ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа №487/2593/20
провадження № 61-6734св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Миколаївської міської ради,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури та ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Колесніков Віталій Валерійович, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів:
Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., Яворської Ж. М.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У травні 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Миколаївської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути земельну ділянку.
2. На обґрунтування позовних вимог заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 зазначав, що згідно з пунктами 47, 47.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 878 кв. м за рахунок земель товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект", з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140147. Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, зареєстрованим 05 червня 2012 року за № 6517, вона продала земельну ділянку ОСОБА_1 .
3. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2016 року у справі № 487/10110/14-ц визнано незаконним рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 у частині надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140147. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області
від 22 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 11 грудня
2019 року вказане рішення залишено без змін.
4. З огляду на наведене, прокурор посилався на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2012 року № 6517, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також запис про право власності на нерухоме майно від 07 грудня 2015 року № 124324572015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідно до статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України підлягають визнанню недійсними та скасуванню. Крім того, оскільки житловий будинок та гараж збудовані відповідачкою на незаконно відведеній земельній ділянці, всупереч земельному, водному та містобудівному законодавству, державним будівельним та санітарним нормам, то свідоцтво про право власності на це нерухоме майно від 30 березня 2015 року підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
5. Враховуючи наведене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 просив суд: скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухомо майно запис від 07 грудня 2015 року № 12432457 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0878 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 за
ОСОБА_1 ; визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 30 березня 2015 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м, гараж під літ. Б, по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м, вартістю 621 228,90 грн, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013,
по АДРЕСА_1 у придатному для використання стані, шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м, гаражу під літ. Б.
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня
2021 року у задоволенні позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Миколаївської міської ради, відмовлено.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені прокурором вимоги не є належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Миколаєва. Зауважено, що територіальна громада м. Миколаєва не зверталася до суду з позовом, а з огляду на наявність на спірній земельній ділянці належним чином введеного в експлуатацію житлового будинку, заявлення негаторного позову не призведе до мети повернення земельної ділянки у власність.
8. Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не займала самовільно спірну земельну ділянку, а тому відсутня підстава задоволення вимоги про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав шляхом знесення будинку.
9. Позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, а також скасування свідоцтва про право власності
ОСОБА_1 на житловий будинок не передбачені чинним законодавством та не призведе до припинення права власності відповідачки на новостворене майно.
10. Також судом першої інстанції було встановлено, що позов в цій справі був поданий з пропуском позовної давності, проте, з огляду на наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, наслідки пропуску позовної давності не застосовані.
11. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва
від 19 січня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
12. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, по
АДРЕСА_1 .
13. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
14. Суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, а також скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_1 . Водночас, в частині вирішення інших позовних вимог зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані дев`яти метрів від урізу води Бузького лиману, у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і її заволодіння громадянами сталось всупереч вимог закону. Оскільки перехід права власності на зазначене майно є неможливим, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку є негаторним позовом, позовна давність на які не поширюється.
15. Також апеляційний суд зазначив, що повернення земельної ділянки водного фонду, яка не може перебувати у приватній власності, та знесення (демонтаж) будинку і гаражу - це два негаторні позови, тобто дві окремі та самостійні вимоги. Проте такої окремої позовної вимоги як демонтаж житлового будинку та гаражу, що розташовані на спірній земельній ділянці, прокурором не заявлено.
16. Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційні скарги першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року в частині позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Миколаївської міської ради, про зобов`язання повернути земельну ділянку зі знесенням нерухомого майна скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
17. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з помилковості висновків апеляційного суду щодо неможливості об`єднання в одному позові двох вимог негаторного характеру (повернення землі та знесення нерухомого майна, яке на ній розташовано) із залишенням фактично частини позовних вимог невирішеними. Зазначено, що вимоги про знесення нерухомого майна, а також про повернення земельної ділянки є взаємопов`язаними між собою.
18. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено частково.
19. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від
19 січня 2021 року в частині позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку зі знесенням нерухомого майна скасовано,ухвалено
у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.
20. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013 по
АДРЕСА_1 .
21. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
22. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
23. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки водного фонду у володіння територіальної громади. Зауважено, що використання земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні земельної ділянки у власності. Крім того, з огляду на те, що негаторний позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропуску прокурором позовної давності.
24. Водночас, пославшись на практику Верховного Суду щодо вирішення питання про повернення/витребування земельної ділянки та знесення збудованого на ній нерухомого майна, суд апеляційної інстанції вважав, що за обставин цієї справи та заявлених прокурором позовних вимог і сплаченого судового збору за їх розгляд, спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави на підставі статті 394 ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України. Питання про знесення збудованого на ній нерухомого майна, що є окремою самостійною вимогою, яку не заявлено в межах розгляду цієї справи, підлягає вирішенню при зверненні з відповідним позовом про усунення перешкод територіальній громаді у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом демонтажу будівель, що на ній розташовані.
Узагальнені доводи касаційних скарг
25. 07 травня 2024 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про знесення житлового будинку та гаражу по
АДРЕСА_1, ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.
26. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду прокурор зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,
що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 рокуу справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 рокуу справі № 487/10128/14-ц,
від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 рокуу справі №372/1684/14-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц,
від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 рокуу справі № 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 20 жовтня 2021 року у справі
№9901/554/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц,
від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 18 квітня 2023 рокуу справі № 357/8277/19, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 рокуу справі № 905/98/20, від 20 січня 2021 рокуу справі № 442/302/17,
від 24 листопада 2021 рокуу справі № 330/1876/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 520/8336/17-ц, від 12 жовтня 2022 рокуу справі № 369/3261/17, від 10 січня 2024 рокуу справі № 483/954/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, щоапеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Касаційна скарга першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не урахував вказівки Верховного Суду, надані у цій справі, разом з тим застосував судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною спірним правовідносинам. Посилається на неурахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо можливості поєднання у негаторному позові двох окремих вимог володіючого власника: повернення земельної ділянки власнику шляхом знесення розташованих на ній будинку та гаражу.
28. Прокурор акцентує увагу на тому, що незаконний набувач земельної ділянки не набуває права власності на збудовані ним за час незаконного володіння споруди і має право лише на належні йому будівельні матеріали та конструктивні елементи без набуття права власності на споруди.
29. Зазначає, що позовні вимоги про повернення земельної ділянки та демонтаж будівлі є немайновими вимогами, оскільки за своєю суттю не направлені на "збагачення" позивача, яке можна оцінити вартісно. Крім того, з огляду на те, що за пред`явлення такої вимоги прокурором сплачено вдвічі більше судового збору, ніж за дві вимоги немайнового характеру, вважає помилковим посилання апеляційного суду на несплату прокурором судового збору за вимогу про знесення житлового будинку та гаражу.
30. Посилається на неурахування судом апеляційної інстанції того, що спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Задоволення вимоги про повернення земельної ділянки без вирішення правової долі збудованих на ній будівель та споруд не призводить до відновлення порушеного права власника на земельну ділянку, яка фактично залишається у користуванні ОСОБА_1 без будь-якої правової підстави, дозволяє відповідачу безпідставно, безоплатно користуватись спірною земельною ділянкою і здійснювати експлуатацію незаконно збудованого на ній об`єкту.
31. Зауважує, що незаконна забудова земельної ділянки, яка одночасно входить до прибережної захисної смуги лиману та належить до території зелених зон загального користування, вочевидь порушує гарантовані Конституцією України права широкого кола мешканців міста на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації, використання власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).
32. 16 травня 2024 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат
Колесніков В. В., через систему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог щодо зобов`язання повернути земельну ділянку. В іншій частині постанову залишити без змін.
33. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі
№ 469/1203/15, від 12 червня 2019 рокуу справі № 487/10128/14-ц,
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19,
від 27 липня 2022 рокуу справі № 5587331/5517/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 367/5171/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 521/12361/16-ц,
від 11 січня 2023 рокуу справі № 554/5587/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
34. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції, що спірна земельна ділянка має статус земель водного фонду, неурахування відсутності в матеріалах справи рішення відповідного органу, а в ДЗК - обов`язкових відомостей про ділянку як таку, що віднесена до водного фонду. Вважає, що апеляційний суд не дослідив допустимі докази, не зазначив причини їх відхилення. Акцентує увагу на чинності її правовстановлюючих документів як на спірну земельну ділянку, так і на збудовану на ній нерухомість, а також відсутності доказів, що держава є власником такого майна. Держава та громада є самостійними суб`єктами права власності на землю, а тому і самостійними учасниками цивільних правовідносин. Вважає, що апеляційний суд протиправно задовольнив позов держави, яка не є носієм права користування та розпорядження ділянкою, судове рішення не зумовлює правових наслідків для держави.
35. Заявниця посилається на порушення судом апеляційної інстанції принципу "res judicata", з огляду на розгляд та часткове задоволення позову прокурора у цій справі при наявності остаточного судового рішення у спірних правовідносинах - рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2015 року у справі №487/10110/14-ц про відмову прокурору у вимогах до неї про визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення ділянки у комунальну власність.
36. Посилається також на те, що правовий висновок про розмежування негаторного та віндикаційного позовів за допомогою конструкції про "неможливість заволодіння" землею водного фонду є протиправним, оскільки просте посилання на обмежену оборотоздатність речей не спростовує як володіння - юридичного та фактичного, так і не є підставою відмови держави від юридичних фактів, які вже відбулись за її участі (приватизація, видача державних актів, нотаріальне посвідчення договорів та державна реєстрація права власності). Відмова держави від відповідальності за прийняті рішення, заперечення пропуску позовної давності суперечить принципу верховенства права, зокрема його елементу - правовій визначеності. Зазначає про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.
37. Посилається на невиконання судом апеляційної інстанції вимог щодо оцінки відповідності втручання у право на мирне володіння майном, не обґрунтування підстав для виправлення за рахунок добросовісного набувача допущеної помилки держави під час приватизації 2009 року, державної реєстрації ділянки як землі житлової забудови, погодження правочинів,. Вважає, що відсутність компенсації вартості земельної ділянки порушує вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
38. Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 487/2593/20 за касаційною скаргою за касаційною скаргоюпершого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
39. Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 487/2593/20 за її касаційною скаргою.
40. 11 червня 2024 року матеріали цивільної справи № 487/2593/20 надійшли до Верховного Суду.
41. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
42. 12 червня 2024 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат
Колесніков В. В., через підсистему "Електронний суд" подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги просила суд відмовити у її задоволенні.
43. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для вирішення питання про знесення збудованого на спірній земельній ділянці нерухомого майна, з огляду на відсутність таких вимог у справі, що переглядається в касаційному порядку. Зауважує, що "ділянка" та "будинок з гаражем" є самостійними об`єктами нерухомого майна, право власності на які виникло на підставі різних юридичних фактів та які мають різну вартість. Крім того, задоволення заявленого прокурором позов в інтересах держави не призведе до поновлення прав, оскільки держава не є власником ділянки, не є потерпілим від порушення права комунальної власності на землю, та не є учасником спірних приватно-правових відносин між ОСОБА_1 та громадою.
44. Зауважує, що спірний житловий будинок є місцем її проживання, а його знесення є найбільш екстремальною формою втручання у право на повагу до житла. До спірних відносин підлягає застосуванню пункт другий статті 8 Конвенції. Водночас, норми права, на які посилається прокурор (стаття 391 ЦК та пункт "б" частини третьої статті 152 ЗК), не передбачають такого способу усунення перешкод користування земельною ділянкою, як знесення житлового будинку.
45. Вважає, що національне законодавство передбачає можливість знесення за рішеннями суду цивільної юрисдикції виключно сукупності будівельних матеріалів за позовом власника земельної ділянки. Водночас, правових підстав для позбавлення права на ділянку шляхом знесення житлового будинку, який введений в експлуатацію, немає.
46. Акцентує увагу на те, що з 2012 року держава щорічно нараховує їй, як власнику, а вона сплачує земельний податок. Крім того, вартість житлового будинку площею 371 кв. м, який експлуатується з 2015 року, очевидно не є співмірною з "втратами держави" від несплати земельного податку, і рішення про позбавлення приватної власності вже позбавляє ДПС права нараховувати земельний податок. Крім того, судове переслідування, із зміною судової практики на користь прокурора за абсолютно незмінних норм ЦК України, яке триває більше 11 років та забезпечує право прокурора заявляти позов поза строками давності, суперечить Конвенції, практиці ЄСПЛ та свідчить про недотримання принципу правової визначеності при розмежуванні взаємовиключних речових способів захисту.
47. Додатково зауважує про нерелевантність наведеної прокурором судової практики Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
48. Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м за рахунок земель міста, ненаданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна на АДРЕСА_2 .
49. Пунктом 54 вказаного рішення зазначену земельну ділянку вирішено передати в оренду ТОВ "Миколаївбудпроект" строком на 10 років для обслуговування придбаного майна на
АДРЕСА_2 та зобов`язано землекористувача укласти договір оренди земельної ділянки.
50. Рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 (пункти 38-56) затверджені проєкти землеустрою щодо відведення
19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1, у тому числі ОСОБА_2, площею 878 кв. м. (пункти 47, 47.1).
51. 29 жовтня 2009 року на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140147 (зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві 03 грудня 2009 року).
52. 05 червня 2012 року ОСОБА_2 продала земельну ділянку
ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу
№ 6517.
53. 25 лютого 2013 року ОСОБА_1 повідомила Інспекцію ДАБК у Миколаївській області про початок виконання будівельних робіт.
54. 29 липня 2013 року Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради надало їй містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
55. 28 січня 2015 року ОСОБА_1 подала декларацію про готовність до експлуатації житлового будинку II категорії складності. 02 лютого 2015 року Управління ДАБІ в Миколаївській області зареєструвало декларацію під
№ МК142150330455.
56. 30 березня 2015 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею
371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м у зв`язку із чим державним реєстратором Миколаївського міського управління юстиції Мостецьким Д. О. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок - літ. А-2, гараж - літ. Б), про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 9218609.
57. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно 07 грудня 2015 року державним реєстратором Миколаївського міського управління юстиції Вирич Т. В. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0878 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1, запис № 12432457. Підставою для державної реєстрації зазначено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 05 червня 2012 року
№ 6517 та державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЯИ № 140147, виданий 03 грудня 2009 року Управлінням Держкомзему у
м. Миколаєві.
58. У будинку АДРЕСА_1 з квітня 2015 року проживають і зареєстровані ОСОБА_1 зі своїм чоловіком - ОСОБА_4, та неповнолітня дитина ОСОБА_5, 2006 року народження.
59. 16 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради
від 04 вересня 2009 року № 36/61 у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 878 кв. м по АДРЕСА_1, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140147, виданого 29 жовтня 2009 року, та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, а також про повернення земельної ділянки в комунальну власність.
60. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2015 року у справі № 487/10110/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 у частині надання у власність
ОСОБА_2 земельної ділянки площею 878 кв. м по
АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу
від 05 червня 2012 року. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та про повернення земельної ділянки в комунальну власність відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що норма частини першої статті 216 ЦК України, на яку посилався прокурор, не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
61. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року в частині позовних вимог Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення не оскаржувались, а тому в касаційному порядку в цій частині не переглядались.
62. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2016 року у справі № 487/10110/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року, позовні вимоги прокурора задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 у частині надання у власність
ОСОБА_2 земельної ділянки площею 878 кв. м по
АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 .
63. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування і входить до земельної ділянки площею 14 424 кв. м, яка входить до земель прибережної захисної смуги та знаходиться на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману. За таких обставин, спірна земельна ділянка не могла бути виділена ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, оскільки згідно з нормами законодавства України у прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво таких споруд. При виділенні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки Миколаївською міською радою не було дотримано вимог Водного кодексу України та ЗК України, у зв`язку з чим її рішення є незаконним і підлягає скасуванню з відповідними похідними від цього правовими наслідками щодо визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 29 жовтня 2009 року серії ЯИ № 140147.
64. Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року вважав, що суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні судові рішення, неправильно застосували норми матеріального права, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково і викласти мотивувальні частини рішення Заводського районного суду
м. Миколаєва від 30 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року в редакції цієї постанови. Верховний Суд виходив з того, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Тому суди першої й апеляційної інстанцій мали підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог, хоча помилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 ЦК України, а не статті 391 цього кодексу та частини другої статті 52 ЗК України.