ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/211/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Ємця А.А.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БК КБР" (далі - Товариство)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 (головуючий суддя Палій В.В., судді: Вовк І.В., Сибіга О.М.)
у межах розгляду заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову
у справі № 910/211/24
за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі:
1) Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Управління);
2) Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Військова адміністрація)
до Товариства
про стягнення 5 649 900,80 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.07.2024 № 32.2-01/1549 у зв`язку з відпусткою суддів Колос І.Б. і Жайворонок Т.Є. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/211/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Малашенкова Т.М. і Ємець А.А.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Прокурор в інтересах держави в особі Управління та Військової адміністрації звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення 4 142 970,00 грн штрафу за контрактом № 1 від 13.03.2022 та стягнення 1 506 930,08 грн штрафу за контрактом № 2 від 28.03.2022 на підставі статей 170, 525, 549, 551, 611, 655, 673, 675, 629, 679 Цивільного кодексу України.
04.03.2024 прокурором до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству, в межах суми 5 649 900,80 грн, що відповідає розміру стягнення штрафу за позовом у справі № 910/211/24.
Заяву прокурора обґрунтовано тим, що предметом позову є стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 5 649 900,80 грн на користь державного органу у сфері оборони, якими відповідач, у випадку не накладення на них арешту, зможе у будь-який момент розпорядитись, що фактично призведе до непоновлення прав та інтересів позивачів. На думку прокурора, значно ускладнити або фактично залишити без виконання майбутнє рішення суду у цій справі може існування низки судових рішень про стягнення з Товариства грошових коштів, одне з яких на суму 12,18 млн грн (справа № 910/7067/23) набрало законної сили після відкриття провадження у справі № 910/211/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 (суддя Чебікіна С.О.) у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, прокурор не надав доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024: зазначену ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 скасовано; заяву прокурора про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти, які належать Товариству, в межах суми 5 649 900,80 грн.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, а також висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладенні у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, суд апеляційної інстанції не погодився із позицією місцевого господарського суду щодо недоведеності прокурором підстав для забезпечення позову у цій справі, оскільки вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду.
Посилаючись на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Товариство зазначає про недоведеність підстав для задоволення заявленого у цій справі забезпечення.
Скаржник наголошує на тому, що існування інших справ про стягнення з нього заборгованості не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Скаржник не ухиляється від виконання судових рішень у цих справах, на підтвердження чого долучає до касаційної скарги платіжні інструкції.
Товариство також звертає увагу на те, що наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 23.05.2024 № 230-КВ він визначений таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу та є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу. Накладення арешту на кошти Товариства матиме наслідком блокування його господарської діяльності.
Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Від позивачів відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначав, що у випадку не накладення арешту на кошти відповідача у межах спірної суми останній зможе у будь-який момент розпорядитись цими коштами, що фактично призведе до непоновлення прав та інтересів позивачів.
Надаючи оцінку зазначеним твердженням прокурора, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх недоведеність.
У свою чергу апеляційний господарський суд з посиланням на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Верховний Суд наголошує, що у зазначеній постанові, викладено, зокрема, таке:
"16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).