ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 640/11506/21
адміністративне провадження № К/9901/43057/21, К/9901/43067/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі №640/11506/21, прийнятими у складі колегії суддів: головуючого судді - Файдюка В.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Собківа Я.М.,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Відділ), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 НОМЕР_2 в сумі 296 015,11 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про стягнення виконавчого збору прийнята з порушенням положень Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягнення виконавчого збору відбулось без здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 відмовлено у задоволенні позову.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем оскаржувану постанову винесено 16.02.2021, тобто вже в період дії Закону №1404-VІІІ, а тому державний виконавець, приймаючи дану постанову, повинен був керуватись нормами Закону №1404-VІІІ, якими прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; у випадку, коли державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому закінчено виконавче провадження, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови, прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
5. Суд першої інстанції критично оцінив твердження позивача про те, що відповідачем незаконно винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021, оскільки не відбулось фактичного стягнення коштів за виконавчим документом, з підстав того, що на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови діяла нова редакція Закону (від 28.08.2018), з аналізу правових норм якого вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню.
6. Суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.05.2018 у справі №808/3791/16, відповідно до яких частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VI11 установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем; частина третя статті 40 Закону № 1404-VІІІ є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, не можуть застосовуватися; Верховний Суд звернув увагу на те, що стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
7. Отже, оскільки оскаржувана постанова прийнята після набрання чинності змін до Закону №1404-VІІІ (від 28.08.2018), суд першої інстанції вважав, що до даних правовідносин підлягає застосуванню саме норми Закону №1404-VІІІ, в редакції, чинній з 28.08.2018, у зв`язку з чим державний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом.
8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021, а позов - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 296 015,11 грн.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 189 (три тисячі сто вісімдесят дев`ять) грн. 15 коп.
9. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду; наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, відповідно до якої обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення; між тим, головним державним виконавцем Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м.Київ) повернуто виконавчий лист №757/5067/13-ц стягувачу ТОВ "Кей колект", на підставі його заяви відповідно до пункту 1 статті 37 Закону №1404-VIII; при цьому, як на час винесення постанови про повернення виконавчого листа від 16.02.2021, так і на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021, державним виконавцем не стягнуто в примусовому порядку сум згідно виконавчого листа №757/5067/13-ц, виданого 28 листопада 2013 року Печерським районним судом міста Києва.
11. Тобто, як зауважив суд апеляційної інстанції, на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору у відповідача була відсутня обов`язкова умова для стягнення виконавчого збору - наявність стягненої в примусовому порядку суми згідно виконавчого листа.
12. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 винесена відповідачем необґрунтовано, з порушенням норм законодавства України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, як протиправна.
13. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 задоволено частково заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 2 000 грн витрат на оплату правничої допомоги.
14. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи містяться платіжні доручення, якими підтверджується сплата позивачем 30 000 грн.на користь адвокатського об`єднання за надання правової допомоги; разом з тим, жодних інших документів, які б підтвердили понесення позивачем витрат на оплату правової допомоги, як-то додаткової угоди до Договору від 06.04.2021 №06/04, в якій визначена вартість правової допомоги, актів наданих послуг, актів здачі-прийняття робіт, детального опису виконаних робіт тощо, матеріали справи не містять; відтак, з наявних матеріалів справи не видається за можливе встановити вид та обсяг правової допомоги, що була надана АО "Клочков та партнери" позивачу ОСОБА_1 .
15. Суд апеляційної інстанції погодився із запереченнями відповідача щодо стягнення судових витрат на користь позивача, в той же час, зауважив та врахував, що апеляційну скаргу підписано адвокатом - Старостою І.І. на підставі ордеру серії АА №1122624, виданого АО "Клочков та партнери" для представлення інтересів ОСОБА_1 ; тобто, щонайменше, позивач отримав правову допомогу від адвоката у вигляді складання апеляційної скарги.
16. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 000,00 грн., понесення позивачем яких підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а їх розмір видається пропорційним та обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
17. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (провадження №К/9901/43057/21), в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 та залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №640/11506/21.
18. Підставою касаційного оскарження відповідач визначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції помилково застосував до даних правовідносин висновки Верховного Суду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке неможливо виконати, оскільки відсутня можливість скасувати постанову, якої фактично не існує.
19. Скаржник акцентує увагу, що оскільки відповідачем не виносилась оскаржувана позивачем постанова НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин правових позицій, які викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19 та існує необхідність для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах.
20. Відповідач також зазначає, що в даній справі відбувся юридичний колапс з огляду на наявність вимоги до державного виконавця вчинити дії, які від нього вимагає Закон України "Про виконавче провадження", проте судом ці дії визнаються незаконними та неправомірними. Скаржник указує на правильності висновків суду першої інстанції у цій справі та зазначає, що Законом України "Про виконавче провадження" прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 10% від суми, що підлягала примусовому стягненню.
21. Окрім наведеного, відповідач звертає увагу на помилкове стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат в розмірі 3189,15 грн. (2052,15 грн. + 1137 грн).
22. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
23. Окрім цього, не погодившись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (провадження №К/9901/43067/21), в якій просить скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №640/11506/21.
24. Скаржник зазначає, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин.
25. На переконання відповідача, Верховний Суд повинен скасувати оскаржувану додаткову постанову, оскільки у справі відсутній детальний опис проведеної роботи, що саме було зроблено, натомість наявні лише платіжні доручення на перерахування коштів; відсутні докази фактично потрачених витрат, а також обґрунтованість таких сум; не враховано критерій реальності адвокатських витрат.
26. Відзиву на указану касаційну скаргу від сторони позивача до Суду не надходило, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної додаткової постанови в силу положень частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
27. Касаційні скарги Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до Верховного Суту надійшли 26 листопад 2021 року.
28. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2021 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.11.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
29. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/11506/21 (№К/9901/43057/21).
30. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі №640/11506/21 (№К/9901/43067/21).
31. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2024 касаційні скарги об`єднано в одне касаційне провадження, підготовчі дії у справі закінчено та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Печерському РВ ДВС у місті Києві перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №757/5067/13-ц від 28.11.2013, виданого Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кей колект" заборгованості по кредитному договору в розмірі 185 099,07 доларів США, що еквівалентно 1 479 502,06 грн.
33. Печерським РВ ДВС у місті Києві 28 листопада 2015 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
34. В подальшому стягувач у виконавчому провадженні НОМЕР_1 - ТОВ "Кей колект" - направив до Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) заяву про повернення виконавчого документа стягувачу.
35. 16 лютого 2021 року державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову ВП НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви останнього про повернення виконавчого документа.
36. В цей же день, 16.02.2021 державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову ВП НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн.
37. 18 лютого 2021 року державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову ВП НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови НОМЕР_1 від 16.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
40. Колегія суддів зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
41. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
42. Як видно зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд апеляційної інстанції посилався також на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, відповідно до яких обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
43. В контексті обґрунтування відступу від указаного висновку, викладеного в наведених судових рішеннях Верховного Суду, відповідач зазначає те, що ним ніколи не виносилась оскаржувана позивачем постанова № НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору, а отже вона не може бути скасована. На переконання скаржника, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції неправильно застосував висновки Верховного Суду та норми матеріального і процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення суду яке неможливо виконати, адже неможливо скасувати постанову, якої не існує.
44. Водночас, відповідач указує, що у Відділі є виконавче провадження НОМЕР_2, є постанова про відкриття виконавчого провадження, яка винесена 18.02.2021, та винесена вона на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 № 48131521; постанова Відділу про стягнення виконавчого збору НОМЕР_2 ніколи не виносилася.
45. Колегія суддів Верховного Суду критично оцінює указані доводи та зазначає, що вони не можуть вважатися обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, оскільки стосуються фактичних обставин у справі та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, пов`язаними із неповним їх з`ясуванням та дослідження доказів.
46. Касаційна скарга в частині доводів, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, жодним чином не мотивована, а лише містить цитування номерів судових рішень Верховного Суду, які були застосовані судом апеляційної інстанції, і від висновків яких відповідач вважає за необхідне відступити, без належного на це обґрунтування.
47. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, є необґрунтованими та відхиляються.
48. Водночас, колегія суддів Верховного Суду враховує, що відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.