000053 від 04 липня 2008 року з кінцевим терміном повернення 04 липня 2013 року, терміни позовної давності з вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки: пені, штрафу за даним договором встановлюється тривалістю 5 років, тобто до 04 липня 2018 року включно. Фактично банк звернувся до суду 17 вересня 2021 року, тобто через 3 роки і 2 місяці після закінчення позовної давності. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року № 6-134цс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №756/15896/18.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 червня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
суд першої інстанції правильно виходив із того, що, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Тобто, у випадку пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом;
банк, звернувшись до суду із позовом у серпні 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку із виниклою заборгованістю, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду з цим позовом у вересні 2021 року, тому банком пропущена позовна давність, на застосуванні якої наполягав відповідач.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу, процентів та пені скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, 29 серпня 2013 року рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки. Тобто, звернувши стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим з цього часу втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та неустойку. Разом з тим, як убачається з розрахунку позивача, до складу заборгованості, яку він просив стягнути з відповідачів, включено в тому числі пеню, нараховану банком з грудня 2015 року по липень 2021 року, тобто після спливу строку кредитування. Такі вимоги банку є безпідставними;
вимоги щодо стягнення основної суми боргу, а також відсотків та пені, що нараховані з серпня 2008 року до липня 2013 року, є обґрунтованими, оскільки суди встановили факт невиконання позичальником кредитних зобов`язань. Однак висновок судів про відмову в задоволенні цих вимог з підстав пропуску позовної давності є передчасним. У цій справі сторони домовилися про збільшення позовної давності. Так, відповідно до пункту 5.5 кредитного договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років. Із цим позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернулося у вересні 2019 року та просило стягнути заборгованість за кредитним договором, яка нарахована ним, починаючи з серпня 2008 року. У суді першої інстанції відповідачі заявили про застосування позовної давності. Заперечуючи проти заяви відповідачів, позивач посилався на переривання позовної давності у зв`язку з частковим погашенням боржником заборгованості за кредитним договором. На підтвердження цих обставин надав суду виписку з рахунку ОСОБА_1 за період з 04 липня 2008 року по 09 вересня 2021 року;
суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не надав жодної оцінки доводам позивача щодо переривання позовної давності. Зокрема не з`ясував, коли саме відбувалося погашення позичальником заборгованості та щодо яких саме її складових (основної суми боргу, процентів, пені тощо). Відповідно, чи є такі дії відповідача підставою для переривання позовної давності щодо всієї суми боргу або її частини, не з`ясував;
заперечуючи проти вимог банку, відповідачі посилались на припинення поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням встановленого договором строку поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Проте апеляційний суд такі обставини не перевірив.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Дніпропетровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 червня 2022 року в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та пенею скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 42 806,15 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 липня 2021 року складає 1 154 909,93 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 512,15 доларів США, заборгованість по відсоткам - 7 719,43 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 14 574,57 доларів США.
В іншій частині позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 27 585,84 грн, з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у цій справі сторони домовилися про збільшення позовної давності. Так, відповідно до пункту 5.5 кредитного договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років. Матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, 29 серпня 2013 року рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки. Тобто, звернувши стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим з цього часу втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та неустойку. Разом з тим, як убачається з розрахунку позивача, до складу заборгованості, яку він просив стягнути з відповідачів, включено в тому числі пеню, нараховану банком з грудня 2015 року по липень 2021 року, тобто після спливу строку кредитування. Такі вимоги банку є безпідставними;
вимоги про стягнення основної суми боргу, а також відсотків та пені, що нараховані з серпня 2008 року до липня 2013 року, є обґрунтованими, оскільки встановлено невиконання позичальником кредитних зобов`язань. Матеріалами справи встановлено, що відповідачем здійснювалась сплата заборгованості за кредитним договором за період з 10 грудня 2015 року по 16 серпня 2019 року у сумі 563,30 доларів США, які було зараховано на погашення пені та заборгованості за тілом кредиту, а тому перебіг позовної давності розпочався 17 серпня 2019 року та закінчується 16 серпня 2024 року, а позов подано у вересні 2021 року, тобто, в межах позовної давності, а тому апеляційний суд вважає, що вимога щодо стягнення заборгованості зокрема з поручителів є обґрунтованою та відповідає нормам матеріального права;
з наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 04 липня 2008 року по 05 липня 2013 року наявна заборгованість за основним боргом у розмірі 20 796,87 доларів США, заборгованість за відсотками 7 719,43 доларів США, пеня у розмірі 36 288,28 доларів США (т. 1 а. с. 9), проте апеляційний суд не погоджується з розміром пені за вказаним період, оскільки з огляду на те, що відповідачами було заявлено клопотання про застосування позовної давності, а тому з урахування клопотання, апеляційний суд вважає. що до вимоги про стягнення пені слід застосувати спеціальну позовну давність та стягнути з відповідачем на користь банку заборгованість за пенею у розмірі 14 574,57 доларів США, за період з липня 2012 року по 05 липня 2013 року, тобто в межах одного року;
апеляційний суд встановивши, що банк звернувшись до суду із позовом про стягнення іпотеки, рішення за яким ухвалено 29 серпня 2013 року, змінив строк виконання основного зобов`язання та втратив право нараховувати проценти та неустойки, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із стягненням сум за період з 2008 року по липень 2013 року. Суми заборгованості за кредитним договором відповідачем належним чином не спростовані та не надано власного контррозрахунку. З позовної заяви вбачається, що банк просив стягнути основну заборгованість у розмірі 20 512,15 доларів США, згідно наданого розрахунку сума заборгованості станом на 05 липня 2013 року становить 20 796,87 доларів США, однак з урахуванням того, що відповідачем вносились платежі на погашення тіла кредиту, апеляційний суд вважає, що саме сума у розмірі 20 512,15 доларів США підлягає стягнення з відповідачів. У даному випадку задоволення суми основного боргу станом на липень 2013 року апеляційний суд вважає, як вихід за межі позовних вимог, а тому дійшов висновку про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 20 512,15 доларів США;
апеляційний суд встановивши, що банком було змінено строк основного зобов`язання шляхом звернення із позовом про звернення на предмет іпотеки, та враховуючи, той факт, що ОСОБА_1 вносились платежі у період з 10 грудня 2015 року по 16 серпня 2019 року на суму 569,30 доларів США, тобто з переривання позовної давності, вважає, позовна заява банку підлягає частковому задоволенню із стягнення з відповідачів сум заборгованості у період з 2008 року по липень 2013 року, оскільки саме за цей період банк має право на стягнення заборгованості, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 20 512,15 доларів США, заборгованість за відсотками - 7 719,43 доларів США, та пеня - 14 574,57 доларів США. Посилання відповідачів, що банком не надано належним доказів на переривання позовної давності, а саме сплати ОСОБА_1 коштів не спростовують наданий банком розрахунок та виписку по рахунку та зводяться до незгоди із доводами апеляційної скарги.
Аргументи учасників справи
20 лютого 2024 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
04 липня 2008 року між AT КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, а також між AT КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, укладено договори поруки, згідно пункту 16 яких предметом цих договорів є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2008 року № DZLOGA00000053. Згідно з пунктом 4 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У пункті 5 передбачено, що у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (-ь). Згідно з пунктом 12 цього договору порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за цим договором. Відповідно до пункту 16 договору поруки строк повернення кредиту становить з 04 липня 2008 року по 04 липня 2013 року включно;
обов`язки поручителів за договорами поруки припинилися 04 липня 2018 року. Банк мав право пред`явити вимогу до поручителів починаючи з 04 липня 2008 року по 04 липня 2018 року включно. Банк звернувся до суду 17 вересня 2021 року, тобто, через 3 роки і 2 місяці після закінчення строку поруки;
висновок апеляційного суду про те, що банк пред`явив позов у межах позовної давності суперечить вимогам частини четвертої статті 559 ЦК України. Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 UK України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11). Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15;
апеляційний суд встановив заборгованість виходячи із наданого позивачем розрахунку, а не виписки із особового рахунку боржника. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (постанова Верховного Суду у справі № 278/2177/15-ц від 17 грудня 2021 року. До суду наданий лише розрахунок боргу. Із виписки із особового рахунку неможливо встановити, коли конкретно проведений конкретний платіж, за який період проводився періодичний платіж, в якій сумі та призначення платежу. Тому висновок апеляційного суду щодо наявності заборгованості та переривання перебігу позовної давності шляхом внесення чергових платежів протягом 2015- 2019 років помилковий.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині задоволених позовних вимог банку про стягнення заборгованості у розмірі 42 806,15 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 липня 2021 року складає 1 154 909,93 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 512,15 доларів США, заборгованість по відсоткам - 7 719,43 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 14 574,57 доларів США. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
У травні 2024 року АТ КБ "ПриватБанк" через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Данильченком О. О., в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що:
суд стягнув заборгованість виходячи із розміру заборгованості встановленої судовим рішенням про звернення стягнення;
за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції на час укладення договорів поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Слід зазначити, що вимога до поручителів була пред`явлена, зокрема в межах справи про звернення стягнення на предмет іпотеки;
рішенням суду в рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем, звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,40 кв. м, житловою площею 17,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості в розмірі 52 428,48 доларів США. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й позичальник У пункті 12 договору поруки сторони прийшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом у 5 років. Відповідно до пункту 6.1 кредитного Договору, вказаний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Зобов`язання поручителів за договором поруки станом на час подання позову не припинились, а тому висновки суду щодо відмови у позові безпідставні. Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20);
скаржниця просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у позові в повному обсязі. При цьому доказів на представлення інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надає. Тому в цій частині скарга задоволенню не підлягає, оскільки не стосується прав та інтересів скаржниці.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі; встановлено учасникам справи строк подати відзив на касаційну скаргу до 08 травня 2024 року; у задоволенні заяви ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року відмовлено.
09 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року: клопотання АТ КБ "ПриватБанк", яке підписане представником Данильченко О. О., про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено АТ КБ "ПриватБанк" строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 ; зупинено касаційне провадження у справі № 209/3622/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22).
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року: поновлено касаційне провадження у справі № 209/3622/21; справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11; від 26 лютого 2020 року у справі № 367/8904/15-ц; від 21 жовтня 2020 року у справі № 915/1794/19; від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 04 липня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DZL0GA00000053, згідно з пунктом 8.1. якого відповідач отримав від позивача кредитні кошти на строк з 04 липня 2008 року до 04 липня 2013 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 23 056,38 доларів США на наступні цілі: 21000,00 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу, а також 630,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 126,79 доларів США для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 110,94 доларів США для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 1188,65 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 7.2. договору.
04 липня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, а також між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, укладено договори поруки, згідно з пунктом 16 яких предметом цих договорів є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2008 року № DZL0GA00000053.
Згідно з пунктом 4 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У пункті 5 передбачено, що у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (-ь). У пункті 6 передбачено, що поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. Згідно з пунктом 12 цього договору порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за цим договором. Відповідно до пункту 16 договору поруки строк повернення кредиту становить з 04 липня 2008 року по 04 липня 2013 року включно.
З доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості станом на 27 липня 2021 року вбачається, що заборгованість за кредитним договором № DZL0GA00000053 від 04 липня 2008 року становить 179 385,59 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБ України від 27 липня 2021 року складає 4 839 823,22 грн, яка складається з наступного: 20 512,15 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 7 719,43 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 253,52 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 148 900,49 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
28 липня 2021 року за вихідним № 30.1.0.0/2-80704DNH0S792 позичальнику ОСОБА_1 та поручителям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були направлені повідомлення із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором № DZL0GA00000053 від 04 липня 2008 року, що підтверджується реєстром 230721-1 згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) Укрпошта стандарт з описом вкладення. Підтверджень отримання відповідачами письмового повідомлення від банку матеріали справи не містять, та позивачем надані не були.
Суди встановили, що заочним рішенням (повторне) Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 серпня 2013 року у справі № 209/1927/13-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,40 кв. м, житловою площею 17,10 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості в розмірі 52 428, 48 доларів США, яка складається з наступного: 20 661,69 доларів США - заборгованість за кредитом; 7 497,34 доларів США - заборгованістьпо процентам за користування кредитом; 2 019,14 доларів США - заборгованістьпо комісії за користування кредитом; 19 723,88 доларів США - пеняза несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 31,33 доларів США - штраф (фіксована частина); 2495,10 доларів США - штраф (процентна складова), шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем. Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 72 747 грн. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 з предмету іпотеки, вказаної квартири; зобов`язано Дніпродзержинський відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку осіб, що зареєстровані у вказаній квартирі та стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ " Приватбанк" сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 219 грн.
З мотивувальної частини вказаного рішення суду вбачається, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DZL0GA00000053 від 04 липня 2008 року. Загальна сума заборгованості за яким станом на 23 квітня 2012 року становила 52 428,48 доларів США та складалася з наступного: 20 661,69 доларів США - заборгованість за кредитом; 7 497,34 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 019,14 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 19 723,88 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 31,33 доларів США - штраф (фіксована частина); 2 495,10 - доларів США.
18 листопада 2013 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 209/1927/13, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 серпня 2013 року в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 та зобов`язання Дніпродзержинського відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку осіб, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 - скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог банку до ОСОБА_1, ОСОБА_3
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).