ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 553/284/22
провадження № 61-2050св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року у складі суддіВисоких М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України", про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення.
Позов обґрунтований тим, що вона працює на посаді чергового по переїзду виробничого підрозділу "Полтавська дистанція колії" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця".
01 грудня 2021 року їй було надано лист-ознайомлення з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 04 березня 2015 року № 83, накази Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України)від 04 жовтня 2021 року № 2153, від 01 листопада 2021 року № 2293, список пунктів щеплень та центрів масової інформації та вказівкою про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Також у вказаному листі було зазначено про те, що відмова або ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення її від роботи з 09 грудня 2021 року.
На адресу роботодавця вона направила заперечення на лист-ознайомлення, повідомивши про тимчасове утримання від щеплення до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять докази науково обґрунтованих досліджень, які дають підстави вважати вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати ефективними для профілактики короновірусної хвороби. Також у цій заяві вона просила надати їй можливість пройти безкоштовне ПЛР-тестування або перевести її на дистанційний режим роботи.
Проігнорувавши її лист, відповідач 14 січня 2022 року видав наказ про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення.
Дії відповідача вважала неправомірними, а наказ від 14 січня 2022 року № 6/ос, яким її було відсторонено від роботи, незаконним, оскільки вони суперечать Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншим підзаконним, локальним актам, а також міжнародним нормам права.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконним та скасувати наказ від 14 січня 2022 року № 6/ос про її відсторонення від роботи, стягнути середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 14 січня 2022 року по 02 березня 2022 року в розмірі 19 173,96 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, позов задоволено.
Скасовано наказ виробничого підрозділу "Полтавська дистанція колії" від 14 січня 2022 року № 6/ОС "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1". Стягнено з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 19 173,96 грн та судовий збір - 992,40 грн.
Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивачка працює безпосередньо на переїзді, у приміщенні якого не можуть знаходитись сторонні особи, приймання-передання здійснюється змінним працівником шляхом огляду колії, інструктаж також проводиться на місці, а групові навчання востаннє були проведені у листопаді 2021.
Тобто, умови праці позивачки, у яких вона виконує трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження COVID-19 самої позивачки та інших працівників, а її обов`язки здебільше по`вязані із роботою з пристроями управління, сповіщення, а також з роботою безпосередньо на переїзді, в межах поста. Зазначені обставини не були спростовані відповідачем. Відповідач не надав суду доказів того, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для неї негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи. Отже, відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої, тому оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2024 року АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 203/917/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3554/21, від 29 березня 2023 року у справі № 206/462/22, від 29 березня 2023 року у справі № 130/3509/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 22 березня 2023 року у справі № 474/5/22.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 27, 29, 43 Конституції України, статтю 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункти "б", "г" частини першої статті 10, статтю 30 Закону України від 19 листопада 1992 № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону з здоров`я", постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2", наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", постанову Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236".
Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законом порядку не визнавалися.
Відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, АТ "Укрзалізниця" одночасно керувалося Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зі змінами, так оцінкою загроз, яку позивачка потенційно могла спричинити як невакцинований працівник.
Суди не врахували, що кількість прямих та непрямих соціальних контактів позивачки впродовж робочого дня була і є досить значною.
Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу був поданий до суду поза межами встановленого ухвалою строку, без подання заяви про поновлення або продовження строку із зазначенням поважності пропуску, тому цей відзив підлягав залишенню без розгляду відповідно до частини другої статті 126 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в подібній справі № 130/3548/21, провадження
№ 14-82цс22.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом від 12 грудня 2005 року № 150/ос ОСОБА_1 прийнято на роботу підсобним працівником у 4 лінійний відділок.
01 грудня 2021 року ОСОБА_1 вручений для ознайомлення під розпис лист-ознайомлення про необхідність вакцинації з роз`ясненням, що на працівників АТ "Укрзалізниця" поширюється дія наказу щодо обов`язкового щеплення. У вказаному повідомленні зазначено, що працівники, які не пройдуть щеплення, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати відповідно до статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", особи, які мають абсолютні протипоказання до проведених щеплень, не підлягають обов`язковій вакцинації, відсторонення від роботи триватиме до моменту усунення його причин, повернення до роботи буде можливим після щеплення першою дозою вакцини проти COVID-19, звернено увагу про невиплату заробітної плати за час відсторонення.
Згідно з актом від 01 грудня 2021 року зафіксовано відмову ОСОБА_1 від підписання листа-ознайомлення, який було доведено до її відома шляхом зачитування вголос майстром шляховим ОСОБА_2 .
Листами від 04 січня 2022 року ОСОБА_1 надала на адресу начальника Полтавської дистанції колії заперечення на лист-ознайомлення та заяву про тимчасове утримання від щеплення.
Згідно з актом від 14 січня 2022 року, складеним начальником дільниці ОСОБА_3, в. о. майстра шляхового ОСОБА_4, заступником начальника дистанції ОСОБА_5, старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6, ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до щеплень, чим ухилилась від вакцинації. До відому ОСОБА_1 доведено інформацію про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", інформацію про допуск до роботи за умови пред`явлення документа про вакцинацію або висновку про наявність протипоказань, доведено до відома, що період відсторонення не увійде до страхового стажу.
Наказом від 14 січня 2022 року № 6/ос виробничого підрозділу Полтавська дистанція колії ОСОБА_1, чергову по переїзду 5 лінійного відділку, відсторонено від роботи з 14 січня 2022 року як особу, яка ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої короновірусом та яка не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації або не пред`явила електронний сертифікат про одужання з мобільного застосунку "Дія" до моменту усунення причин відсторонення. Визначено не допускати ОСОБА_1 до робочого місця до видання окремого наказу про допуск до роботи, на час відсторонення від роботи оплату праці не проводити.
Під час ознайомлення з наказом від 14 січня 2022 року № 6/ос ОСОБА_1 виклала свої письмові заперечення, вважаючи наказ таким, що суперечить Конституції України.
Відповідно до довідки про доходи від 18 січня 2022 року ОСОБА_1 працює на посаді чергового по переїзду і її середньоденна заробітна плата становить 563,94 грн, а середньомісячна заробітна плата - 14 662,31 грн.
Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками записані ОСОБА_1 і ОСОБА_8, шлюб між ними розірваний рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 вересня 2011 року.
Відповідно до довідки голови ОСН "Червоний шлях" від 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 проживає разом із дочкою за адресою: АДРЕСА_1, після розлучення дочку виховує самостійно.
Згідно з наказом виробничого підрозділу "Полтавська дистанція колії" від 02 березня 2022 року № 53/ос у зв`язку із зупиненням дії наказу МОЗ України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, з 03 березня 2022 року відстороненого від роботи працівника ОСОБА_1 чергову по переїзду 5 лінійного відділку допущено до роботи.
Наказом від 24 лютого 2022 року № 70/Н регіональної філії Південна залізниця, встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до скасування для працівників підрозділів регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Згідно з посадовою інструкцією до обов`язків чергового по переїзду входить: забезпечувати безпеку руху поїздів і транспортних засобів на переїзді, своєчасно відкривати і закривати шлагбауми та подавати встановлені сигнали, стежити за станом поїздів, які проходять; у разі виявлення несправності, яка загрожує безпеці руху ужити заходів для зупинки поїзда, а якщо відсутній сигнал доповісти про це; негайно огороджувати сигналами зупинки місце пошкодження колії; забороняти зупинку транспортних засобів та інших самохідних машин, людей, худоби на переїзді; наглядати за справністю освітлення, шлагбаумів, сигналів на них; своєчасно вмикати та вимикати зовнішнє освітлення; прочищати жолоби для вільного проходу по ним ободу коліс; очищати колію від трави, снігу, прибирати колію від сторонніх предметів; оглядати колію протяжністю 50 м у кожний бік; виконувати роботи лише при закритих шлагбаумах і вільний від поїздів час. Черговий по переїзду повинен перебувати на веранді переїзного поста або переїзді. Він може заходити до приміщення поста після звільнення переїзду рухомим складом та переконавшись у відсутності такого, що наближається. Забороняється залишати пост або доручати обслуговування іншим особам. У приміщенні чергового по переїзду не повинні перебувати сторонні люди.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних - лише закони; в інших - в обсяг поняття "законодавство" включаються закони та інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про МОЗ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.