ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 909/532/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2023 (суддя Кобецька С. М.)
і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 (головуючий суддя Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.)
у справі № 909/532/23
за позовом заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Тернопільської обласної військової адміністрації і 2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні повивачів - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
про стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача - Думич О. І., третьої особи - Лях К. М., прокурор - Гудименко Ю. В.)
СУТЬ СПОРУ
1. Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв`язку із порушенням умов договору, при цьому прокурор просив стягнути такі кошти в дохід державного бюджету, а не як це передбачено умовами договору - на користь платника за договором.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора, враховуючи свободу договору та умови укладеного між замовником, платником та постачальником тристороннього договору, яким сторони визначили порядок сплати штрафних санкцій в разі неналежного виконання зобов`язань.
3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання, чи належить сплачувати штрафні санкції, стягнення яких передбачено договором на користь сторони такого договору, до доходів державного бюджету, як про це просить скаржник.
4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої прокурором, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
5. Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації (далі також - позивач-1), Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач-2) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл" (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі також - третя особа), про стягнення в дохід державного бюджету пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 6 065 607,54 грн.
6. Прокурор позовні вимоги обґрунтовує порушенням відповідачем умов договору в частині дотримання строку поставки товару, у зв`язку з чим відповідачу нараховано пеню в сумі 6 065 607,54 грн. Стягнення пені до Державного бюджету України прокурор обґрунтовує тим, що договір поставки укладено на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану", від 02.03.2022 № 185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", від 03.03.2022 № 193 "Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету". Кошти, які третя особа, як платник за договором, сплатила відповідачу на виконання договору поставки, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу. Статтею 29 Бюджетного кодексу України визначено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, в тому числі, кошти від санкцій (штраф, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2023 у справі № 909/532/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024, у задоволенні позову відмовлено.
8. Рішення суду мотивовано тим, що сторони у договорі визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи. Походження саме з державного бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України. Не підлягає сплаті до Державного бюджету України пеня на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України, оскільки ця норма регулює зарахування до державного бюджету штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, а не пені, сплата якої передбачається договором.
Касаційна скарга
9. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
10. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 29 Бюджетного кодексу України. На переконання скаржника, вирішенню підлягає питання про те, чи належать кошти від пені (у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань), які стягуються на підставі договору, до доходів загального фонду Державного бюджету України, якщо джерелом фінансування такого договору є субвенція, що передана з державного бюджету місцевим бюджетам у сумі такого платежу.
11. На переконання скаржника, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" уповноважено третю особу в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за договорами, замовником за якими є військові адміністрації та / або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету.
12. За своєю правовою природою укладені тристоронні договори є договорами поставки, в яких застосовано цивільно-правовий інститут виконання обов`язку боржника третьою особою в частині оплати придбаного товару (частина перша статті 528 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Однак, відповідно до статті 618 ЦК України інша особа, яка виконує за боржника його зобов`язання або окремі обов`язки, не замінює боржника та не стає додатковим боржником. Зобов`язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник. Кредитор не вступає з фактичним виконавцем у жодні правовідносини, а, отже, така особа не має права вимоги зустрічного виконання і не може бути позивачем за такими вимогами.
13. Таким чином скаржник наголошує, що позивачем за договором про стягнення пені за порушення окремих умов тристороннього договору для задоволення нагальних потреб функціонування держави, у тому числі за вимогами про повернення сплачених коштів, застосування штрафних санкцій та передбачених статтею 625 ЦК України виплат є замовник за договором та уповноважений державний орган як головний розпорядник державної субвенції. У свою чергу третя особа є лише фактичним платником грошових коштів, до того ж не за власними, а за грошовими зобов`язаннями замовників за тристороннім договором. Як наслідок, третя особа не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь.
14. Обґрунтовуючи стягнення суми пені саме до Державного бюджету України, прокурор зауважує, що третя особа, як розпорядник бюджетних коштів, виступала лише як сторона у зобов`язальних правовідносинах, відтак пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань з постачання товару повинна бути перерахована саме до державного бюджету, оскільки пов`язані з договором видатки проводилися виключно за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, а не за рахунок власних коштів третьої особи. При цьому, прокурор посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
15. Прокурор вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 29 Бюджетного кодексу України, частину першу статті 528, статтю 618 ЦК України, що потягло за собою необґрунтовану відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
16. Позиція інших учасників справи
17. Позивач-2, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити.
18. Відповідач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
19. Відповідач наголошує, що пеня за договором може бути стягнута лише на рахунок платника - третьої особи, а не до Державного бюджету України. Жодні посилання прокурора на положення ЦК України, Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів зазначеного положення договору не спростовують.
20. На думку відповідача, враховуючи, що ні права позивача-1, ні права позивача-2 не порушені, оскільки пеня на їхню користь згідно з положеннями договору не може стягуватись, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
21. За доводами відповідача, кошти, які отримані від третьої особи (юридичної особи приватного права) на користь відповідача (юридичної особи приватного права) не підпадають під регулювання Бюджетним кодексом України, оскільки третя особа не є учасником бюджетних правовідносин. Предметом позову не є повернення коштів, які третя особа отримала як субвенцію, а предметом є стягнення пені на підставі договору, і така пеня є коштами третьої особи, а не бюджетними коштами. Ці правовідносини є приватно-правовими та регулюються вимогами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України) та іншими актами цивільного законодавства. Бюджетний кодекс України передбачає можливість зарахування до державного бюджету лише тієї пені, яка стягується на підставі закону (Податкового кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення, наприклад), а не на підставі договору.
22. Крім того, відповідач звертає увагу, що матеріали справи містять адресований прокуратурі лист позивача-1 від 10.07.2023 № 03-6265/16, відповідно до якого позивач-1 повідомив прокуратуру про вжиті заходи щодо стягнення пені шляхом самопредставництва - шляхом подання відповідної позовної заяви, у задоволенні якої було відмовлено.
23. Так, у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа № 909/981/22 за позовом Тернопільської обласної воєнної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл" про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним виконанням договору на постання продовольчих товарів в сумі 305 090,84 грн. За змістом позовних вимог позивач просив суд зобов`язати відповідача перерахувати грошові кошти на рахунок платника - Акціонерного товариства "Українська залізниця". Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, з тих підстав, що за затримку поставки товару відповідач повинен сплатити пеню на рахунок платника, який не є стороною цього спору.
24. Крім того, відповідач подав заяву про закриття касаційного провадження у справі у зв`язку із поданням касаційної скарги особою, яка не мала права її підписувати. Відповідач зазначає, що у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції брав участь прокурор Львівської обласної прокуратури, відтак, на думку відповідача, касаційна скарга повинна була бути подана керівником, першим заступником або заступником керівника Львівської обласної прокуратури.
25. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
26. Оскільки касаційна скарга у цій справі (як і позовна заява) подана заступником керівника Тернопільської обласної прокуратури, то з урахуванням частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" відсутні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 909/532/23 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 296 ГПК України.
27. Також від прокурора надійшли додаткові письмові пояснення.
28. У зв`язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
29. Стосовно права сторони подати письмові пояснення Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
30. Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення у судовому засіданні.
31. З огляду на це Верховний Суд відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані прокурором додаткові письмові пояснення.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
32. 01.04.2022 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" між позивачем-1 (замовником), третьою особою (платником) та відповідачем (постачальником) було укладено договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, шляхом приєднання до його умов, оприлюдненого на сайті третьої особи за посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement.
33. Зазначений договір укладений для забезпечення населення територіальних громад в регіонах, на території яких тривають активні бойові дії, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану, відповідно до умов пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках, замовник зобов`язався прийняти вказаний товар, а платник зобов`язався своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.
34. За умовами пункту 2.2 договору, оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 за № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (зі змінами), на таких умовах. Попередня оплата у розмірі 30 % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
35. Згідно з пунктами 5.1, 5.5 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково. Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів.
36. Пунктом 6.1 договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
37. Відповідно до пункту 10.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
38. Відповідно до умов статті 634 ЦК України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього договору (пункт 11.2 договору).
39. Згідно з пунктами 11.3 та 11.4 договору передбачено, що постачальник не має права змінювати умови договору, а лише може до них приєднатися. Замовник має право вносити зміни у цей договір за погодженням з платником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua. Платник має право вносити зміни до цього договору за погодженням із Замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua.
40. Відповідач за результатами розгляду заявок позивача-1 від 30.03.2022 № 26 та № 27, складених та погоджених Департаментом агропромислового розвитку, направив рахунки від 01.04.2022 № 5 та № 6 щодо поставок макаронних виробів з твердих сортів пшениці в асортименті (1 000 г) в кількості 400 000 шт. вартістю 25 200 000 грн по кожній заявці.
41. З наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 07.04.2022 № 849 та від 11.04.2022 № 942 вбачається, що третя особа на виконання умов договору перерахувала відповідачу передоплату у розмірі 30 % вартості товару, зазначених в заявках, а саме по кожній 7 560 000 грн із призначенням платежу "передоплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунками від 01.04.2022 № 5 та № 6 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620)".
42. Відповідач виконав поставку товарів, водночас із простроченням зазначеного у пункті 5.4 договору строку, оскільки по заявці від 30.03.2022 № 26 товар повинен був бути поставленим до 09.04.2022, однак поставка здійснена в період з 26.05.2022 по 26.07.2022 відповідно до видаткових накладних та по заявці від 30.03.2022 № 27 товар повинен був бути поставленим до 11.04.2022, однак поставка здійснена в період з 06.09.2022 по 06.10.2022 відповідно до видаткових накладних.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
43. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. Судові рішення у цій справі оскаржуються прокурором з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
46. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
47. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
48. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
49. Верховний Суд враховує, що в обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 29 Бюджетного кодексу України. На переконання скаржника, вирішенню підлягає питання про те, чи належать кошти від пені (у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань), які стягуються на підставі договору, до доходів загального фонду Державного бюджету України, якщо джерелом фінансування такого договору є субвенція, що передана з державного бюджету місцевим бюджетам у сумі такого платежу.
50. Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 29 Бюджетного кодексу України, частину першу статті 528, статтю 618 ЦК України, що потягло за собою необґрунтовану відмову у задоволенні позовних вимог прокурора. Скаржник наголошує, що за своєю правовою природою укладений тристоронній договір є договором поставки, в якому застосовано цивільно-правовий інститут виконання обов`язку боржника третьою особою в частині оплати придбаного товару. Однак, інша особа, яка виконує за боржника його зобов`язання або окремі обов`язки, не замінює боржника та не стає додатковим боржником. Зобов`язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник. Кредитор не вступає з фактичним виконавцем у жодні правовідносини, а, отже, така особа не має права вимоги зустрічного виконання і не може бути позивачем за такими вимогами.
51. Відтак, колегія суддів враховує, що з огляду на відсутність висновку щодо застосування зазначених скаржником норм у контексті спірних правовідносин, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.
52. Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань сторонами цього договору, щоб застосувати відповідні норми права.
53. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач-1 (замовник), третя особа (платник) та відповідач (постачальник) уклали договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та / або пакувальних товарів для їх фасування, пунктом 6.1 якого узгодили розмір та порядок сплати пені за порушення постачальником строку поставки товару, а саме визначили, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України сплачується на рахунок платника - третьої особи у справі.
54. Водночас, як встановлено судами, відповідач уклав цей договір шляхом приєднання до його умов, які викладались на сайті третьої особи.
55. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
56. У силу приписів статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.