ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 183/960/23
провадження № 61-2810св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Луганська обласна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Луганської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2023 року в складі судді Дубовенко І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Лопатіної М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 14 грудня 2006 року йому було пред`явлене обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 255 КК України, а 07 липня 2008 року - за частиною третьою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України, які були об`єднані та перебували у провадженні Ленінського районного суду м. Луганська.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 16 серпня 2013 року кримінальна справа № 1-27/13 стосовно нього та інших була направлена для провадження додаткового розслідування.
Після повернення на додаткове розслідування справа жодним чином не розслідувалась, процесуальні рішення щодо нього не приймалися. Наразі у кримінальному провадженні процесуальне керівництво здійснюється прокурором Луганської обласної прокуратури.
Він неодноразово подавав до органів прокуратури клопотання і скарги про закриття кримінального провадження щодо нього, однак на момент звернення до суду із цим позовом розслідування у справі не завершене, рішення не прийнято лише з причин окупації території України, на якій залишися матеріали кримінального провадження. Вважає, що з огляду на принцип презумпції невинуватості, відсутність доказів вини є тотожною невинуватості особи у вчиненні злочину. З моменту пред`явлення йому обвинувачення у кримінальних правопорушеннях спливло більше ніж 16 років, жодних доказів скоєння ним злочинів у розпорядженні сторони обвинувачення немає. Тривала бездіяльність відповідача та свідоме ухиляння його посадових осіб від прийняття остаточного процесуального рішення у вказаній справі завдало йому моральну шкоду, що виразилася у його моральних стражданнях у зв`язку з тим, що більше 15 років не визначено його процесуальний статус, він відчуває несправедливість обвинувачення, необхідність відвідування органів досудового розслідування та суду, необхідність ведення листування з державними органами, звернення до слідчого судді з приводу оскарження бездіяльності прокурора, витрачання часу та особистих зусиль на підготовку процесуальних документів та участь у судових засіданнях, а також у зв`язку з відчуттям невпевненості та приниженості. Вважає, що достатньою компенсацією його моральних страждань має бути грошова сума у розмірі 1 000 000 грн.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь з Державного бюджету України суму моральної шкоди, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження з вини прокуратури в розмірі 1 000 000 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. У задоволенні решти позову відмовлено.
Установивши факт тривалої бездіяльності органу дізнання та прокуратури щодо проведення та завершення досудового розслідування відносно позивача з причин відсутності матеріалів кримінального провадження, які залишилися на тимчасово окупованій території Луганської області, а також невжиття жодних заходів щодо відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження відповідачем та/або органом досудового розслідування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування шкоди, спричиненої йому незаконною бездіяльністю відповідача.
Визначаючи розмір такого відшкодування, суди керувалися принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2023 року змінено в частині визначення порядку стягнення коштів на відшкодування шкоди. Абзац другий резолютивної частини рішення викладено в такій редакції. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. У іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд керувався тим, що у такій категорії справ резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, проте суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
27 лютого 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені Луганської обласної прокуратури керівник Василина С. О. подав касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження керівник Луганської обласної прокуратури зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 03 липня 2020 року справа № 686/27965/19, від 12 березня 2019 року справа № 920/715/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не має статусу підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному провадженні від 18 листопада 2013 року, у зв`язку із чим відсутні обмеження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, його прав та обов`язків. На теперішній час відсутні судові рішення, якими визнано незаконними рішення, дії чи бездіяльність органів прокуратури відносно ОСОБА_1, у тому числі щодо строків кримінального провадження. Суди дійшли помилкових висновків щодо бездіяльності прокуратури відносно відновлення матеріалів кримінального провадження, оскільки у березні 2023 року прокурором було надано доручення на відновлення матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_1, однак на вказане доручення слідчий надав відповідь про відсутність матеріалів вказаного кримінального провадження.
01 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 613/853/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_1 вказав, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є занадто низьким з огляду на значну тривалість кримінального провадження, де він є учасником (близько 17 років). Вказує також, що у справі із подібними правовідносинами (№ 613/853/20) суди дійшли висновку про необхідність відшкодування позивачу значно більшої суми - 200 000 грн при тривалості кримінального провадження близько 15 років, а визначена йому сума відшкодування (5 000 грн) не відповідає засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, що настали для нього.
У березні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Луганської обласної прокуратури, мотивований незгодою із її доводами. Разом із тим заявник звертає увагу, що обставини справ, наданими відповідачем для порівняння, не є релевантними обставинам цієї справи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У провадженні Слідчого управління УМВС в Луганській області перебувала кримінальна справа, у якій ОСОБА_1 14 грудня 2006 року було предʼявлене обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 255 КК України.
У провадженні Ленінської МДПІ в м. Луганську перебувала кримінальна справа, у якій ОСОБА_1 07 липня 2008 року було предʼявлене обвинувачення за частиною третьою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 КК України.
У подальшому ці кримінальні справи були обʼєднані у одне провадження та перебували на розгляді Ленінського районного суду м. Луганська.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганска від 16 серпня 2013 року у справі № 1-27/13 справа за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб була направлена на додаткове розслідування та перевірки обставин, вказаних у постанові суду, усунення неповноти та неправильності досудового слідства. Запобіжний захід ОСОБА_1, обраний стосовно нього у вигляді підписки про невиїзд, залишений той же.
18 листопада 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030110000309 внесені відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190, 205, 212, 255 КК України, у яких ОСОБА_1 зазначений як підозрюваний (на підставі матеріалів правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень).
21 листопада 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 15, 27, 190, 205, 212 КК України, у яких ОСОБА_1 зазначений як підозрюваний (на підставі матеріалів правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень).
25 лютого 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 15, 27, 205, 190 КК України, у яких ОСОБА_1 зазначений як підозрюваний (на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення).
Датою надходження заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого джерела, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зазначено 19 квітня 2004 року.
Відповідно до повідомлення ГУНП в Луганській області за вих. № 4205/111/20-2020 від 16 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що згідно із відомостями із єдиної інформаційної системи МВС України він станом на 13 жовтня 2020 року є особою, якій 14 грудня 2006 року було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд Слідчим управлінням УМВСУ в Луганській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 255 КК України. Відомості про результати кримінальної справи не надходили. 07 липня 2008 року ОСОБА_1 був заарештований за постановою Ленінського відділу Податкової міліції Луганської спеціалізованої державної податкової інспекції за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 27, 205, 212 КК України. Постановою Ленінського міського суду м. Луганська від 29 липня 2008 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд. Інших даних про зміну процесуального статусу ОСОБА_1 станом на 13 жовтня 2020 року до МВС не надходило.
20 жовтня 2022 року начальником відділу Луганської обласної прокуратури винесено постанову, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо надання вказівки прокурору про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 18 листопада 2013 року за № 12013030110000309, на підставі закінчення строку досудового розслідування та відсутності складу кримінального правопорушення.
За результатами розгляду скарг ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого та прокурора Луганської обласної прокуратури у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013030110000309:
- ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 вересня 2020 року у справі № 428/6894/20 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
- ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 грудня 2021 року у справі № 428/12070/21 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків в межах кримінального провадження;
- ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 28 лютого 2023 року у справі № 208/6353/22 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків в межах кримінального провадження.
Таким чином, після 18 листопада 2013 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з заявами, скаргами, клопотаннями щодо надання інформації щодо кримінального провадження; проведення досудового розслідування; закриття провадження. На вказані заяви, клопотання та скарги відповідачем надавалися відповіді, а також прийнята постанова про відмову у задоволенні скарги.
Будь-яких інших дій та/або процесуальних рішень після внесення відомостей до ЄРДР 18 листопада 2013 року відповідач не приймав.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення (рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині) відповідають з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Наявність зазначених вище обставин згідно частини третьої статті 12 ЦПК України підлягає доказуванню позивачем.
Положеннями статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровʼя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.