ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7198/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р. К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління регіональної статистики
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 (суддя Балац С. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Коротун О. М., Сулім В. В.)
у справі № 910/7198/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київеско"
до Головного управління регіональної статистики,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України,
про зобов`язання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу,
(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача - Височан Л. П., третьої особи - Харчук Р. І., вільний слухач Сумський Ю. А.)
СУТЬ СПОРУ
1. Позивач звернувся до суду з позовом про включення до проміжного ліквідаційного балансу відповідача, який перебуває в процесі припинення, вимог зі сплати ціни енергосервісного договору, строк дії якого ще не закінчився.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у відповідача у зв`язку із його ліквідацією обов`язку з виплати позивачу несплаченої частини ціни енергосервісного договору та задовольнили позовні вимоги.
3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання чи є у замовника енергосервісу обов`язок перед виконавцем з виплати несплаченої частини ціни енергосервісного договору у зв`язку із його ліквідацією без правонаступника.
4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої відповідачем, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київеско" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління регіональної статистики (далі - відповідач, скаржник), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України (далі - третя особа), про зобов`язання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.
6. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, який перебуває у стані припинення, всупереч приписам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не включено кредиторські вимоги позивача в розмірі 3 487 759,23 грн до проміжного ліквідаційного балансу, які останнім були заявлені своєчасно.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/7198/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, позовні вимоги задоволено частково; зобов`язано відповідача в особі ліквідаційної комісії (комісії з припинення) включити кредиторські вимоги позивача в сумі 3 438 261,43 грн до проміжного ліквідаційного балансу.
8. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач як виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору у зв`язку з ліквідацією відповідача (без можливості правонаступництва), а останній в особі ліквідаційної комісії має включити кредиторські вимоги позивача до проміжного ліквідаційного балансу.
Касаційна скарга
9. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
10. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції (постанови Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16, від 19.06.2018 у справі № 915/966/17; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викликана тим, що вони не є тотожними, оскільки скаржник не має боргових зобов`язань перед позивачем), та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а також недостатнє встановлення обставин та доказів у справі.
11. На переконання скаржника, звернення позивача до суду викликано не виникненням чи наявністю боргу, а забезпеченням можливості отримати частину ціни договору за послуги, які позивач ще не надав скаржнику і зобов`язаний їх надавати до квітня 2026 року, тому висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог порушують права скаржника.
12. Крім того, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги норми статті 205 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 609 ЦК України про припинення господарського зобов`язання у разі неможливості його виконання у зв`язку із виникненням обставин, за які жодна з його сторін не відповідає. Скаржник наголошує, що господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов`язанням.
Позиція інших учасників справи
13. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
14. Позивач зауважує, що відповідач в порушення норм частини другої статті 287 ГПК України не вказав у касаційній скарзі безпосередньо які саме норми матеріального права були порушені судом апеляційної інстанції.
15. Також, за доводами позивача, відповідач не вказав у скарзі і постанов Верховного Суду, у яких суд виклав висновки щодо застосування норм права, які були застосовані судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/7198/23, від висновку щодо застосування норм права яких необхідно відступити. Крім того, відповідач не навів у скарзі змісту висновків Верховного суду щодо застосування норм права, які були застосовані судом апеляційної інстанції, або хоча б посилань на такі висновки Верховного суду.
16. Позивач наголошує, що посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій використано аналогію з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16 або від 19.06.2018 у справі № 915/966/17, є лише припущенням відповідача, оскільки у постанові апеляційної інстанції відсутні будь-які посилання на висновки Верховного Суду, зроблені ним за результатами розгляду вказаних вище справ. Більше того, зі змісту постанов Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16 та від 19.06.2018 у справі № 915/966/17 вбачається, що Верховний Суд не викладав жодних висновків щодо застосування норм права у вказаних вище постановах.
17. Також позивач звертає увагу Суду, що правовідносини у справі, що переглядається і у справах № 912/1433/16 і № 915/966/17 не є подібними.
18. На думку позивача, доводи відповідача у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, що не може бути підставою для касаційного перегляду.
19. Щодо суті позовних вимог, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що відповідач, уклавши з позивачем енергосервісний договір, взяв на себе довгострокове зобов`язання за енергосервісним договором, зміст якого полягає у виплаті позивачеві (виконавцеві енергосервісу) ціни енергосервісного договору у повному обсязі, зокрема у випадку ліквідації замовника енергосервісу виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору.
20. Посилання відповідача на те, що судами не взято до уваги статтю 205 ГК України і статтю 609 ЦК України, на думку позивача, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як юридична особа не ліквідований, енергосервісний договір є чинним і не припинений. Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про ліквідацію юридичної особи відповідача не є підставо для припинення зобов`язань відповідача за укладеним енергосервісним договором.
21. Третя особа, у строк, встановлений Судом, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
22. 11.04.2019 між відповідачем (замовником) та позивачем (виконавцем) укладено енергосервісний договір № 23.
23. Відповідно до пункту 1 зазначеного договору предметом є здійснення позивачем енергосервісу будівлі відповідача за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 (ДК 021:2015:99999999-9 - "Не відображене в інших розділах"), оплата якого здійснюється за рахунок досягнутого в результаті здійснення енергосервісу скорочення відповідачем споживання теплової енергії порівняно із споживанням (витратами) за відсутності енергосервісу. Енергосервісом є комплекс технічних та організаційних енергозберігаючих (енергоефективних) та інших заходів енергосервісу, перелік, строки та умови впровадження яких наведено у додатку 1. Енергосервісний договір розроблено відповідно до вимог Примірного енергосервісного договору, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 845.
24. Пунктом 7.7 договору визначено, що оплата за договором здійснюється відповідачем протягом п`яти робочих днів з дати підписання акту про виконання зобов`язань відповідно до пункту 8.6 договору за рахунок коштів державного бюджету за КПКВК 1207010, КЕКВ 2276, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, за умови надходження коштів з державного бюджету на зазначені цілі.
25. Відповідач з 28.12.2022 перебуває у процесі припинення, про що свідчать дані Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
26. Відповідно до оприлюдненого повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи відповідача, встановлено строк заявлення кредиторами вимог до 28.02.2023.
27. 22.02.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою № 57, у якій посилаючись на наявність заборгованості відповідача, просив останнього розглянути та визнати кредиторські вимоги на суму 385 663,60 грн та письмово повідомити про результати розгляду вимог.
28. Відповідач 30.03.2023 листом № 12.1-07/67-23 повідомив позивача, що відповідно до затвердженого кошторису відповідача на 2023 рік та календарного плану до договору (додаток 7 до договору) на 2023 рік взято бюджетних зобов`язань у сумі 526 400 грн, які відповідач гарантує оплатити за умови отримання послуг з енергосервісу, належного їх документального оформлення та фінансування з державного бюджету. Також відповідач зазначив, що наразі за отримані послуги з енергосервісу згідно з актами про виконання зобов`язань позивачу сплачено 999 453,71 грн, у тому числі протягом січня-березня 2023 у сумі 281 493,14 грн. Залишок зобов`язань відповідача станом на 31.03.2023 перед позивачем за договором складає 3 572 170,46 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
29. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
31. Судові рішення у цій справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.
32. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
33. Скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 912/1433/16, від 19.06.2018 у справі № 915/966/17.
34. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
35. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
36. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
37. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
38. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
39. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
40. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
41. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, він може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 і № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18; від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21).
42. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
43. Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду у вказаних ним постановах, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в таких постановах. Заразом скаржником не зазначено норму права (абзац, пункт, частина статті), яку застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні та щодо застосування якої міститься висновок у наведених ним у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, від якого він хоче відступити. Крім того, сам скаржник у касаційній скарзі зазначає, що правовідносини у зазначених ним справах не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається (так, спори у справах № 912/1433/16 і № 915/966/17 виникли з кредитних правовідносин). До того ж, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.