ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
справа № 361/3910/19
провадження № 61-5865св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати інформацію народного депутата України ОСОБА_2, оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року наступного змісту: "В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає" недостовірною та такою, що ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є суддею у відставці Київського апеляційного адміністративного суду. Напередодні його звільнення, у ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року, народний депутат України ОСОБА_2 з невідомих йому причин поширив щодо нього вищевказану інформацію, у якій звинуватив його у вчиненні злочину та порушенні норм суспільної моралі.
Зазначав, що поширена відповідачем інформація є неправдивою, не відповідає дійсності, оскільки він ніколи в своєму житті не був учасником дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинула б хоча б одна людина, щодо нього ніколи не порушувались кримінальні справи й судимості він не має.
Вказана інформація, яка поширена відповідачем публічно перед народними депутатами України, великою кількістю громадян, які дивились та слухали пряму трансляцію пленарного засідання, негативно вплинула на його репутацію судді, громадянина та науковця, аналогічні немайнові права рідних йому людей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено.
Визнано інформацію народного депутата України ОСОБА_2, оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року наступного змісту: "ІНФОРМАЦІЯ_2."недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача як судді у відставці та науковця, оскільки містить стверджувальні вислови про вчинення ним злочинних дій, яких він не вчиняв, доведена з перекручуванням інформації, яка розповсюджувалась раніше засобами масової інформації.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права й не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду
від 01 липня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що оспорювана інформація була поширена ОСОБА_2 як народним депутатом на пленарному засіданні Верховної Ради України, на якому, зокрема, вирішувалося питання про надання згоди на звільнення суддів. Інформація щодо позивача та його причетності до ДТП, у результаті якої загинуло двоє малолітніх дітей, була поширена в різних засобах масової інформації й стала загальновідомою широкому колу осіб задовго до висловлювань відповідача на пленарному засіданні Верховної Ради України, про що свідчать надані відповідачем численні публікації засобів масової інформації за період з 2008 по 2016 роки.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що оспорювана інформація стосувалася публічної особи, була поширена відповідачем як народним депутатом щодо позивача як кандидата на звільнення з посади судді, містила обґрунтування мотивів його голосування та заснована на інформації, яка до цього неодноразово оприлюднювалася в різних засобах масової інформації, зміст спірних висловлювань з урахуванням цих обставин не проаналізував.
Окрім цього, вказуючи про те, що вся оспорювана інформація є неправдивою, містить посилання на факти, яких у житті позивача не існувало, апеляційний суд не врахував положень статей 12, 81 ЦПК України, не з`ясував якими належними та допустимими доказами підтверджені ці обставини, зокрема сам факт того, що позивач не брав участі в дорожньо-транспортній пригоді та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що надана ОСОБА_1 довідка вказані обставини не підтверджує, оскільки в такій зазначено, що він не притягається до кримінальної відповідальності станом на 28 травня 2019 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року - без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що інформація, поширена відповідачем, містить саме стверджувальні вислови, які вказують на вчинення позивачем протиправних дій та які чинним законодавством кваліфікуються як злочин і дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону, а тому її слід визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, порушує презумпцію його невинуватості, яка підлягає спростуванню.
Суд взяв до уваги відповідь офісу Генерального Прокурора від 14 червня
2022 року на адвокатський запит представника позивача за наслідками опрацьованого масиву Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якої станом на 09 червня 2022 року кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені. Схожу відповідь 24 червня
2022 року надіслав Департамент інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України. Таким чином суд вважав, що згідно з інформацією правоохоронних органів, подія, про яку наголошував відповідач на пленарному засіданні Верховної Ради України 05 липня 2016 року, не підтверджується.
Суд вважав посилання відповідача на те, що він не перекручував поширену інтернет-виданнями інформацію голослівними, оскільки розповсюджена інтернет-виданнями інформація не містила в собі конкретних фактів про вчинення відповідачем злочину, а містила лише оціночні судження окремих осіб щодо дій позивача. Разом із тим, в своїй заяві в залі пленарних засідань Верховної Ради України відповідач стверджував про вчинення позивачем злочину, а не припускав таке вчинення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року справа № 757/15364/14-ц, від 25 травня 2022 року справа № 757/16900/20-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що не підлягає задоволенню позов, пред`явлений до народного депутата України щодо визнання недостовірними відомостей, оприлюднених на пленарному засіданні Верховної Ради України, оскільки останній має депутатський імунітет, передбачений статтею
Суди не звернули уваги на те, що оспорювана інформація була поширена відповідачем як народним депутатом щодо позивача як кандидата на звільнення з посади судді і містила обґрунтування мотивів його голосування, а тому відповідач не несе відповідальності за результати висловлювання у Верховній Раді України. Зазначає, що оспорювану інформацію він поширив на підставі публікацій у засобах масової інформації, які були розміщені на сайтах "Радіо Свобода", "Українська правда", "World News" та ін. щодо ДТП, яка мала місце у 2004 році за участю позивача.
Відзив на касаційну скаргу
Від представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р. Ю. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваних судових рішень. Зазначає, що депутатський імунітет в Україні не має абсолютного характеру, адже частиною другою статті
80 Конституції України передбачена відповідальність народного депутата України за образу чи наклеп.
В спірних висловлюваннях відповідач саме у стверджувальній формі заявляє, що позивач є вбивцею двох дітей, який до того ж уникнув відповідальності, що не можна охарактеризувати як оціночне судження, оскільки відповідач стверджує саме про факти, а не висловлює своє ставлення до них. Вважає помилковими аргументи відповідача про те, що він не є ні автором, ні першоджерелом спірної інформації, оскільки поширювач як і автор інформації відповідають за поширення недостовірної інформації.
Публікації в ЗМІ не вказували на те, що вони містять достовірну інформацію, тому кількість публікацій не впливає на зміст та статус даної інформації як недостовірної. Зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Крім того, посилається на те, що зазначені відповідачем у касаційній скарзі висновки Верховного Суду є нерелевантними до обставин справи, яка переглядається, що є підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 389 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці та має науковий ступінь доктора юридичних наук.
05 липня 2016 року депутат Верховної Ради України ОСОБА_2 (Фракція БПП), оголосив інформацію про скоєння злочину суддею ОСОБА_1, а саме, що "ІНФОРМАЦІЯ_3..." (стенограма пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року) (а. с. 47).
Відповідно до поданої довідки серії ААА № 0669773 виданої Міністерством внутрішніх справ України, за обліками МВС громадянин ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Донецька на території України станом на 28 травня 2019 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Відповідно до відповіді офісу Генерального Прокурора від 14 червня
2022 року на адвокатський запит представника позивача за наслідками опрацьованого масиву Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09 червня 2022 року кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені.
Схожу інформацію надано 24 червня 2022 року Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 34 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.