ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2024 року
м. Київ
справа № 308/6105/22
провадження № 61-15147св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Холмківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року у складі судді Бенца К. К. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Холмківської сільської ради), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконними дій щодо відмови в наданні земельної ділянки та щодо надання недостовірної інформації.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 неодноразово на протязі 2014-2021 років звертався до відповідача з заявами щодо надання йому дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на території сільської ради, про надання йому в оренду земельної ділянки площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства чи для садівництва або продаж її через аукціон, що розташована на перехресті пров. Лапонога, б/н, с. Минай у межах Холмківської сільської ради. Проте, систематично отримував відмови з різних підстав, а на заяву від 30 листопада 2021 року відповіді не отримав узагалі.
Зазначав, що 04 грудня 2021 року йому стало відомо, що спірні земельні ділянки відповідачем були передані фізичним особам у власність, які в подальшому були відчужені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і, як наслідок, він того ж дня - 04 грудня 2021 року, а також 14 лютого 2022 року звертався до Холмківської сільської ради із запитом про надання інформації, рішень та інших документів даної сільської ради, однак відповіді так і не отримав, що свідчить про незаконність таких дій органу місцевого самоврядування та його посадових осіб.
На переконання позивача, відповідачем порушено принцип рівності громадян на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності.
Позивач просив:
визнати незаконними дії Холмківської сільської ради щодо:
відмови в наданні йому земельної ділянки за заявами від 02 жовтня 2014 року, 06 квітня 2016 року, 06 лютого 2018 року, 11 жовтня 2018 року, 07 квітня 2021 року, 30 листопада 2021 року, які призвели до порушення його права на приватизацію земельної ділянки;
надання йому недостовірної інформації у рішеннях від 29 жовтня 2014 року, 13 квітня 2016 року, 14 березня 2018 року, 19 жовтня 2018 року щодо відмови йому в складанні проекту відведення земельної ділянки у с. Минай, про те, що виділення земельної ділянки суперечить генеральному плану забудови цього села і суперечить містобудівній документації с. Минай.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року, яка залишена без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2023 року, провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Холмківської сільської ради, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2, про визнання незаконними дій щодо відмови в наданні земельної ділянки та щодо надання недостовірної інформації закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 про право звернення з цією позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.
Судові рішення мотивовані тим, що:
отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки. Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду;
у цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки у власність, в оренду. Його право не було реалізоване внаслідок відмови Холмківської сільської ради в задоволенні відповідних клопотань. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки у власність, в оренду, а не за захистом наявного в нього майнового права на цю земельну ділянку, тому провадження у справі підлягає закриттю, оскільки ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові 04 березня 2020 року у справі № 280/174/19).
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
суди залишили поза увагою, що предметом спору у цій справі є порушення конституційного права особи на користування природними об`єктами права власності народу, порушення права на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, а не порушення процедури прийняття рішень органом місцевого самоврядування, тому висновки судів про закриття провадження у справі через те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковими;
суди не врахували, що, віддаючи перевагу одній особі, порушуючи право іншої особи, є дискримінацію. Вказує, що право рівності є особистим немайновим правом, норми якого регулюються цивільним кодексом;
також позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) зазначено, що:
"Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).