ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2024 року
м. Київ
справа № 755/15668/23
провадження № 61-3986св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа- Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Київ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заявита заяви про забезпечення позову
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу частини квартири від 05 липня 2006 року в частині покупця, а саме, визнати, що у договорі купівлі-продажу удавано зазначена ОСОБА_3 покупцем 19/100 частини квартири АДРЕСА_1 та визнати, що дійсним покупцем 19/100 частини вказаної квартири є вона ( ОСОБА_1 ); визнати недійсним договір купівлі-продажу частини квартири від 05 липня 2006 року в частині ціни, а саме, визнати, що цінау розмірі 60 000,00 грн, зазначена у договорі купівлі-продажу, є удаваною та визнати, що продаж 19/100 частини квартири за домовленістю сторін вчинено за 4 936,00 грн; перевести на неї права та обов`язки покупця за вказаним договором; перерахувати на користь ОСОБА_4 4 936,00 грн, внесені нею на депозитний рахунок суду; визнати нікчемним договір дарування вказаної квартири, укладений 06 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який не був спрямований на реальне настання наслідків обумовлених договором; стягнути з ОСОБА_4 на її користь 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до відкриття провадження у цій справі, в якій просила суд: забезпечити позов у справі шляхом накладення арешту на 19/100 частини квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, до набрання законної сили рішенням у справі; заборонити ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження належної їй на праві власності 19/100 частини вказаної квартири, а також передавати спірне майно в іпотеку чи закладати під заставу.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року, постановленою у складі судді Савлук Т. В., заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до відкриття провадження у справі, залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки на дату звернення з цією заявою до суду арешт на спірний об`єкт нерухомого майна - 19/100 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, накладений в рамках іншої цивільної справи (№ 755/4774/22), є актуальним, у встановленому порядку судом не скасований, нових доказів та обставин для накладення арешту на об`єкт нерухомого майна позивачка не навела.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
У порядку забезпечення позову накладено арешт на 19/100 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 є власником частини квартири, у неї існує реальна можливість вчинити дії з відчуженню спірного нерухомого майна до вирішення спору по суті, що утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, та, врахувавши зміст позовних вимог, предмет спору, дійшов висновку про те, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на 19/100 частини спірної квартири є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
При цьому апеляційний суд зазначив, що наявність арешту вказаного майна ніяким чином не обмежує відповідача в праві користування майном, обмеження стосується лише права відчуження цього майна на час розгляду спору судом.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження належної їй на праві власності 19/100 частини спірної квартири, а також передавати спірне майно в іпотеку чи закладати під заставу, апеляційний суд зазначив, що у цьому випадку такий вид забезпечення позову як накладення арешту на спірну частину квартири є достатнім для забезпечення виконання можливого рішення суду у цій справі, а тому відсутні підстави для застосування інших вказаних у заяві засобів забезпечення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2024 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є за своєю суттю позовними вимогами немайнового характеру та не підлягають примусовому виконанню, що, на думку заявника, унеможливлює застосування у цій справі заходів забезпечення позову та свідчить про те, що висновки апеляційного суду суперечать судовій практиці Верховного Суду з розгляду справ подібної категорії.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 361/6799/14-ц (провадження № 61-16714св21).
Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року ОСОБА_1 подала пояснення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.