Постанова
Іменем України
30 липня 2024 року
м. Київ
справа № 754/17295/20
провадження № 61-1565св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке перейменоване в акціонерне товариство "Сенс Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року в складі судді: Таран Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 27 грудня 2023 року) в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ "Альфа-Банк", яке перейменоване в АТ "Сенс Банк" (далі - банк), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А., третя особа: ОСОБА_2, про визнання протиправними та скасування рішення, про скасування державної реєстрації, проведення державної реєстрації права власності, визнання припиненим іпотечного договору.
Позов мотивований тим, що 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/3929, про надання коштів в розмірі 99 900 дол. США, з цільовим призначенням на поточні потреби, терміном погашення до 01 серпня 2021 року.
02 серпня 2007 року було укладено іпотечний договір № 02-10/2785, за яким в іпотеку передано квартиру позивачки АДРЕСА_1 .
23 січня 2014 року кредитний договір припинив свою дію та наступив строк виконання зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі. 02 червня 2014 року був вчинений виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. 24 січня 2017 року зобов`язання за кредитним договором припинились, як наслідок припинився іпотечний договір.
10 березня 2020 року право власності на квартиру позивачки було зареєстровано за АТ "Альфа-Банк" на підставі незаконного рішення приватного нотаріуса Юдіна М. А. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 51611503 від 13 березня 2020 року. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір № 02-10/2785, серія та номер: 3070, виданий 02 серпня 2007 року, видавник: Кравченко І. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Позивачка уважала, що іпотечний договір не може підтверджувати перехід права власності, а копія вимоги та докази про її вручення в переліку документів, на підставі яких було прийнято вказане рішення, відсутні. За відсутності документів, передбачених пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А. мав відмовити у проведенні державної реєстрації права власності. Крім цього, обравши спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, іпотекодержатель вичерпав передбачені договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення вдруге з тією ж самою вимогою, але в інший спосіб, свідчить про зловживання банком своїм цивільним правом, що є порушенням статті 13 ЦК України. Про неможливість використання одночасно двох способів при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо це прямо не передбачено договором, також зазначено в постанові Верховного Суду № 382/878/15-ц від 26 вересня 2018 року.
Виконавчими написами нотаріуса (нотаріальні бланки № НАА 650912 та № НАА 50913) щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, встановлено кінцевий строк виконання зобов`язання - 23 січня 2014 року. Відповідач, звернувшись у 2014 році з заявою про вчинення виконавчого напису (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Виконавчий напис нотаріуса про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про закінчення строку дії кредитного договору. Зазначена правова позиція підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №202/4494/16-ц, постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі №759/8940/15-ц.
Позивачка зазначала, що 31 жовтня 2017 року вчинено виконавчий напис № 24183 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 212 977,30 дол. США. Таким чином, банк ухилився від реалізації предмета іпотеки та стягнення кредитної заборгованості протягом визначеного законом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та в межах позовної давності. Відповідно до пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов`язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Ця правова норма допускає припинення кредитного зобов`язання за законом. Оскільки ні в позасудовому порядку (пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"), ні в судовому порядку (у зв`язку з пропущенням позовної давності) банк не може вимагати повернення кредиту, в цій справі має місце припинення зобов`язання по кредитному договору та як наслідок - по іпотечному договору.
ОСОБА_1 просила:
визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 березня 2020 року, індексний номер 51611503, про реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 33,0 кв. м, за АТ "Альфа-Банк", винесеного приватним нотаріусом Юдіним М. А.;
скасувати державну реєстрацію права власності за № 25932180 від 10 березня 2020 року на квартиру АДРЕСА_1, за АТ "Альфа-Банк";
визнати припиненим іпотечний договір № 02-10/2785 від 02 серпня 2007 року, що зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта за № 3070 від 02 серпня 2007 року, з 23 січня 2017 року;
зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, що зареєстрована приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №3071 від 02 серпня 2007 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
на адресу Позичальника та Іпотекодавця були направлені повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, які повернулись до відправника із позначкою "за закінченням встановленого строку зберігання";
як вбачається з матеріалів справи та відзиву на позовну заяву, позивачка не отримала за адресою реєстрації письмове повідомлення банка про усунення порушень кредитного договору, що вказує на неналежне виконання АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк" своїх зобов`язань за Іпотечним договором;
у правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9,15 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 37 Закону № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства;
позивачем не надано доказів що вона була одноосібним власником спірної квартири, враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази, що квартира належить позивачці та третій особі ОСОБА_2 на праві спільної власності. З урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року і на час розгляду судом справи матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гороховської А. О. задоволено частково, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року змінено, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту шляхом скасування запису в Державному реєстрі речових прав про проведену державну реєстрацію права власності іпотекодержателя. Позивачем не надано доказів, що вона була одноосібним власником спірної квартири. Висновків щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання припиненим іпотечного договору № 02-10/2785 від з 23 січня 2017 року та зняття заборони на відчуження спірної квартири, що зареєстрована приватним нотаріусом за № 3071 рішення суду першої інстанції в судовому рішенні не наведено. Колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції з таких підстав;
колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги, що належність спірної квартира до моменту перереєстрації на неї права власності на АТ "Альфа-Банк" позивачу і третій особі на праві спільної сумісної власності не позбавляло позивача права звернення до суду з цим позовом, оскільки підстава такого звернення не залежить від права іншого співвласника на це майно;
відповідно до пункту 6. 2 договору іпотеки № 02-10/2785 від 02 серпня 2007 року всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. 18 січня 2020 року АТ "Альфа-Банк" направило на адресу ОСОБА_1, яка зазначена в договорі іпотеки, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, з зазначенням причин невручення: "за терміном зберігання" (а. с. 93 т. 1);
з огляду на дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17 звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовну усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Та обставина, що банк реалізуючи своє право з урахуванням пункту 6.2 іпотечного договору, звернувся до приватного нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, який 02 червня 2014 року видав виконавчі написи, не виключає можливості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру. Схожий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 916/3006/17 від 02 липня 2019 року. Позивачем не доведено, що повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору не було отримано неї не внаслідок власної недбалості, а з незалежних від неї причин;
щодо доводів позивача про припинення іпотеки та зняття заборони на відчуження квартири внаслідок закінчення строку дії кредитного договору. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19), у ЦК України та в Законі України "Про іпотеку" немає такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності. Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 331/133/19 (провадження № 61-11009св21). Необґрунтованими доводи позивача про те, що іпотека, встановлена договором іпотеки від 02 серпня 2007 року № 02-10/2785, є припиненою, оскільки сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку";
щодо твердження позивача, що припинення кредитного зобов`язання відбулось на підставі пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким передбачено, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11024/15-ц від 29 травня 2019 року зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним застереженням через визнання за собою права власності - це спосіб самозахисту (стаття 19 ЦК України). Звідси й наслідок, що для самозахисту не застосовується позовна давність;
щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який набрав чинності 07 червня 2014 року та був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1). Зазначений Закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності у неї у власності іншого житлового приміщення станом на момент звернення стягнення шляхом реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем. На спростування вказаної обставини відповідачем надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 19 березня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_1 має у приватній власності однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
позивачем визначено відповідачем за позовом, крім банку, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А., який не є належним відповідачем у цій справі з огляду на таке. У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19). Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між позичальником і банком щодо порушення права власності на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації за банком такого права. Державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі;
доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення про відмову в задоволенні позову слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Аргументи учасників справи
26 січня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 27 грудня 2023 року), в якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд не взяв до уваги, що позивач посилається не на відсутність отримання вимоги стосовно усунення порушення, а на відсутність подання пакету документів, що необхідний для проведення відповідної державної реєстрації зміни права власності. Аналіз пункту 61 чинного Порядку №1127, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, вказує на те, що цим нормативним актом передбачено імперативний обов`язок надання державному реєстратору перед здійсненням державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, зокрема, документів, які підтверджують направлення та отримання боржником та іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень, а також документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, такої письмової вимоги іпотеко держателя. Натомість, виходячи з матеріалів даної справи, іпотекодержателем не були надані державному реєстратору документи передбачені пункту 61 чинного Порядку № 1127, так як для реєстрації був наданий лише договір іпотеки, який містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що вказано у витязі про державу реєстрацію, а тому державний реєстратор мав відмовити у реєстрації. Тому судом апеляційної інстанції проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 26 липня 2023 року по справі № 759/5454/19 та у постанові від 02 червня 2021 року в справі № 487/3659/19;
апеляційний суд при розгляді справи належним чином не обґрунтував обов`язок позивача доводити нею поважність причин неотримання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, судом не прийнято до уваги невиконання банком свого обов`язку щодо надання доказів отримання боржником вимоги іпотекодержателя. Таким чином, апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а отже апеляційний суд не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок під час розгляду справи в апеляційному порядку;
суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував те, що банком у 2014 році заявою про вчинення виконавчого напису було змінено умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Виконавчий напис нотаріуса про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про закінчення строку дії кредитного договору. Відсутній правовий висновок Верховного суду щодо застосування норми права передбаченою статтею 598 ЦК України якою встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом у подібних правовідносинах. А саме, припинення основного зобов`язання за законом відповідно до вказаної статті 598 ЦКУ, якщо настала ситуація згідно пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким передбачено, що при зверненні кредитодавцем у позасудовому порядку або до судового провадження з вимогою про повернення споживчого кредиту кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув;
оскільки іпотечний договір є похідним від кредитного договору, відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку", іпотечний договір №02-10/2785 від 02 серпня 2007 року, укладений в забезпечення виконання за кредитним договором № 10-29/3929 є припиненим, на підставі припинення основного зобов`язання (кредитного договору). Пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення. Згідно статті 17 Закону України "Про іпотеку", відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Враховуючи, що іпотекодержателем, дані відомості до реєстру не внесені, вважаю за необхідне скасувати запис про іпотеку та заборону накладену за іпотекою в судовому порядку.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
19 червня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 березня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 02 червня 2021 року у справі № 487/3659/19; від 03 лютого 2022 року у справі № 295/8285/19; від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19; від 22 лютого 2023 року у справі № 686/18606/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк" укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/3929, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 99 900 дол. США, зі сплатою 13,5% річних та комісії в порядку, визначеному умовами цього договору та кінцевим терміном погашення до 01 серпня 2021 року. Кредит надавався позичальнику на поточні потреби.
Для забезпечення виконання зобов`язань з кредитного договору, 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та АКБСР "Укрсоцбанк" укладено договір іпотеки № 02-10/2785, відповідно до умов якого іпотекодавці передають банку в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належала іпотекодавцям на праві спільної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 1995 року.
У договорі іпотеки від 02 серпня 2007 року сторони домовилися про те, що:
іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 4.5.1 на підставі рішення суду: або 4.5.2 на підставі виконавчого напису нотаріуса; або 4.5.3 шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" тощо (пункт 4.5.);
всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (пункт 6.2.).
02 червня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. вчинено виконавчі написи, якими запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка передана в іпотеку згідно іпотечного договору № 02-10/2785 як забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/3929, від 02 серпня 2007 року, строк платежу за яким настав 23 січня 2014 року.
Доказів виконання вказаного виконавчого напису про звернення стягнення на вказану квартиру або відсутності заборгованості перед банком надано не було.
На підставі передавального акта від 15 жовтня 2019 року внаслідок реорганізації шляхом приєднання правонаступником усіх прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк" стало АТ "Альфа-Банк".
18 січня 2020 року АТ "Альфа-Банк" направило на адресу ОСОБА_1, яка зазначена в договорі іпотеки, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, з зазначенням причин невручення: "за терміном зберігання" (а. с. 93, т.1).
Державним реєстратором-приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51611503 від 13 березня 2020 року та вчинено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за АТ "Альфа-Банк".
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 19 березня 2021 року ОСОБА_1 має у приватній власності однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
01 грудня 2022 до Державного реєстру банків внесено запис щодо зміни найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк".
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року справі № 756/15123/18 (провадження № 61-976св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року в справі № 199/4586/21 (провадження № 61-7290св23)).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).