ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа №260/6407/21
адміністративне провадження № К/990/4357/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, ухвалене суддею Гаврилком С. Є., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Гуляка В. В., Довгополова О. М., Коваля Р. Й., у справі № 260/6407/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У листопаді 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Закарпатської митниці (далі - відповідач, скаржник, митний орган), в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2021 року:
- № 00000637719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за митом на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами підприємницької діяльності, на загальну суду 25728,41 грн, зокрема: за податковим зобов`язанням - 20582,73 грн та за штрафними санкціями - 5145,68 грн.
- № 00000647719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість з ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 5145,69 грн, зокрема: за податковим зобов`язанням - 4116,55 грн, за штрафними санкціями - 1029,14 грн.
Позивач указує, що донарахування грошових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями зумовлено не підтвердженням походження товарів з Європейського Союзу за наслідками документальної невиїзної перевірки. Позивач стверджує, що відповідач безпідставно переглянув та відмовив позивачу у застосуванні преференційного режиму оподаткування товарів, що увозилися з території Європейського Союзу та були випущені у вільний обіг на території України за наслідками їх митного оформлення. Зазначає, що ні у іноземних митних органів, ні митних органів України на час митного оформлення товарів, які увозилися на територію України, не виникало сумнівів щодо документів, які подавалися позивачем для митного оформлення товарів. Такі документи в повній мірі відповідали встановленим вимогам, ідентифікували товари, підтверджували походження товарів з Європейського Союзу та надавали позивачу право на застосування преференційного режиму оподаткування при їх митному оформленні. Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували відомості про Європейське походження товарів та встановлювали, що країною походження товарів є країна, яка не входить до числа країн Європейського Союзу.
Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 16 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, позовні вимоги задовольнив.
Скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій сформували такі висновки:
- станом на момент митного оформлення позивач подав усі необхідні документи, які підтверджували підстави для застосування нижчих (преференційних) ставок увізного мита для товарів, що мають відповідне походження;
- підставою для коригування розміру митних платежів після закінчення процедури митного оформлення може бути лише встановлення митним органом факту недостовірності поданих під час митного оформлення документів, чого не було підтверджено та встановлено під час розгляду справи;
- можливість митного органу відмовити у наданні права на преференцію існує лише тоді, коли така преференція ще не була надана платнику та, відповідно, ним не використана, тоді як позивачу було надано преференцію, а товари було випущено у вільний обіг, у зв`язку з чим після цього неможливо проводити будь-які коригування митних платежів.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:
На підставі наказу від 10 вересня 2021 року № 280 Закарпатська митниця провела документальну невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року № UA305200/2018006205.
За результатами перевірки складено акт від 05 березня 2018 року № №0025/21/7.7-19/2474511950, де встановлено такі порушення:
1) пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як такий, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підлягає під дію цієї Угоди, статті 36 частини 7, статті 257 частини 1, статті 270, частини 1 статті 281 частини 1 Митного кодексу України від 13 березня № 4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року № UA305200/2018006205 на загальну суму 20582,73 грн;
2) статті 190 пункту 190.1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року №UA305200/2018006205 на загальну суму 4116,55 грн.
На підставі висновків зазначеного акта перевірки митний орган сформував податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у цій справі.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Закарпатська митниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження митний орган посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 240/7093/19, від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20, від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21.
Скаржник наполягає, що надходження, навіть після завершення процедури митного оформлення, від іноземних митних органів інформації щодо непідтвердження преференційного походження товарів має безумовним наслідком скасування права на преференційне оподаткування та, відповідно, донарахування митних платежів за загальною ставкою.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки уважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, що жодних зауважень до поданих документів під час митного оформлення не було та позивачеві було надано пільгову (преференційну) ставку, а скасування у подальшому права на її застосування суперечить принципу належного урядування, а тому у митного органу відсутнє право відмовляти у праві на преференцію, якщо таке право було вже використано декларантом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відповідно до частини першої статті 271 Митного кодексу України (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховна Рада Законом України N 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" (далі - Протокол I, до цієї Угоди).
Стаття 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
За змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена:
(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,
Або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).