ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 454/2285/23
провадження № 61-6816св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М., Петрова Є. В., Олійник А. С.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року у складі судді Адамович М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вказував, що 16 червня 2020 року він звернувся до ДБР із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив її зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрити кримінальне провадження за статтями 366, 375 Кримінального кодексу України (далі - КК України) стосовно судді апеляційного суду Львівської області Павлишина О. Ф., судді Сокальського районного суду Львівської області Струса Т. В. та колегії суддів апеляційного суду Львівської області в складі Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., які, зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позовних вимог, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів, постановили завідомо неправосудні судові рішення шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації.
02 липня 2020 року він отримав з ДБР листа від 24 червня 2020 року за вих. № 3556зкп/10-16-06-8417/20, у якому зазначено, що його заяву направлено за належністю для організації розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління ДБР, розташованого в м. Львові.
21 січня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва його скаргу задоволено, зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості, викладені у його заяві від 16 червня 2020 року, про кримінальні правопорушення, передбачені статті 366 КК України, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Вважав, що невнесенням відповідних відомостей до ЄРДР на підставі його заяви від 16 червня 2020 року про вчинене кримінальне правопорушення ДБР порушило його права, гарантовані статтями 40, 55, 56 Конституції України, та завдало йому моральної шкоди, яка полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, які глузують з нього, стверджуючи, що він не знає чинного законодавства, а відтак, не веде свою діяльність в межах закону.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13 жовтня 2023 року рішенням Сокальського районного суду Львівської області в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав відповідних доказів заподіяння йому моральної шкоди, доказів неправомірності дій працівників ДБР та відповідного причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю), а також не обґрунтував розмір заявленої ним суми стягнення.
20 грудня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт постановлення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що бездіяльність відповідача заподіяла позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц та від 19 червня 2023 року у справі № 638/10789/20.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати, ухвали нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах.
Заявник зазначив, що суди в оскаржуваних рішеннях не вказали, чи порушені гарантовані йому Конституцією України права; не зазначили про подані сторонами на обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не послалися на відповідні норми права, на підставі яких відмовлено у позові. Суди не дотрималися вимог процесуального закону щодо встановлення фактичних обставин справи, дослідження доказів, законності й обґрунтованості судового рішення.
Доводи інших учасників справи
У червні 2024 року представник ДБР - Рудак О. В. звернулася до суду із відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін. Зазначила, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР, а тому є обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
28 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її матеріали із Сокальського районного суду Львівської області.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
16 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДБР із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати заяву в ЄРДР та відкрити кримінальне провадження за статтями 366, 375 КК України стосовно судді апеляційного суду Львівської області Павлишина О. Ф., судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. та колегії суддів апеляційного суду Львівської області в складі Павлишина О. Ф., Приколоти Т.І ., Мікуш Ю. Р., які, зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позовних вимог, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації, постановили завідомо неправосудні ухвалу про повернення справи від 03 березня 2017 року, додаткове рішення від 03 жовтня 2017 року та ухвалу від 03 жовтня 2017 року у справі № 454/80/15-ц, у результаті чого мали намір завдати йому шкоду в розмірі 243,60 грн, та визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні.
24 червня 2020 року листом ДБР № 3556зкп/10-16-06-8417/20 зазначену заяву ОСОБА_1 направлено за належністю для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові.
21 січня 2021 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості, викладені у заяві ОСОБА_1 від 16 червня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 КК України, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.