ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 953/8854/21
провадження № 61-3701св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фонд державного майна України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Вирівське",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - Державне підприємство "Вирівське", про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Вирівське" (далі - ДП "Вирівське"), про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі наказу Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438 призначений виконувачем обов`язків директора ДП "Вирівське".
Відповідно до листка непрацездатності серії АДР № 780910 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 01 до 16 квітня 2021 року включно.
На час відсутності на роботі у зв`язку з хворобою він видав наказ від 01 квітня 2021 року № 5 про призначення Калугіна І. Ю. тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП "Вирівське".
У період тимчасової непрацездатності позивача наказом Фонд державного майна України від 15 квітня 2021 року № 632 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.
Позивач зазначав, що між ним та відповідачем відповідно до статті 21 КЗпП України укладено трудовий договір. Посилаючись на вимоги статті 36 КЗпП України, якою встановлено, що підставою для розірвання трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі статей 40, 41 КЗпП України, тому позивач вважав, що він звільнений з ініціативи уповноваженого власником органу. Водночас відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, тому, на думку позивача, звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 15 квітня 2021 року № 632 про звільнення його з посади виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське", поновити його посаді виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське", в тому числі, але не виключно, шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.
23 червня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача, якою ОСОБА_1 відмовився від частини позовних вимог, а саме: щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 15 000 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі. Також позивач подав клопотання про повернення сплаченого судового збору розмір 3 632,00 грн, в зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог та звільненні позивача від сплати судового збору у справі про поновлення на роботі.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - ДП "Вирівське", про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - в частині позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 15 000 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.
Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - ДП "Вирівське", в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування Наказу № 632 Фонду державного майна України "Про звільнення виконувача обов`язків директора Державного підприємства "Вирівське" від 15.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське" та поновлення ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське", зокрема, але не виключно, шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України "Про звільнення виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське" від 15 квітня 2021 року № 632 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське" з 15 квітня 2021 року, в тому числі шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відсутність доказів погодження з позивачем строку дії укладеного з ним згідно з наказом від 28 серпня 2020 року № 1438 трудового договору, а також не призначення на час звільнення позивача директора ДП "Вирівське" за результатами конкурсного відбору претендентів на заміщення вакантної посади директора ДП "Вирівське", оголошеного 07 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 579, суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням його трудових прав.
Місцевий суд також врахував, що позивач на день звільнення був тимчасово непрацездатний і перебував на лікарняному, а тому під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем порушені вимоги трудового законодавства.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ДП "Вирівське" та Фондом державного майна України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційні скарги ДП "Вирівське" та Фонду державного майна України залишено без задоволення, рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку. Враховуючи, що сторонами не було погоджено укладення строкового трудового договору, місцевий суд обґрунтовано вважав незаконним звільнення ОСОБА_1 саме на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням гарантій, передбачених частиною третьою статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2023 року Фонд державного майна України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про залишення без задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19, від 06 березня 2018 року у справі № 644/2284/16-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц.
Вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що сторонами не було погоджено укладення строкового трудового договору. Також заявник вважає, що у випадку встановлення, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, суд мав змінити дату звільнення.
Заявник звертає увагу на те, що у штатному розписі ДП "Вирівське" відсутня посада "виконувач обов`язків директора", що виключає можливість поновлення позивача на цій посаді.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
28 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено Фонду державного майна України строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року і постанови Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Матеріали цивільної справи № 953/8854/21 надійшли до Верховного Суду.
15 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду Стрільчука В. А. у касаційному провадженні № 61-3701св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. та Фаловську І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 366/3222/21 (провадження № 14-169цс23).
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року поновлено провадження у цій справі.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди установили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1365-р "Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна України" прийнято рішення про передачу із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна України, зокрема, єдиний майновий комплекс ДП "Вирівське" (код за ЄДРПОУ 00729646).
Наказом Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438 ОСОБА_1 призначено виконувачем обов`язків директора ДП "Вирівське" з дати видання цього наказу до прийняття суб`єктом управління підприємством рішення про звільнення виконувача обов`язків підприємства або призначення керівника підприємства у встановлено законодавством порядку.
Відповідно до наказу ДП "Вирівське" від 01 квітня 2021 року № 5 призначено першого заступника виконувача обов`язки директора ДП "Вирівське" Калугіна І. Ю. тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП "Вирівське" на період відсутності виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське" ОСОБА_1 у зв`язку із його хворобою.
Згідно із листком непрацездатності серія АДР № 780910 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний і перебував на лікуванні у період з 01 квітня 2021 року до 16 квітня 2021 року.
07 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 579 "Про проведення конкурсного відбору претендентів на заміщення вакантної посади директора Державного підприємства "Вирівське" оголошено конкурсний відбір претендента на заміщення вакантної посади директора ДП "Вирівське".
15 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 632 ОСОБА_1 звільнено з посади виконувача обов`язків директора ДП "Вирівське" на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
15 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 642 призначено Гереженівського В. І. виконувачем обов`язків директора ДП "Вирівське" з 16 квітня 2021 року до прийняття суб`єктом управління підприємством рішення про звільнення виконувача обов`язків директора підприємства або призначення директора підприємства у встановленому законом порядку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є частково прийнятними з огляду на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Ознаки строкового трудового договору
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки у зв`язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)).
Строк, на який працівник наймається на роботу, зазначається у наказі про прийняття на роботу (призначення на посаду). Саме формулювання змісту наказу про прийняття на роботу працівника чи про призначення, наприклад, керівника (в. о. керівника) зазначається у письмовій формі домовленості сторін трудового договору.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У згаданій нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.
Правовий статус виконувача обов`язків керівника підприємства
Вирішуючи спір у цій справі визначальним є з`ясування правового статусу виконувача обов`язків керівника підприємства, який характер мають відносини, що виникли у зв`язку з призначенням позивача на посаду виконувача обов`язків керівника підприємства.
Чинний КЗпП України не містить норм щодо тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою, відповідно не містить нормативного регулювання порядку призначення та звільнення виконувача обов`язків керівника підприємства. Проте окремими нормативно-правовими актами України встановлено спеціальні правила призначення працівників тимчасовими виконувачами обов`язків за певними посадами, зокрема Законом України "Про вищу освіту" (частина четверта статті 42) та деякими іншими законами України, які регулюють питання проходження публічної служби, а саме "Про Національну поліцію" (стаття 69); "Про державну службу" (частина третя статті 31).
Аналіз існуючих нормативних актів України дозволяє дійти висновку, що потрібно розрізняти працівників, які тимчасово виконують обов`язки за тимчасово відсутнього працівника та які виконують обов`язки за вакантною посадою.
У справі, яка переглядається, виконання обов`язків керівника юридичної особи є тимчасовим виконанням обов`язків за вакантною посадою.
Рішення про покладення виконання обов`язків за вакантною посадою керівника підприємства ухвалюється власником юридичної особи, має тимчасовий характер, оплата праці такого виконувача обов`язків визначається у відповідному рішенні (наказі, рішенні загальних зборів) або відповідно до посадового окладу, який передбачений локальними актами.
Верховний Суд неодноразово виснував, що покладення виконання обов`язків керівника за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов`язків керівника такого підприємства в обмежений у часі термін, а призначення виконувача обов`язків за вакантною посадою є видом строкового трудового договору (див. постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 640/20119/16-ц, провадження № 61-16273св18; від 09 серпня 2019 року у справі № 645/8927/15-ц, провадження № 61-34924св18; від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, провадження № 61-43032св18; від 28 червня 2023 року у справі № 456/1736/21, провадження № 61-2419св23).
Отже, трудові відносини з працівником, на якого покладено виконання обов`язків керівника підприємства за вакантною посадою керівника такого підприємства, мають характер строкових.
Визначення поняття керівник підприємства
Керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників (службовців) і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об`єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій. Отже, категорія "керівник" є загальним поняттям, що вказує на особу, яка має функції управління.
Під поняття "керівник підприємства", враховуючи функціональні повноваження, підпадають особи, які виконують обов`язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов`язки з управління або розпорядження державним майном).
Особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто "виконувач обов`язків директора підприємства", так і особа, яка на постійній основі обіймає посаду керівника підприємства, тобто "директор (генеральний директор) підприємства" підпадають під загальне поняття "керівник підприємства".