ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 912/673/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,
та представників:
прокурора - Баклан Н. Ю.,
позивача - не з`явився,
відповідача - 1 - не з`явився,
відповідача - 2 - Пашковського А. А. (в режимі відеоконференції),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні позивача - Бірюкова А. О. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024
та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023
у справі № 912/673/23
за позовом керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до: 1) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, 2) Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича
за участю третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка
про визнання договору недійсним та зобов`язання повернути майно,
В С Т А Н О В И В:
Керівник Кіровоградської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, позивач) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМ, відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича (далі - ФОП Теплюк А.О., відповідач-2), в якому просив:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.12.2022 № 58-34/22, укладений між РВ ФДМ та ФОП Теплюком А.О.;
- зобов`язати відповідача-2 повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл. державі в особі МОН України та в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка (далі - Університет, третя особа).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне приміщення може використовуватися з метою здійснення освітньої діяльності, яку ФОП Теплюк А.О. права здійснювати не має, адже у нього відсутня відповідна ліцензія; оспорюваний договір укладений без дотримання цілей, узгоджених із органом управління державним майном - МОН України, суперечить нормам чинного на час його укладення законодавству та підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а орендоване майно - поверненню державі в особі відповідного органу.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 (суддя -Глушков М.С.) позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.12.2022 № 58-34/22, укладений між РВ ФДМ та ФОП Теплюком А. О. Зобов`язано ФОП Теплюка А. О. повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл. державі в особі МОН України та в оперативне управління балансоутримувача - Університету.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024 (головуючий суддя - В. Ф. Мороз, судді - Л. А. Коваль, Т. А. Верхогляд) змінено рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 та викладено абз. 1, 3 резолютивної частини в іншій редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Теплюка Андрія Олександровича (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв.м, розташоване за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська область, державі в особі Міністерства освіти та науки України. В частині вимог про зобов`язання повернути майно в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка (код ЄДРПОУ 02125415) відмовити".
В решті рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23 залишено без змін.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.12.2022 було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 58-34/22, за яким РВ ФДМ передало, а ФОП Теплюк А. О. - прийняв майно державної форми власності, зокрема, приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв.м, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., про що також свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі (а.с. 55-71, т. 1).
У п. 7.1 роз. I договору сторони досягли згоди, що майно може бути використане орендарем для розміщення відповідного закладу або для провадження діяльності зі збереженням відповідного профілю діяльності: закладів освіти, суб`єктів підприємницької діяльності, що надають освітні послуги.
За п. 12.1 роз. I договору він набирає чинності з 15.12.2022 та укладається на період дії правового режиму воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.
Оспорюваний договір та акт приймання-передачі від 15.12.2022 підписані РВ ФДМ та ФОП Теплюком А.О. (а.с. 72-73, т. 1).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 323560718, власником комплексу будівель (об`єкта нежитлової нерухомості) за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, є МОН України, форма власності - державна, балансоутримувачем та особою, якій належить на праві оперативного управління - Університет (раніше - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка (а.с. 25-28, т. 1).
Суди встановили, що із відомостей Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної військової адміністрації, в ліцензійному реєстрі юридичних осіб, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної та повної середньої загальної освіти Кіровоградської області відсутні відомості про отримання ФОП Теплюком А. О. ліцензій на право провадження освітньої діяльності у сферах дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти. Також, встановили, що у період з 01.01.2018 до 21.02.2023 документи, які стосуються отримання ліцензії на право провадження освітньої діяльності від ФОП Теплюка А. О. до органу ліцензування не подавалися (а.с. 90, т. 1).
Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір укладений з порушенням ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 30 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", пп. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", п. п. 29, 54 Порядку передачу в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 через що визнав його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України та зобов`язав ФОП Теплюка А. О. повернути спірне майно державі в особі МОН України та в оперативне управління балансоутримувача - Університету.
Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Разом з тим, встановивши, що Університет не є стороною оспорюваного договору, не підписував акт приймання-передачі та був визначений прокурором третьою особою у цій справі, дійшов висновку про зобов`язання відповідача-2 повернути спірне майно державі в особі МОН України.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ФОП Теплюк А. О. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.
У касаційній скарзі відповідач-2 посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та в інших. Стверджує також про те, що Університет у справі має процесуальний статус третьої особи, проте цей статус не відповідає належному, оскільки, останній як учасник оспорюваного договору та з огляду на предмет позову, повинен був бути залученим у справі відповідачем. Посилається на непослідовність поведінки балансоутримувача, який приймав відповідні рішення та вчиняв дії щодо передачі майна в оренду, а згодом, з незрозумілих міркувань, відмовився від підписання оспорюваного договору і заперечував проти його укладення.
Зазначаючи п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, стверджує про відсутність висновку про визначення Університету стороною договору у таких правовідносинах.
Вказує на такі обставини: головою Кіровоградської обласної державної адміністрації було видано розпорядження від 05.07.2023 "Про видачу ліцензії на право провадження освітньої діяльності ФОП Теплюку А. О", а згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наразі серед конкретних видів економічної діяльності відповідача визначені: дошкільна освіта, початкова освіта, загальна середня освіта, освіта у сфері спорту та відпочинку, інші види освіти та допоміжна діяльність у сфері освіти; стверджує про те, що документи, надані Теплюком А. О. для участі в аукціоні, були перевірені і підстав для незатвердження протоколу та неукладення договору оренди, за результатами аукціону, не було; судами не встановлено яким чином визначене у договорі цільове використання майна порушує права позивача.
Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та зазначає про те, що у цьому випадку відбувся збіг в одній особі позивача та відповідача, що унеможливлює наявність спору відповідно до вимог ст. ст. 4, 45 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Теплюка А. О. на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.06.2024.
Розгляд цієї справи відкладався з 25.06.2024 до 23.07.2024.
15.07.2024 та 16.07.2024 до Верховного Суду від РВ ФДМ надійшли письмові пояснення, в яких останнє просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. З цих пояснень вбачається, що вони за своєю суттю є заявою про приєднання до касаційної скарги (ст. 297 ГПК України). Оскільки відповідачем-1 не додано до них документа про сплату судового збору (ч. 3 ст. 297 ГПК України), а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяви про приєднання до касаційної скарги, то ці пояснення залишаються без розгляду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Гл. 3 роз. I кн. I ЦК України регулюється захист цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із яких є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що правочин є найбільш поширеним юридичним фактом сфери приватного права, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Правочин характеризується сукупністю ознак, що властиві йому та надають можливість відмежувати його від інших юридичних фактів.
Цивільним законодавством передбачена презумпція правомірності правочину, згідно з якою він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Правомірність правочину означає, що він є дозволеною дією та створює той правовий ефект, на який був спрямований.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору). Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 сформулював висновок про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (ч. 2 ст. 4 ЦК України).
Надаючи оцінку вказаним вище нормам матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 19.10.2016 у справі № 910/21153/14 вказав на те, що згідно зі ст. ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України. А Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 922/2012/21 дійшов висновку про те, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Водночас, Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23).
Закон України "Про освіту" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Згідно з ч. 3 ст. 22 цього Закону заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, серед іншого, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством (ч. 1 ст. 80 Закон України "Про освіту").