ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2024 року
м. Київ
справа № 303/4579/20
провадження № 51-929км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5,
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 на вироки Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 квітня 2021 року й Закарпатського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року та прокурора ОСОБА_8 на цей вирок суду апеляційної інстанції стосовно
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Липецька Поляна Хустського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 квітня 2021 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково, на її користь стягнуто з ОСОБА_5 у рахунок відшкодування завданої шкоди: матеріальної - 272 771,42 грн (вартість транспортного засобу) та 9805,31 грн (витрати на лікування), моральної - 100 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальномупровадженні.
Суд визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, кримінального правопорушення проти безпеки руху.
Як установив суд, 19 січня 2020 року близько 16:30, керуючи технічно справним транспортним засобом марки "Volkswagen Passat-B" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись у колоні автомобілів у межах с. Березинки Мукачівського району Закарпатської області, ОСОБА_5 усупереч вимогам пунктів 1.5, 1.10, пп. "б" п. 2.3, 11.2, 11.3, 13.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та швидкості, у результаті чого виїхав на зустрічну смугу й допустив зіткнення з мікроавтобусом марки "Mercedes-Benz Sprinter 311 Cdі" (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_10 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажирам мікроавтобуса було заподіяно різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження: ОСОБА_11, ОСОБА_12 - тяжких, а ОСОБА_13, ОСОБА_9 - середньої тяжкості. Крім того, середньої тяжкості тілесні ушкодження отримала пасажирка автомобіля "Volkswagen Passat-B" ОСОБА_14 .
Закарпатський апеляційний суд 6 лютого 2024 року скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання й ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_5 винним за ч. 2 ст. 286 КК і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати згадані вироки стосовно ОСОБА_5 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що оспорювані рішення не відповідають ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), під час здійснення кримінального провадження було істотно порушено вимоги статей 10, 20, 22, 26, 87 КПК, а застосований захід примусу є несправедливим через суворість. На думку автора скарги, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки зібраним фактичним даним, усупереч загальним засадам змагальності та диспозитивності необґрунтовано відкинули всі докази на користь сторони захисту, не спростувавши тверджень ОСОБА_5 про його невинуватість і недодержання ПДР іншим учасником ДТП. Заперечуючи допустимість доказів обвинувачення, скаржник наголошує на тому, що сторона захисту була позбавлена можливості довести свою позицію, адже вихідні дані для експертиз формувала протилежна сторона, органи досудового розслідування відмовили у проведенні слідчого експерименту за участі ОСОБА_5, таке здійснили лише зі свідком ОСОБА_10 та потерпілою ОСОБА_9 ; місцевий суд відхилив клопотання про призначення повторної автотехнічної експертизи, а суд апеляційної інстанції відмовив у дослідженні експертного висновку, поданого захистом. Вважає, що цей суд не перевірив усіх доводів сторони захисту, не вмотивував своїх висновків і безпідставно призначив засудженому, котрий є особою з інвалідністю, покарання, яке той має відбувати реально. Також зазначає, що ОСОБА_5 вжив заходів для відшкодування потерпілій ОСОБА_9 матеріальних збитків, більша частина яких становить вартість відновлення автомобіля і може бути компенсована за страховою процедурою. Автор скарги посилається і на те, що, погіршуючи становище засудженого, апеляційний суд не зважив на неприйнятність аргументу прокурора про смерть людини внаслідок ДТП.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК. На думку скаржника, згаданий суд усупереч приписам статей 370, 419 вказаного Кодексу невмотивовано, без належної правової оцінки доводів сторони обвинувачення зменшив засудженому розмір основного й додаткового покарань, призначених судом першої інстанції. Як вважає прокурор, застосований захід примусу в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК є м`яким, під час його вибору не було додержано вимог статей 50, 65 цього Кодексу, повною мірою не проаналізовано всіх обставин кримінального провадження, не враховано ставлення ОСОБА_5 до вчиненого, котрий не визнав вини, частково відшкодував спричинену шкоду та виявив байдужість до потерпілої ОСОБА_9 .
Потерпіла ОСОБА_9 подала на касаційну скаргу захисника заперечення, в яких, наводячи аргументи, просить залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту й заперечили обґрунтованість вимог сторони обвинувачення; прокурор наполягав на безпідставності доводів у скарзі захисника, просив її відхилити і задовольнити скаргу сторони обвинувачення, аргументи якої вважав слушними.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах і в запереченнях, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.
Надаючи тлумачення конвенційних гарантій, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на перегляд за ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції як частина права на справедливий суд повинне бути таким же ефективним. Міжнародна судова установа зазначає, що це положення спрямоване на забезпечення можливості виправити будь-які недоліки, допущені на стадіях судового розгляду або винесення вироку (рішення ЄСПЛ у справі "Швидка проти України", заява № 17888/12).
Концепція справедливого судового розгляду ґрунтується на фундаментальних принципах рівності сторін та змагальності процесу, котрі вимагають, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище порівняно з опонентом, і відповісти на всі докази та зауваження, подані іншою стороною (рішення ЄСПЛ у справах "Салов проти України", заява № 65518/01; "Надточій проти України", заява № 7460/03; "Гурепка проти України (№ 2)", заява № 38789/04).
Під час вирішення питання про достатність доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися приписами ч. 3 ст. 62 Конституції України та частин 2 й 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Сторона обвинувачення має довести всі обставини, які в силу ст. 91 КПК належать до предмета доказування та мають правове значення для правильної кваліфікації діяння, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням, була єдиною версією, котрою розумна та безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді. Тому в судових рішеннях неприпустимі суперечності.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, оскільки апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на справедливий розгляд справи шляхом проведення судового слідства, то в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими (постанови Верховного Суду України від 21 січня 2016 року, провадження № 5-249кс15; Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 травня 2018 року, 27 червня, 15 серпня, 11 вересня, 3 жовтня 2019 року, 25 травня 2020 року, 28 квітня, 3 листопада 2021 року, 3 лютого 2022 року, 9 лютого 2023 року, провадження № 51-2592км18, 51-7945км18, 51-9191км18, 51-2814км19, 51-572км19, 51-5483км19, 51-5977км20, 51-3350км21, 51-1850км20, 51-2623км22 відповідно).
За змістом гл. 31 КПК під час перевірки законності вироку суду першої інстанції апеляційний суд зобов`язаний, дотримуючись засад диспозитивності та змагальності, з`ясувати, чи в установленому законом порядку здобуто докази обвинувачення, чи відповідно до критеріїв ст. 94 вказаного Кодексу оцінив їх місцевий суд і чи правильно був застосований кримінальний закон; ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити висловлені сторонами заперечення висновків суду й у разі незгоди з позицією скаржників зазначити правові аргументи в мотивувальній частині свого рішення. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, а отже, бути ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин із зазначенням доказів на їх підтвердження та мотивів неврахування інших наявних у справі фактичних даних.
У цій справі апеляційний суд під час здійснення провадження й ухвалення вироку не додержав наведених законодавчих приписів.
За матеріалами справи, не погодившись із вироком суду першої інстанції, сторони оскаржили його в апеляційному порядку. У своїй скарзі захисник, заперечуючи обґрунтованість засудження ОСОБА_5, просив скасувати вирок і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Натомість прокурори у поданих скаргах твердили про несправедливість через м`якість обраного ОСОБА_5 покарання та про неправомірне застосування інституту умовного звільнення, у зв`язку з чим просили скасувати у відповідній частині оспорюване рішення й ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворий за розміром захід примусу, що належить відбувати реально.