ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 401/2271/17
провадження № 51-1660км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 червня 2023 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Чирчик Ташкентської обл. (Узбекистан), зареєстрованого в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 червня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 12 років з конфіскацією майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 03 травня 2017 року і до набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, цивільного позову, процесуальних витрат і речових доказів.
Кропивницький апеляційний суд вироком від 19 грудня 2023 року скасував вирок районного суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_6 і призначеного покарання, та ухвалив свій вирок, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 ККна строк 12 років з конфіскацією всього майна, належного на праві власності; за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного на праві власності. На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного на праві власності. В решті вирок районного суду залишив без змін.
Відповідно до обставин, установлених апеляційним судом та детально наведених у вироку, ОСОБА_6 05 лютого 2017 року у вечірній час, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, приїхав з АДРЕСА_1, після чого пішов до ОСОБА_8, яка проживала на АДРЕСА_2 цього ж міста, де, скориставшись довірою останньої, шляхом вільного доступу, зайшов до вказаної квартири.
В подальшому, 06 лютого 2017 року у період часу з 00:00 по 01:00, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_6, перебуваючи на кухні цієї ж квартири, діючи умисно та цілеспрямовано, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння майном ОСОБА_8, рукою, з великою силою, наніс один удар у життєво важливий орган - шию потерпілої, від якого ОСОБА_8 втратила рівновагу та впала на підлогу.
В цей час ОСОБА_6 вирішив вчинити вбивство ОСОБА_8, з метою безперешкодного заволодіння майном останньої. Виконуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_8 та заволодіння майном останньої, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, за допомогою рушника, який він знайшов в приміщенні кухні, зав`язавши його навколо шиї потерпілої та, використовуючи його як знаряддя злочину, почав здавлювати життєво важливий орган - шию до того моменту, поки потерпіла ОСОБА_8 не перестала подавати ознаки життя, тим самим заподіяв потерпілій тяжкі тілесних ушкодження небезпечні для життя в момент їх спричинення, від яких ОСОБА_8 померла на місці події.
Надалі, упевнившись в тому, що ОСОБА_8 перестала подавати ознаки життя, ОСОБА_6 заволодів належним останній майном (виробами із золота, ноутбук і мобільними телефонами) та грошовими коштами, обернувши майно, здобуте злочинним шляхом, у свою власність, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 35 269,28 грн.
В подальшому, з метою уникнення кримінальної відповідальності та приховування слідів вчиненого злочину, ОСОБА_6 замотав труп ОСОБА_8 до покривала та помістив до дорожньої сумки, які знайшов в приміщенні квартири останньої, після чого відвіз тіло потерпілої до недобудованого будинку ( АДРЕСА_1 ), де в приміщенні однієї із кімнат закопав.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданих касаційних скаргах:
- адвокат ОСОБА_7 просить змінити вироки районного та апеляційного судів та перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 185 КК, з пунктів 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК та призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Свою позицію сторона захисту обґрунтовує неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 .
Зокрема, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, наголошує на тому,що його підзахисний умислу на вбивство потерпілої не мав, він її вдарив ненароком в горло від чого ОСОБА_8 померла; будучи в шоковому стані, він замотав її тіло у простирадло, скріпив скетчем, помістив у господарську сумку, завантажив на візок, зверху поклав пакет із ноутбуком та телефоном потерпілої, які вона раніше йому дала, щоб він відремонтував, і покинув приміщення, умислу заволодівати незаконно майном ОСОБА_8 він не мав, а ноутбук та телефон взяв автоматично; сумку з трупом він закопав в одній із кімнат свого недобудованого будинку.
Зазначає, що золоті прикраси, які ОСОБА_6 здавав у ломбард, йому дала його нині покійна матір, у ОСОБА_8 золотих прикрас він не брав. Наполягає, що суди дійшли безпідставного висновку про викрадення саме тих золотих прикрас, що зазначені у вироку.
Вважає, що в матеріалах провадження відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_6 мав умисел на вбивство і переслідував цю мету.
Крім іншого, звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, а апеляційний суд проігнорував ці порушення, щодо визнання недопустимими доказами: протоколи обшуку та огляду місця події від 03 травня 2017 року, оскільки слідчі дії проведено без участі адвоката ОСОБА_6, враховуючи, що останній вже вважався затриманою особою і участь захисника під час слідчих дій, відповідно до ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), є обов`язковою; висновки експертів, виконані експертами КЗ "Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи" на підставі постанови слідчого ОСОБА_9, якою виконання експертизи призначалось взагалі Світловодському відділенню КЗ "Кіровоградське обласне бюро судово - медичної експертизи".
Акцентує на тому, що апеляційний суд безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки належних і допустимих доказів щодо наявності в нього судимості немає, тому суд неправомірно врахував вирок іноземної держави під час кваліфікації дій та призначення покарання його підзахисному.
Підсумовуючи, стверджує, що дії ОСОБА_6 повинні бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 185 КК та ч. 2 ст. 121 цього Кодексу;
- засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Суть його доводів аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7, поданої в його інтересах.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційні скарги заперечень не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти їх задоволення, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Статтею 433 КПК регламентовано, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи, що вирок місцевого суду переглянутий в апеляційному порядку і був скасований через необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та необхідність застосування більш суворого покарання, а в іншій частині, що оспорювалась стороною захисту, зокрема, щодо кваліфікації, доведеності винуватості і допустимості доказів, вирок місцевого суду залишений без змін, предметом касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим і його захисником у касаційних скаргах установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах засуджений і його захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 і його адвоката ОСОБА_7 . Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілого і свідків, письмовим і речовим доказам у справі, висновкам експертиз, детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Водночас у касаційних скаргах не порушується питання про недопустимість письмових доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_6, не маючи достатнього джерела прибутку для існування, діючи умисно та цілеспрямовано, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння майном ОСОБА_8, наніс останній один удар у життєво важливий орган - шию, від якого вона втратила рівновагу та впала на підлогу, потім ОСОБА_6 за допомогою рушника, який зав`язав навколо шиї потерпілої, та, використовуючи його як знаряддя злочину, почав здавлювати життєво важливий орган - шию, до того моменту, поки ОСОБА_8 не перестала подавати ознаки життя і померла на місці події. В подальшому ОСОБА_6 заволодів майном, належним потерпілій (грошовими коштами, ноутбуком, мобільними телефонами та виробами із золота), та з метою уникнення кримінальної відповідальності та приховування слідів вчиненого злочину, замотав труп ОСОБА_8, відвіз її тіло до недобудованого будинку та закопав в приміщенні однієї із кімнат.
За версією сторони захисту ОСОБА_8 поводила себе неадекватно та стрибнула на ОСОБА_6 з ліжка, при чому так вийшло, що в цей момент він її вдарив у горло і вона впала. Після цього він вийшов з кімнати, щоб потерпіла заспокоїлась, покурив, а коли повернувся, то виявив, що вона мертва. Будучи в шоковому стані в результаті подій, що сталися, він замотав ОСОБА_8 у простирадло, скріпив скотчем, помістив її у господарську сумку, завантажив сумку на візок "кравчучку", зверху сумки поклав пакет з ноутбуком і телефоном, які вона ще до сварки йому передала, щоб він їх відремонтував, та покинув приміщення квартири. Грошей в квартирі ОСОБА_8 він не брав, їх у неї не було, золотих прикрас також не брав.