ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 580/831/19
касаційне провадження № К/9901/26205/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 (суддя Трофімова Л.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2019 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді - Літвіна Н.М., Сорочко Є.О.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Черкаській області про визнання неправомірними дій та скасування вимоги про сплату боргу,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Черкаській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправною і скасувати вимогу Управління про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-753-53.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що він є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, вид професійної діяльності - діяльність у сфері права, є особою з інвалідністю 2 групи та відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з 08.02.2017 звільнений від сплати за себе єдиного соціального внеску, відтак нарахування відповідачем єдиного внеску як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, та винесення вимоги про сплату боргу є необґрунтованим.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2019, у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску, який було нараховано податковим органом виходячи із мінімальної величини бази нарахування єдиного внеску, як для особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність та отримує дохід від цієї діяльності, з урахуванням тієї обставини, що у вказані періоди платником не було отримано доходу, яку позивачем не було сплачено своєчасно, тому оскаржувана позивачем вимога є законною та обґрунтованою. Доводи позивача про не здійснення ним адвокатської діяльності не прийняті судами, оскільки позивачем не було подано заяву про зняття з обліку у зв`язку із зупиненням професійної діяльності.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач доводить, що він у перевіряємий період не займався адвокатською діяльністю, а тому не отримував дохід, що свідчить про безпідставне нарахування йому відповідачем єдиного внеску та прийняття вимоги про сплату боргу. Скаржник зауважує, що він є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, його видом професійної діяльності є діяльність у сфері права, є особою з інвалідністю 2 групи та відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI звільнений від сплати за себе єдиного соціального внеску, відтак нарахування відповідачем єдиного внеску та винесення вимоги про сплату боргу є необґрунтованим. Крім того, скаржник зазначає, що даний спір, на його переконання, є ідентичним (подібним) до зразкової справи № 520/3939/19, проте суди попередніх інстанцій не надали цьому будь-якої правової оцінки.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.10.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.07.2024 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 24.07.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов до наступного висновку.
У справі, що розглядається, суди встановили, позивач зареєстрований 29.10.2008 як фізична особа-підприємець, видом діяльності є діяльність у сфері права за КВЕД 69.10.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку від 28.05.2012 №545232 позивач з 01.01.2012 є платником єдиного податку за ставкою 5%, 3 група.
З 09.04.2012 позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю.
Також, згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 539026 ОСОБА_1 з 08.02.2017 встановлено 2 групу інвалідності, а 28.03.2017 ОСОБА_1 було видане пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 за видом пенсії: по інвалідності.
З часу отримання статусу інваліда (з березня 2017 року) ОСОБА_1 не сплачував єдиний соціальний внесок.
Відповідно до відомостей з баз даних контролюючого органу позивачу з 07.02.2018 встановлено ознаку провадження незалежної професійної діяльності.
06.11.2018 контролюючим органом прийнято вимогу №Ф-753-53 про сплату недоїмки у сумі 6552,48 грн.
За результатами адміністративного оскарження вимоги рішенням ДФС України від 22.02.2019 №8844/6/99-99-11-05-02-25 оскаржувану вимогу залишено без змін.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).