ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 608/277/16-ц
провадження № 61-6811св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Костів О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що із 31 березня 1983 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 16 квітня 2013 року було розірвано.
За час перебування у шлюбі сторони придбали однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що зазначена квартира є спільним сумісним майном подружжя, ОСОБА_1 просив здійснити поділ майна подружжя, визнавши за ним та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку кватири за адресою:
АДРЕСА_1, за кожним. Залишити в спільному користуванні сторін вмивальник № VIII площею 2,6 кв. м, вбиральню № VIII площею 2,4 кв. м.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Здійснено поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку кватири за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку кватири за адресою:
АДРЕСА_1 .
Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вмивальник № VIII площею 2,6 кв. м, вбиральню № VIII площею 2,4 кв. м, які відносяться до однокімнатної квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 .
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, є об`єктом права спільної сумісної власності сторін у справі, а тому відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України підлягає поділу між ними у рівних частках.
24 квітня 2024 року ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року, у якій просив поновити йому строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося.
А тому, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження (частина друга статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки заявник не довів, що оскаржуваним судовим рішенням порушено його права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року його права не порушено.
Не звернув увагу на те, що зазначеним судовим рішенням визначено, що право власності на вмивальник № VIII площею 2,6 кв. м, вбиральню № VIII
площею 2,4 кв. м належить власникам квартири
АДРЕСА_2, у той час, коли зазначені об`єкти також перебувають у користуванні власника квартири № 4, що розташована за цією ж адресою та належить заявнику.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 квітня 2024 рокуз підстав, визначених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Чортківського районного суду Тернопільської області матеріали цивільної справи № 608/277/16-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.