ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/718/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект". (правонаступник Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект")
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 (Демидова А. М. - головуючий, судді Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) у справі
за позовом Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект"
до Акціонерного товариства "Укртрансгаз",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню,
(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Лінійчук Н. А., Орел О. В., відповідача - Васійчук Л. Ф., третьої особи - Фурсов В. В.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У січні 2023 року Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (далі - НВК "Зоря"-"Машпроект") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") про визнання банківської гарантії № 18-22GR0007 від 09.10.2018 забезпечення виконання договору на суму 111 665 664,52 грн, виданої Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", Банк), поданої за письмовою вимогою відповідача від 26.12.2022 № 1001ВИХ-22-5022, такою, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем допущено порушення виконання зобов`язання за Договором у зв`язку з існуванням форс-мажорних обставин, а саме: воєнною агресією проти України, що позивач обґрунтовує висновком Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин № 1774/1-2 від 16.11.2022 та сертифікатом регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області № 381/07 від 23.12.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). У зв`язку із викладеним, наявні підстави для визнання Банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, між відповідачем, як замовником, і позивачем, як підрядником, укладений договір підряду № 1810000270 від 10.10.2018 (далі - Договір підряду), відповідно до предмета якого у порядку та на умовах, встановлених Договором та додатками до нього, відповідач доручає, а позивач зобов`язується на свій ризик, своїми силами і засобами, з власних матеріалів та з використанням власного обладнання виконати роботи щодо об`єкта будівництва "Реконструкція компресорної станції "Яготин" (Будівельні роботи та поточний ремонт), далі іменовані "Роботи", а відповідач - прийняти виконані в строк та належним чином оформлені позивачем роботи та оплатити їх на умовах Договору (п. 1.1 Договору підряду).
Пунктом 2.1 Договору підряду визначено, що ціна Договору визначена на підставі договірної ціни (додаток № 2 до Договору), що визначається на основі кошторисів, калькуляцій, розрахунків, є невід`ємною частиною Договору і складає 2 248 050 000,00 грн з ПДВ.
Положеннями п. 16.2 Договору підряду (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 04.08.2021 до Договору підряду) передбачено, що Договір є діючим до 30.12.2022, а в частині гарантійних зобов`язань та розрахунків - до повного виконання.
Виконання умов Договору підряду було забезпечено банківською гарантією № 18-22GR0007 від 09.10.2018 (далі - Банківська гарантія), де позивач є принципалом, відповідач - бенефіціаром, а АТ "Укрексімбанк" - гарантом. Банківська гарантія є безвідкличною та безумовною. Строк дії Банківської гарантії (з урахуванням змін № 2 від 10.09.2021) - до 30.12.2022 включно. Сума Банківської гарантії - 112 402 500,00 грн.
Банківською гарантією, зокрема, визначено, що вимога відповідача про здійснення виплати має бути виписана на бланку відповідача та має містити:
- посилання на номер і дату цієї гарантії;
- реквізити (номер і дата) Договору та дату набуття чинності Договором;
- повідомлення про невиконання/неналежне виконання позивачем зобов`язань за Договором, забезпечених цією гарантією;
- підписи уповноважених осіб відповідача та відбиток печатки відповідача;
- платіжні реквізити для перерахування суми, що вимагається за гарантією.
Також Банківською гарантією, зокрема, передбачено, що оригінал вимоги повинен бути надісланий:
- листом з оголошеною цінністю з описом вкладення або кур`єрською поштою на адресу гаранта: Україна, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127 (до уваги Управління документарного бізнесу), разом із карткою відповідача із зразками підпису особи, що підписала вимогу, та відбитка печатки відповідача, завіреною нотаріально або Державною казначейською службою України;
або
- на зазначену вище адресу гаранта через банк відповідача, який підтвердить дійсність підписів та печатки на вимозі та повноваження представника відповідача на підписання вимоги шляхом відправки гаранту автентичного SWIFT-повідомлення формату МТ799 з посиланням на реквізити гарантії та вимоги.
Відповідач звернувся, зокрема, до позивача з претензією № 1001ВИХ-20-1086 від 02.03.2020, відповідно до якої вимагав сплатити 736 835,48 грн (з яких: 516 414,61 грн пені та 220 420,87 грн штрафу) у зв`язку з порушенням строку виконання позивачем зобов`язання за Договором підряду.
На вказану претензію позивач надав відповідь № 17/1-1802 від 20.03.2020, в якій повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії, оскільки невиконання позивачем зобов`язань у строки, передбачені Договором підряду, стало результатом прострочення відповідачем виконання власних обов`язків.
Відповідач звернувся до позивача з претензією № 1001ВИХ-22-4962 від 21.12.2022, в якій вимагав сплатити 129 086 264,45 грн (з яких: 60 263 953,18 грн пені та 68 822 311,27 грн штрафу) у зв`язку з порушенням строку виконання позивачем зобов`язання за Договором.
На вказану претензію позивач надав відповідь № 17-3675 від 23.12.2022, в якій повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.
Відповідач звернувся до гаранта за Банківською гарантією з письмовою вимогою № 36ВИХ-20-75від 28.02.2020 щодо настання гарантійного випадку та перерахування коштів за гарантією, в якій вимагав здійснити виплату відповідачу грошової суми за Банківською гарантією в розмірі 736 835,48 грн у зв`язку з порушенням виконання позивачем зобов`язань за Договором підряду. Вказана вимога виконана гарантом за Банківською гарантією.
У подальшому відповідач звернувся до гаранта за Банківською гарантією з письмовою вимогою № 1001ВИХ-22-5022 від 26.12.2022 щодо настання гарантійного випадку та перерахування коштів за банківською гарантією, в якій вимагав сплатити відповідачу грошову суму за Банківською гарантією в розмірі 111 665 664,52 грн у зв`язку з порушенням виконання позивачем зобов`язань за Договором. Вказана вимога виконана гарантом за Банківською гарантією.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі № 910/718/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення судів аргументовані тим, що вимоги відповідача до третьої особи (гаранта) відповідали всім умовам спірної банківської гарантії, що підтверджується відсутністю вказівки гаранта про залишення таких вимог без задоволення. Крім того, обов`язок гаранта, відповідно до спірної банківської гарантії, є безумовним, тому банк не повинен був здійснювати аналіз відносин, які склались між бенефіціаром (відповідачем) та принципалом (позивачем), та встановлювати, з чиєї вини відбулось порушення забезпечуваного зобов`язання.
Оскільки на момент звернення позивача до суду оплата за спірною банківською гарантією вже була здійснена і у позивача вже виникло зобов`язання перед гарантом з повернення коштів, задоволення вимоги позивача не призведе до поновлення права останнього, тобто позивач обрав неналежний спосіб захисту, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову повністю.
Спірна банківська гарантія є одностороннім правочином, вчиненим гарантом, а тому належним відповідачем у справі є особа, яка видала цю Банківську гарантію, тобто АТ "Укрексімбанк".
Суди відхилили доводи позивача про наявність форс-мажорних обставин, посилаючись на те, що дія таких обставин розповсюджується на відповідальність за неналежне виконання зобов`язання, а не на забезпечення виконання такого зобов`язання.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.12.2021 у справі № 910/2831/20, від 18.08.2022 у справі № 910/1674/20, від 17.05.2023 у справі № 910/2996/20, від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 щодо застосування статей 565, 612, 613 ЦК України та необхідності дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Суд першої інстанції взагалі не застосував статті 612, 613 ЦК України та не досліджував обставини порушення зобов`язань, забезпечених гарантією, а суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив наведену практику Верховного Суду.
4.3. Судами невірно застосовані статті 3, 15, 560, 561, 568, 569 ЦК України, стаття 20 ГК України, стаття 5 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 910/5726/18, від 04.04.2019 у справі № 910/5723/18, від 15.08.2019 у справі № 910/5989/18, від 18.08.2022 у справі № 910/1674/20, від 07.12.2021 у справі № 910/2831/20,від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 щодо обрання ефективного способу захисту та припинення строку дії гарантії і як наслідок, відсутність регресної заборгованості.
Так, у справах № 910/5723/18 та № 910/5726/18, суд визнав належним способом захисту визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, зобов`язання по якій припинилися в силу приписів ст. 568, 599 ЦК України.
Скаржник вважає за можливе розгляд справи та обрання способу захисту вимоги про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, зобов`язання за якою припинилися. Аналогічні висновки містяться і в рішеннях Верховного суду у справах № 910/5989/18 та № 910/1674/20.
У постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/3334/22 зауважено, що вимога про сплату коштів за гарантією не зможе бути виконана через закінчення строку дії самої гарантії, в незалежності від того, що така вимога заявлена протягом строку, передбаченого гарантією.
Позивач зазначав про те, що банківська гарантія і зобов`язання по ній припинилися 30.12.2022, проте цей факт був проігнорований судами попередніх інстанцій. В умовах Гарантії містяться застереження, що після 17:00 год. " 30" грудня 2022 року Гарантія припиняє дію. Той факт, що вона була виконана Гарантом 02.01.2023 року жодним чином не спростовує того факту, що в силу ст. 561, 568 ЦК України строк дії гарантії як і зобов`язань гаранта станом на 02.01.2023 вже були припиненими, що для позивача дає право на припинення одностороннього правочину.
У випадку пред`явлення такої вимоги Принципалом, її задоволення призведе до реального захисту його прав та інтересів, оскільки тим самим встановить односторонні зобов`язання припиненими та відсутність виникнення регресу, а отже захистить його від неправомірних та необґрунтованих дій з боку Бенефіціара та Гаранта.
4.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вважає, що суди невірно застосували та не застосували приписи статей 610, 611, 614, 617 ЦК України і висновок Верховного Суду у подібних відносинах відсутній у контексті того, що саме вважається відповідальністю згідно зі статтями 614, 617 ЦК України; чи є застосування (виконання) гарантії, зокрема, сплата коштів гарантом і виникнення у принципала регресного обов`язку, правовим наслідком порушення зобов`язання (ст. 611 ЦК України); чи є гарантія (її виконання та сплата коштів по ній, а так само виникнення регресного боргу) відповідальністю в розумінні ст. 614, 617 ЦК України та чи можуть на неї (наслідки її виконання) поширюватися дія цих норм.
Позивач стверджує, що, до питання про виконання банківської гарантії та наявності підстав для її виконання, а так само виникнення у гаранта та принципала обов`язку по сплаті коштів за гарантією, мають застосовуватися також приписи статей 3, 611, 614, 617 ЦК України. Якщо у боржника (принципала) відсутня вина в його діях, а так само для нього настали випадок або непереборна сила по відношенню до основного зобов`язання, то банківська гарантія не підлягає виконанню, оскільки банківська гарантія (сплата коштів по ній) є різновидом юридичної відповідальності. Відсутність вини (як елемент складу правопорушення) виключає вчинення правопорушення як такого, а отже виключає настання будь-якої відповідальності у будь-якому вигляді.
Для позивача настали обставини непереборної сили, що виключають можливість настання відповідальності та застосування наслідків порушення зобов`язання. Наразі відсутні висновки Верховного суду з приводу визнання гарантії специфічним видом відповідальності, застосування та поширення на відносини, що виникають через виконання гарантії, приписів статей 611, 614, 617 ЦК України, а так само вирішення аналогічних справ (застосування гарантії під час обставин непереборної сили, обумовлених повномасштабною воєнною агресію рф проти України).
4.5 Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Позивач зазначив, що судами не в повній мірі були дотримані приписи статей 74-80, 86, 236, 237 ГПК України та не були досліджені всі докази, подані сторонами, зокрема, щодо прострочення дій АТ "Укртрансгаз", які проявилися у затриманні строків оплати за виконані роботи, консервування об`єкту будівництва, фактичної відмови Замовника від подальшого виконання робіт, наявності домовленостей між сторонами про припинення зобов`язань за договором.
4.6. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та АТ "Укрексімбанк" вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення. Відзив відповідача обґрунтований необхідністю закрити касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
4.7. 25.07.2024 до Суду від скаржника надійшли пояснення (доповнення) до касаційної скарги. У судовому засідання 30.07.2024, представник скаржника зазначив, що просить вважати вказані пояснення саме доповненнями до касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.
Колегія суддів, дослідивши матеріали касаційної скарги та зміст постанови суду апеляційної інстанції, встановила, що оскаржувана постанова проголошена 31.10.2023, повний текст складено 20.11.2023, а отримана скаржником - 22.11.2023, скаржник надіслав доповнення до касаційної скарги 25.07.2024, тобто поза межами строку, визначеного статтею 298 ГПК України. Отже, доповнення до касаційної скарги, подані скаржником з пропуском передбаченого законом строку на касаційне оскарження, тому залишаються Судом без розгляду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3.1. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.