ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3030/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Зерновий термінал Кілія" - Клачок Б.О., Чумаченка Д.О.,
Державного підприємства
"Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" - Ходаковської О.Ю.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" - Ходаковської О.Ю.,
Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ") - не з`явився,
Фонду державного майна України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 (суддя Лічман Л.В.)
у справі № 916/3030/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"
до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду державного майна України,
про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном, визнання укладеним договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" (далі - ТОВ "Зерновий термінал Кілія") звернулося до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" (далі - ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" (далі - ТОВ "Еліксир Україна"), у якому просило:
- усунути перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", ТОВ "Еліксир Україна" та залучених останнім третіх осіб утримуватись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), а також до об`єктів загального користування: надвірні споруди І-ІІІ (автомобільні шляхи, мостіння території), будівля трансформаторної літ. " 1Н", будівлі насосної літ. " 1М" (які визначені в розділі "Висновки" висновку експерта № 005/23 судової будівельно-технічної експертизи від 08.05.2023) та до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4;
- визнати укладеним між ТОВ "Еліксир Україна" та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у запропонованій позивачем редакції.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" в односторонньому порядку шляхом надсилання позивачу листа безпідставно здійснило розірвання договору, укладеного з метою спільного використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, та перешкоджає господарській діяльності ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на території портового пункту Кілія шляхом обмеження доступу до причалу.
Також позивач зазначив, що з 29.08.2023 ТОВ "Еліксир Україна" є власником 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ, а 1/100 частина майна залишилась у власності держави, отже це товариство відповідно до положень Закону України "Про морські порти України" наразі має укласти з позивачем договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, позов задоволено частково.
Вирішено усунути перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", ТОВ "Еліксир Україна" утриматись від вчинення дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, а також користування автомобільними шляхами, мостінням території, які ведуть до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, на території портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), розташованого за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4.
Визнано укладеним між ТОВ "Еліксир Україна" та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у редакції, наведеній в резолютивній частині рішення.
У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року ТОВ "Еліксир Україна" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у частині задоволення позовних вимог до ТОВ "Еліксир Україна", ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Зерновий термінал Кілія" до ТОВ "Еліксир Україна", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", про усунення перешкод у здійсненні права користування майном та визнання укладеним договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3030/23 за касаційною скаргою ТОВ "Еліксир Україна" з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.07.2024.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у частині задоволення позовних вимог до ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3030/23 за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.07.2024.
ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у відзиві на касаційні скарги ТОВ "Еліксир Україна" та ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційні скарги без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), Фонд державного майна України в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 10.06.2021 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України"; Адміністрація) та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (Портовий оператор) укладено договір про забезпечення доступу Портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, за умовами якого Адміністрація зобов`язується забезпечити доступ Портового оператора до причалу(ів) № 1 портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ ДП "Адміністрація морських портів України", що перебуває у господарському віданні Адміністрації, для проведення Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а Портовий оператор зобов`язується сплатити Адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди (пункт 1.1).
Згідно з пунктом 7.1 цього договору він набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня поточного року його підписання, але у будь-якому разі не пізніше строку дії (чинності) документів, які були подані Портовим оператором до Адміністрації та стали підставою для укладання цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору, до 31 грудня кожного наступного календарного року.
Судами попередніх інстанцій установлено, що цей договір про забезпечення доступу Портового оператора до причалу(ів) продовжив дію за згодою його сторін до 31.12.2023.
Також судами установлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 та постановою Верховного Суду від 18.10.2022, задоволено частково позов ТОВ "Зерновий термінал Кілія". Усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть - Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайцськ"), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4. Визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у редакції, наведеній у резолютивній частині рішення.
У подальшому між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" і ТОВ "Зерновий термінал Кілія" підписано договір про надання послуг по використанню об`єктів портової інфраструктури від 24.01.2023 № 29Д, який у подальшому ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" розірвало в односторонньому порядку, про що повідомило у листі від 17.04.2023 № 403/01/02-23.
05.07.2023 ТОВ "Зерновий термінал Кілія" звернулося до ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", у господарському віданні якого перебуває 94/100 частин будівель та споруд на території портового пункту Кілія, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, з листом від 04.07.2023 за вих. № 482-07/23 про виконання обов`язку, передбаченого частиною 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України", з метою врегулювання правовідносин щодо спільного користування технологічно пов`язаними об`єктами портової інфраструктури, шляхом укладання відповідного договору. До листа додано проект угоди в редакції договору, який визнано укладеним рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21.
ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" у листі від 13.07.2023 № 2249/10-09-02/Вих повідомило про небажання продовжувати дію договору від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21 та фактичне його припинення з 01.01.2024.
У зв`язку з тим, що ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" у порушення вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та встановленого рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21 обов`язку щодо укладення відповідного договору проігнорувало пропозицію ТОВ "Зерновий термінал Кілія", останнє звернулося до суду з відповідним позовом.
Також судами установлено, що 14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях (продавець) і ТОВ "Еліксир Україна" (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" за результатами електронного аукціону з умовами, зареєстрований в реєстрі за № 1375 приватним нотаріусом Іллічовою Н.А. За умовами цього договору ТОВ "Еліксир Україна" придбало 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ (1/100 частина майна залишилась у власності держави).
У пункті 3.1 зазначеного договору ТОВ "Еліксир Україна", яке придбало об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав і обов`язків відповідно до умов договору та законодавства України.
29.08.2023 в ході розгляду цієї справи ТОВ "Еліксир Україна" за результатами приватизації набуло у власність 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ (1/100 частина майна залишилась у власності держави), що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.08.2023 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд державного майна України та ТОВ "Еліксир Україна".
19.09.2023 ТОВ "Зерновий термінал Кілія" направило ТОВ "Еліксир Україна" пропозицію укласти договір, передбачений частиною 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України".
19.09.2023 ТОВ "Зерновий термінал Кілія" до суду першої інстанції подало заяву про зміну предмета позову та залучення ТОВ "Еліксир Україна" до участі у справі як співвідповідача.
Разом із тим судами попередніх інстанцій установлено, що договір у відповідній редакції укладено не було, за твердженням позивача ТОВ "Еліксир Україна" продовжує перешкоджати господарській діяльності ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на території портового пункту Кілія шляхом обмеження доступу до причалу.
Отже, за встановлених обставин, предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги про усунення перешкод у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та ТОВ "Еліксир Україна" утримуватись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть позивачу у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), а також до об`єктів загального користування: надвірні споруди І-ІІІ (автомобільні шляхи, мостіння території), будівля трансформаторної літ. " 1Н", будівлі насосної літ. "1М" (які визначені в розділі "Висновки" висновку експерта № 005/23 судової будівельно-технічної експертизи від 08.05.2023) та до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4; та визнання укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" і ТОВ "Еліксир Україна" договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у запропонованій позивачем редакції.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та дійшов висновку, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку доведено наявність підстав для часткового задоволення позову.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Еліксир Україна" в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди при вирішенні спору дійшли помилкового висновку про правонаступництво ТОВ "Еліксир Україна" майнових прав і обов`язків ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" за фактом приватизації єдиного майнового комплексу (як майна, а не юридичної особи) в силу положень закону.
Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини 1 статті 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" під час визначення правонаступництва ТОВ "Еліксир Україна", щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК.
Поряд з цим, на думку ТОВ "Еліксир Україна", навіть факт правонаступництва майнових прав та обов`язків приватизованого державного підприємства, який суди попередніх інстанцій помилково визначили встановленим, сам по собі не може виступати підставою для обмеження ТОВ "Еліксир Україна" у реалізації на підставі частини 5 статті 75 ГПК права у загальному порядку спростувати обставини, встановлені у рішенні суду в господарській справі стосовно ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".
Суди попередніх інстанцій не дослідили наявність обставин, що передують зверненню до суду з позовом про визнання договору укладеним, неправильно застосували при вирішенні спору статті 179, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статтю 649 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та не врахували висновки Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18.04.2023 у справі № 909/952/21, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, від 25.05.2018 у справі № 61/341, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Судом порушено частину 1 статті 14 ГПК щодо меж розгляду справи, що свідчить про неврахування ним висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 08.05.2018 у справі 922/1249/17.
Скаржник також зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 22.08.2023 у справі № 420/5210/19 з приводу преюдиційності судових рішень, що є підставою для касаційного оскарження на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статі 287, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК.
Судами першої та апеляційної інстанцій порушено положення частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України", щодо застосування якої у подобних правовідносинах у частині визначення змісту договорів, які підлягають укладанню у розумінні цієї статті, відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник зазначив, що відсутні підстави стверджувати, що визнаний укладеним у цій судовій справі договір відноситься саме до тієї категорії договорів, які мають укладатися на підставі зазначеної норми Закону.
Судами не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів у питанні визначення у позивача статусу портового оператора, який є визначальним у встановленні обов`язку укладати договір, передбачений частиною 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України".
У поданій касаційній скарзі ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося, зокрема, на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20. Судом необґрунтованого відхилення клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановлено обставини на підставі недопустимих доказів. Судами першої та апеляційної інстанцій у своїх судових рішеннях в порушення наведених норм процесуального права та обов`язкових для застосування висновків Верховного Суду взагалі не встановлено суті порушення прав позивача, перешкоди в реалізації якого мають бути усунуті, а встановлені з цього приводу обставини, по-перше, обґрунтовані судами посиланням на недопустимі у розумінні статті 77 ГПК докази, по-друге, виключають можливість постановити рішення з дотриманням положень статті 237 ГПК, а також свідчать про невстановлення судами всіх суттєвих обставин, які підлягають встановленню у справах про усунення перешкод у реалізації речових прав на майно у відповідності до згаданих висновків Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій встановили обставини наявності у позивача статусу портового оператора на підставі недопустимих доказів, адже допустимими у розумінні Закону України "Про морські порти України" у цьому питанні можуть виступати тільки чинні договори, укладені з приводу доступу чи користування причалом у морському порту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, відповідно до положень статті 300 ГПК, виходить із такого.
Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).
Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).
При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для подання позову ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у справі, що розглядається, є обставини вчинення відповідачами перешкод позивачу як портовому оператору та власнику майна, розташованого на території портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, у здійсненні ним господарської діяльності, пов`язаної з виконанням вантажно-розвантажувальних робіт і наданням послуг із використанням причалів, а також у визначенні взаємних прав і обов`язків щодо організації та забезпеченні безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту шляхом укладення договору, передбаченого частиною 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України".
За змістом положень частини 1 статті 173, частини 1 статті 174 ГК господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із частиною 3 статті 179 ГК укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
У частині 7 статті 179 ГК визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За приписами частини 1 статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3).