?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/9597/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,
за участю представників сторін:
позивача - Леонова К. Ю. (адвоката),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Славної Н. І. (адвоката),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024
(суддя - Карабань Я. А.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024
(головуючий - Шапран В. В., судді - Буравльов С. І., Андрієнко В. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-2000"
до Міністерства юстиції України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Семеновича Андрія,
за участю третіх осіб, які не заявляють самосійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1. ОСОБА_1,
2. ОСОБА_2,
3. ОСОБА_3,
4. ОСОБА_4,
5. державного реєстратора Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Петровської Ірини Петрівни,
про визнання протиправним та скасування наказу, скасування реєстраційної дії.
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-2000" (далі - Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач), в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 07.06.2023 № 2140/5 "Про задоволення скарги", виданий на підставі висновку від 16.05.2023 Центральної колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - Колегія), за результатами розгляду скарги Семеновича Андрія від 20.04.2023, зареєстрованої у Мін`юсті 21.04.2023 за № СК-1519-23;
- скасувати реєстраційну дію Департаменту державної реєстрації Мін`юсту від 07.06.2023 № 1003539950031005976, якою скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 06.04.2023 №1003531070027005976 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Петровською І. П. щодо Товариства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2. 13.12.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, про задоволення позову повністю.
3. 10.01.2024 цей же місцевий господарський суд ухвалив додаткове рішення, залишене без змін цією ж постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, про задоволення заяви Товариства та стягнення на його користь з Мін`юсту витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн.
4. Задовольняючи повністю заявлену Товариством суму витрат на професійну правничу допомогу, суди послалися на те, що Мін`юст не надав суду доказів на підтвердження неспівмірності цих витрат і клопотання про їх зменшення, тоді як позивач повністю обґрунтував цю суму.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстави відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу
5. Мін`юст у касаційній скарзі просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду від 10.01.2024 і постанову суду апеляційної інстанції від 26.03.2024 у частині перегляду цього додаткового рішення та зменшити присуджений до стягнення з нього на користь Товариства розмір витрат на професійну правничу допомогу.
6. Підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на застосуванні судами статей 126, 129, 244 цього ж Кодексу без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18, від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21), від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40), від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 11.03.2021 у справі № 911/2681/19, від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19, від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, стосовно застосування критерію розумності та співмірності суми витрат часу, складності справи й обсягу письмових доказів у справі при визначенні суми судових витрат.
7. Узагальнено доводи Мін`юсту зводяться до такого:
- заявлений Товариством розмір витрат на професійну правничу допомогу неспівмірний і необґрунтований;
- Товариство не надало доказів фактичного здійснення цих витрат, а саме: копій платіжних інструкцій, квитанцій чи інших документів, що підтверджують реальне перерахування коштів адвокату за надані послуги;
- Товариство не надало детального обґрунтування необхідності цих витрат, а лише навело їх перелік;
- цей спір є немайновим і не потребує будь-яких математичних розрахунків, а також подання фінансових та/або бухгалтерських документів, обсяг яких може бути досить значним, а вивчення - потребувати великого проміжку часу;
- ця справа є незначної складності, а фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений час, обґрунтованість поданих процесуальних документів, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат є неспіврозмірним і необґрунтованим.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
8. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
10. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
11. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
12. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
13. Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, слід звернути увагу на те, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
14. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше, ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Така правова позиція є сталою і послідовною та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23.
15. У постанові від 25.06.2024 у справі № 917/838/23 Верховний Суд зазначив, що: "при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "невідірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права".
16. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
17. Мін`юст указав низку постанов Верховного Суду (див. пункт 6 цієї постанови), в яких зазначені правові висновки, не враховані, на його думку, судами попередніх інстанцій.
18. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій колегія суддів зазначає таке.
19. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
20. Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.
21. Згідно зі статтею 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
22. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
23. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
24. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
25. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
26. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
27. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.