ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2024 року
м. Київ
справа № 440/4704/22
адміністративне провадження № К/990/21699/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 440/4704/22
за позовом ОСОБА_1 до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області (правонаступник - Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 (головуючий-суддя Супруна Є.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Кононенко З.О., суддів: Калиновського В.А., Макаренко Я.М.),-
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
20.05.2022 ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області (далі - відповідач, Фонд, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому позивач просив:
- визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у виплаті компенсації ОСОБА_1 у вигляді матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період 235 днів у розмірі 46 356,16 грн за рахунок коштів Фонду соціального страхування України;
- зобов`язати Фонд здійснити нарахування коштів компенсації за 235 днів тимчасової непрацездатності, підтвердженої лікарняними листками, та виплатити позивачу компенсацію у вигляді матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 46 356,16 грн за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 послався на обставини необґрунтованості відмови відповідача виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 03.03.2021 по 28.10.2021, чим порушено відповідне право позивача, який є самозайнятою особою - адвокатом, зареєстрованим у державному реєстрі страхувальників, незважаючи на те, що у розрахунковий період з березня 2020 року по лютий 2021 року він доходу не отримував.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022, яке залишено без зміні постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність як адвокати, але не сплачують єдиний внесок, зокрема з підстав, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI), не є застрахованими за видом страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а тому не мають права на матеріальне забезпечення та соцiальнi послуги за цим видом страхування, в тому числi на допомогу по тимчасовій непрацездатностi внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У касаційній скарзі позивач покликається на відсутність правового висновку у подібних правовідносинах щодо реалізації конституційного права особи на соціальне страхування у разі тимчасової втрати працездатності, якщо особа отримала від держави пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
01.01.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 21.09.2022 №2620-ІХ, частиною другою розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01/01/2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Повноваження Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області зі сплати страхових виплат за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності передані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області, який є правонаступником Фонду.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області) до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги.
ГУ ПФУ в Полтавській області у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність як адвокати, підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, але їх належність до кола застрахованих за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності визначається за фактом сплати єдиного внеску у відповідний період провадження такої діяльності. Однак, за обставинами цієї справи, позивач не здійснював адвокатську діяльність на не отримував доходів за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку.
Позивач також надіслав до Суду відповідь на відзив, у якому спростовуючи аргументи, наведені відповідачем, вказує на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання залежить від фактичного отримання особою заробітної плати (доходу) до настання страхового випадку. Відповідачем не спростовано того, що особа, звільнена від сплати єдиного соціального внеску, не втрачає статус особи, зареєстрованої у реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Крім того, позивач також наголосив на тому, що пунктом 28 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (далі - Порядок №1266) передбачено правило розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності у випадку, коли у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи.
Наведене, на переконання ОСОБА_1, свідчить про те, що він має статус застрахованої особи, незалежно від того, що ним фактично не сплачується єдиний внесок, як особою, що звільнена від такої сплати.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суд від 03.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зазначеній справі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом № 312, виданим Полтавською обласною КДКА 15.02.2000, відомості про що розміщені на веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
Позивач перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат) з 20.07.2000.
ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю ІІ групи за загальним захворюванням та є пенсіонером.
Як повідомив позивач у позовній заяві, 03.03.2021 він переніс інсульт, внаслідок чого з 03.03.2021 по 28.10.2021 перебував на лікуванні безперервно, що підтверджується листками непрацездатності серії АЛА №433195 від 03.03.2021, №861386, №861387, №861534, №861768, №180636, №180637, №492223, №492461 тa №492269.
У березні 2022 року ОСОБА_1 надіслав до відповідача оригінали вказаних листків для їхньої оплати разом з належно заповненими протоколами комісії із соцстрахування (рішеннями уповноваженого) для оплати матерiального забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатностi вiдповiдно до статті 19 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
У листі, адресованому Фонду, позивач повідомив, що у розрахунковий період, за який обчислюється середня заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатностi, він не отримував доходiв (заробіток за перiод березень 2020 року - лютий 2021 року становив 0 грн).
Одночасно, ОСОБА_2 послався на пункт 28 Положення №1266 та зазначив, що розрахунок здійснюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом.
За результатами розгляду вказаного звернення, Фонд листом від 05.05.2022 №Г-2/09.1-12 за підписом в.о. начальника повідомив ОСОБА_1, що листки непрацездатності не підлягають оплаті через відсутність доказів сплати ОСОБА_1 (особисто за себе) єдиного внеску, у зв`язку з чим позивач не вважається застрахованою особою.
У відповіді також йдеться про те, що підтвердженням сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями є копії платіжних документів про сплату єдиного внеску за розрахунковий період по місяць настання страхового випадку включно та поданої декларації за цей період.
Вважаючи протиправною відмову у здійсненні страхових виплат, позивач звернуся до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні відповідно до Конституції України визначають Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 №16/98-ВР.
Згідно з статтею 1 вищенаведених Основ загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Статями 3, 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування також встановлено, що право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон №1105-XIV).
У розумінні пункту 1 частини першої статті 1 вищевказаного Закону видами соціальне страхування є: у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхування від нещасного випадку); медичне.