Постанова
Іменем України
23 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 595/524/18
Провадження № 61-16436св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., - розглянув у порядку письмового провадження справу
за участю
позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Процько Ігор Ярославович,
відповідачів- ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (далі - відповідачі)
про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення
за касаційною скаргою ОСОБА_2 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Суп Мар`яна Богданівна (далі - адвокат), на постанову Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Гірського Б. О., Дикун С. І., Хоми М. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Власник будинку у селі мав намір його продати. Потенційна покупець із того ж села виявила бажання купити будинок для сім`ї її сина, але вказала, що не має всієї суми коштів для придбання. Незважаючи на це, її син із сім`єю без дозволу власника вселилися у будинок. Власник вимагав від них добровільно звільнити його нерухомість. Ті заперечували, бо матір голови сім`ї за двома розписками сплатила власнику будинку частину його вартості. Тоді власник звернувся до суду та просив усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом виселення відповідачів.
2. Суди розглядали справу неодноразово. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Вважав, що позивач не довів належними доказами, що відповідачі самовільно вселилися у будинок. Апеляційний суд скасував це рішення та задовольнив позов. Виснував, що відповідачі не є власниками чи наймачами будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави. Зауважив, що виселення відповідачів є пропорційним меті захисту прав позивача, бо вони забезпечені іншим житлом, зокрема на момент вселення мали зареєстроване місце проживання, а на час розгляду справи з реєстрації не зняті.
3. Один із відповідачів оскаржив постанову апеляційного суду. Стверджував, що виселення всіх відповідачів є непропорційним втручанням у їхнє право на житло, бо іншого місця для проживання у них немає. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи порушує права скаржника задоволення вимоги про виселення інших, ніж він, відповідачів? (2) чи порушує виселення скаржника з будинку гарантії його права на повагу до житла? З огляду на відсутність доводів про те, як виселення інших відповідачів порушує права скаржника, відсутність у його адвоката повноважень представляти інших відповідачів, наявність у скаржника іншого житла, в якому він має право проживання, відповідь на ці питання - негативна. Тому постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
(2) Зміст позовної заяви
4. У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні права користування майном шляхом виселення відповідачів із належного йому на праві власності та самовільно зайнятого ними житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок). Мотивував позов так:
4.1. Після отримання у спадщину будинку позивач вирішив його продати. Жителька села, у якому розташований цей будинок, - ОСОБА_8 (далі - матір скаржника) - запропонувала позивачу продати будинок їй. Позивач просив 12 000 доларів США. Вона погодилася та просила зачекати, поки знайде необхідні кошти.
4.2. Матір скаржника й останній знали, де позивач зберігає ключі від будинку й усіх надвірних споруд, бо проживали поруч і раніше перебували у дружніх відносинах із сім`єю позивача. Без отримання дозволу вони проникли у будинок та поселилися у ньому.
4.3. Відповідачі не є родичами позивача. Він неодноразово їх повідомляв, що забороняє користуватися своїм майном. Представник позивача надсилав їм вимогу про виселення. Відповідачі її не виконали.
4.4. Згідно з відомостями Порохівської сільської ради у будинку ніхто не зареєстрований. Проживання відповідачів у будинку перешкоджає позивачу його продати.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
5. 15 лютого 2019 року Бучацький районний суд Тернопільської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував рішення так:
5.1. Згідно з розпискою позивача він 11 березня 2014 року отримав від матері скаржника 72 000 грн.
5.2. Згідно з розпискою доньки позивача - ОСОБА_9 (далі - донька позивача) - 23 червня 2015 року вона отримала від матері скаржника 1 800 доларів США (39 600 грн) як "борг батька ОСОБА_1 (за будинок в с. Порохова Бучацького району)".
5.3. 16 березня 2018 року Бучацьке відділення поліції Теребовлянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області розпочало кримінальне провадження № 12016210060000100 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України. Проводяться слідчо-розшукові дії.
5.4. Позивач не довів належними доказами, що відповідачі без будь-якого попередження та без отримання дозволу проникли у належний позивачу на праві власності будинок і самовільно вселилися у нього.
(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. 20 червня 2019 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про задоволення позову. Аргументував постанову так:
6.1. Суд першої інстанції не оцінив належно те, що єдиним власником будинку є позивач, який заперечує наявність передбачених законом підстав для проживання відповідачів у будинку.
6.2. Відповідачі не є членами сім`ї позивача. Відповідні договори, які би надавали їм право проживати у будинку, сторони у передбачений законом спосіб не уклали.
6.3. Ні домовленість у 2014 році позивача з матір`ю скаржника щодо купівлі-продажу будинку, ні сплата нею на виконання цієї домовленості впродовж 2014 - 2015 років частини коштів за будинок частково самому позивачу, а частково його доньці, ні кримінальне провадження стосовно вчинення позивачем шахрайства щодо матері скаржника не є належним підтвердженням наявності у відповідачів передбачених законом підстав для зайняття будинку. На час розгляду справи зазначені обставини не спростовують право власності позивача на цей об`єкт нерухомості.
6.4. Оплата вартості будинку та невиконання позивачем умов його домовленості з матір`ю скаржника щодо продажу будинку не позбавляє її можливості захистити порушене право у передбачений законом спосіб.
(5) Зміст постанови суду касаційної інстанції
7. 24 березня 2021 року Верховний Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою скасував постанову апеляційного суду та передав йому справу на новий розгляд. Обґрунтував постанову так:
7.1. Суд апеляційної інстанції належно не з`ясував підстави вселення та подальшого проживання відповідачів у будинку, хоча матір скаржника зазначала, що відповідачі вселилися за попередньою згодою позивача, а також вказала, що згідно з розписками позивача і його доньки 11 березня 2014 року та 23 червня 2015 року позивач отримав від матері скаржника 72 000 грн і 1 800 доларів США як оплату вартості будинку.
7.2. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність виселення відповідачів гарантіям статті 8 Конвенції апеляційний суд не оцінив.
7.3. Суд апеляційної інстанції належно не встановив справжній характер спірних правовідносин, зокрема: чи дійсно відповідачі без згоди власника вселилися у його будинок і проживали там із 2014 року до часу звернення позивача до суду у 2018 році, чи мали таку згоду (мовчазну або усну); яким є справжнє призначення отриманих позивачем коштів згідно з його розпискою та розпискою його доньки; чи мали відповідачі інше житло до вселення у будинок і на час розгляду справи про виселення.
7.4. Суди не встановили, чи мають відповідачі інше місце проживання, придатне для малолітньої дитини - ОСОБА_7, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - дитина).
(6) Зміст постанови суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
8. 23 червня 2021 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував постанову так:
8.1. Отримані позивачем кошти є платежем матері скаржника в рахунок придбання нею будинку позивача у майбутньому.
8.2. Підставою вселення відповідачів у будинок і проживання там із 2014 року є усна домовленість позивача з матір`ю скаржника щодо укладення договору купівлі-продажу будинку та надання нею грошей за придбання останнього у майбутньому. Це вказує на те, що відповідачі вселилися у будинок зі згоди позивача. Він теж зазначив, що відповідачі проживають у будинку без документів, користуючись його доброю волею. Це підтверджує вселення відповідачів зі згоди позивача.
8.3. У відповідачів відсутнє інше житло. Отже, немає підстави для їхнього виселення без надання іншого жилого приміщення згідно зі статтею 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
8.4. Безпідставними є доводи позивача про те, що отримані ним згідно з розпискою від матері скаржника 72 000 грн не є підтвердженням плати за придбання будинку в майбутньому через відсутність у цій розписці відповідної вказівки. Позивач не заперечує отримання цих коштів і не наводить обставин, які б спростували призначення коштів.
8.5. Не можна взяти до уваги доводи про неналежність розписки доньки позивача, оскільки згідно з цією розпискою вона отримала від матері скаржника 1 800 доларів США (39 600 грн) у рахунок вартості будинку.
(7) Зміст судових рішень суду касаційної інстанції (новий розгляд)
9. 7 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Аргументував ухвалу так:
9.1. Суди у таких спорах по-різному застосовують приписи ЖК України та ЦК України, застосовують або не застосовують приписи статті 8 Конвенції та статті 109 ЖК України.
9.2. Для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень є очевидна необхідність: формування єдиної правозастосовної практики вирішення спорів про виселення за позовом фізичної особи-власника; відмови від принципово помилкового підходу про допустимість регулювання правовідносин одночасно і ЦК України, і ЖК України; перегляду підходу до застосування статті 8 Конвенції та статті 109 ЖК України у спірних правовідносинах як такого, що обмежує ефективний захист права власності, бо призводить до відмови у захисті такого права лише внаслідок відсутності житла в особи чи осіб, яких виселяють.
9.3. Спосіб, у який застосовується у судовій практиці стаття 16 ЦК України у спорах про виселення, призводить до наслідків, несумісних із принципами Конвенції, порушує її вимоги щодо якості закону, не є чітким, передбачуваним. Тому у справі є виключна правова проблема, а її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
10. 16 лютого 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою справу повернула на розгляд Верховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
11. 15 березня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою скасував постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Мотивував так:
11.1. Апеляційний суд неповністю виконав вказівки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 24 березня 2021 року, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушеного права власності позивача на будинок, захищеного у спірних правовідносинах статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, належно не оцінив виселення відповідачів на предмет пропорційності, тобто не вирішив спір із урахуванням балансу інтересів його сторін.
11.2. Апеляційний суд виснував, що іншого житла у відповідачів немає. Проте не вказав докази, які підтверджують відсутність у них іншого житла до вселення до будинку позивача та на час розгляду справи про виселення.
(8) Зміст постанови суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
12. 3 жовтня 2023 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове - про задоволення позову; вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Мотивував постанову так:
12.1. Відповідачі не є власниками чи наймачами будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави, добровільно виселитися не бажають. Тому вимоги позивача, який є власником будинку, про виселення відповідачів є обґрунтованими.
12.2. Припинення права користування відповідачами спірним житлом шляхом їхнього виселення відповідає критерію пропорційності у контексті статті 8 Конвенції, оскільки вони забезпечені іншим житлом (на момент вселення мали зареєстроване місце проживання та на цей час із реєстрації не зняті). Із пояснень відповідачки ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції встановив, що до вселення у будинок у 2014 році відповідачі проживали у будинку матері її першого чоловіка в селі Космирин Чортківського району Тернопільської області. Після смерті свекрухи, а потім смерті першого чоловіка ОСОБА_6 успадкувала той житловий будинок. Вважає його аварійним, бо протягом дев`яти років там ніхто не проживав. Матір скаржника (теперішнього чоловіка) проживає по сусідству у будинковолодінні № НОМЕР_1 (складається з двох житлових будинків, один із яких пустує після смерті її матері, а в іншому матір скаржника проживає разом із сім`єю її доньки) на АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрований скаржник, який проживав там разом із бабусею.
(9) Зміст вимог касаційної скарги
13. 13 листопада 2023 року скаржник через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив: (1) поновити строк на касаційне оскарження; (2) скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року та скерувати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; (3) зупинити виконання оскарженої постанови.
(10) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
14. 20 листопада 2023 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддею-доповідачем у справі за вказаною касаційною скаргою призначили суддю Ступак О. В .
15. 23 листопада 2023 року Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В. постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та надав скаржникові строк до 22 грудня 2023 року для усунення вказаних в ухвалі недоліків.
16. 11 грудня 2023 року відбулися збори суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які обрали суддю Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду з 11 грудня 2023 року строком на три роки (рішення № 9).
17. 10 січня 2024 року на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Луспеника Д. Д. заступник керівника Апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного цивільного суду Грицик О. Ф. видала розпорядження № 38/0/226-24, згідно з яким призначила повторний автоматизований розподіл судових справ, у тому числі за касаційною скаргою скаржника. Того ж дня згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддею-доповідачем у справі № 595/524/18 призначили суддю Гудиму Д. А.
18. 23 січня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного судупостановив ухвалу, згідно з якою продовжив на п`ять днів з дня вручення цієї ухвали строк для усунення недоліків касаційної скарги.
19. 12 лютого 2024 року на виконання вимог ухвали від 23 січня 2024 року скаржник через адвоката надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу з виправленими недоліками разом із доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи.
20. 4 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника. Вказав, що підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
21. 22 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. Скаржник мотивував касаційну скаргу так:
22.1. Суд апеляційної інстанції вирішив справу з порушенням норм процесуального права, бо встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, на обґрунтування постанови у частині виселення відповідачів зі спірного будинку прийняв як доказ наявності у них іншого житла виключно усні пояснення відповідачки ОСОБА_6 . Такі пояснення не можуть бути доказами у розумінні статті 76 ЦПК України. До того ж, вони не відповідають дійсності та спростовуються належними доказами.
22.2. У постанові від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду встановив, що "іншого житла у відповідачів немає". Апеляційний суд усупереч приписам статті 417 ЦПК України на зазначені вказівки Верховного Суду увагу не звернув. Після передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції будь-які докази сторони до матеріалів справи не залучали.
22.3. Апеляційний суд застосував концепцію негативного доказу, яка порушує принцип змагальності, бо допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачами.
22.4. Відповідачі добросовісно придбали житловий будинок у власність. Тому доводи позивача про безпідставність їхнього вселення через відсутність письмової угоди про порядок користування будинком є взаємовиключними.
22.5. Апеляційний суд не врахував, що з огляду на ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року у справі № 595/1609/20 отримані позивачем кошти згідно з розписками скаржника та його доньки є коштами за продаж будинку. Інших правовідносин між скаржником і позивачем щодо передання й отримання коштів суд не встановив.
22.6. Суд апеляційної інстанції не врахував, що виселення дитини з будинку суперечить висновку Служби у справах дітей Бучацької міської ради Чортківського району Тернопільської області від 23 вересня 2021 року. Орган опіки та піклування вказав про недоцільність виселення, зокрема дитини, бо це призведе до звуження обсягу її прав і порушення охоронюваних законом інтересів. Унаслідок прийняття постанови апеляційного суду дитина стане безхатченком.
22.7. Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
22.7.1. Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, згідно з яким тривалий час проживання особи у житлі незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
22.7.2. Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, згідно з яким не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на цей майно до іншої особи без оцінки законності та пропорційності такого виселення, яке є втручанням у право на повагу до житла у розумінні статті 8 Конвенції (див. також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2020 року у справі № 608/1823/17 (провадження № 61-5768св19)).
22.7.3. Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), згідно з якими обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно.
22.7.4. Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 666/8070/14-ц, згідно з яким відмова у поверненні суми авансу з одночасним виселенням покупців із будинку порушуватиме баланс інтересів сторін попереднього договору.
22.8. Тривале проживання відповідачів у спірному будинку є достатньою підставою для того, аби вважати цей будинок житлом відповідачів у розумінні статті 8 Конвенції. Іншого житла у них немає. Відповідачі сплачують витрати на утримання будинку, його поточний ремонт й інші обов`язкові платежі. Дії позивача суперечать закону та порушують права відповідачів як добросовісних потенційних покупців.
22.9. Позивач не позбавлений права власності на житловий будинок у спірних правовідносинах. Він проживає в іншому населеному пункті, доказів відсутності у нього іншого житла не надав. Саме позивач відмовився від укладення з відповідачами письмового договору купівлі-продажу будинку чи повернення коштів скаржникові.
22.10. Позивач не навів аргументів, що виселення відповідачів зі спірного будинку виправдане відповідними та достатніми причинами, або що існує нагальна суспільна потреба, і саме такий спосіб втручання у право на житло є пропорційним легітимній меті - захисту права власності позивача.
(2) Позиції інших учасників справи
23. 25 березня 2024 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити скаржнику у її задоволенні. Мотивував так:
23.1. Відповідачі не є власниками чи наймачами будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави.
23.2. Виселення відповідачів є пропорційним меті захисту права власності позивача у світлі вимог статті 8 Конвенції. У сторін не було домовленості щодо проживання відповідачів у будинку. Вони позбавили позивача права користування та розпорядження майном, маючи інше житло (на момент вселення мали зареєстроване місце проживання та не зняті з реєстрації на цей час).
23.3. Позивач не надавав згоду на вселення відповідачів у будинок і вживав заходи для їхнього виселення. Зокрема, у 2016 році звернувся з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення(справа № 595/1220/16-ц), який суд залишив без розгляду. У 2018 році позивач повторно звернувся з аналогічним позовом у справі № 595/524/18.
23.4. Ухвала Бучацького районного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 595/1609/20 не має преюдиційного значення для розгляду справи. Суд у справі № 595/1609/20 не досліджував правову природу коштів, які позивач отримав від матері скаржника.
23.5. Домовленість позивача з матір`ю скаржника про купівлю-продаж будинку не є підставою для проживання у ньому відповідачів. Відповідний договір купівлі-продажу сторони не уклали.
23.6. Скаржник долучив до касаційної скарги нові докази з порушенням вимог статті 83 ЦПК України. Тому їх слід не приймати до розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
24. 4 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про поновлення скаржнику строку на касаційне оскарження та відкриття касаційного провадження. Відмовив у задоволенні заяви скаржника про зупинення виконання постанови апеляційного суду. Згідно з вказаною ухвалою скаржник оскаржив постанову апеляційного суду на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
25. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
26. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
27. До касаційної скарги скаржник додав:
- довідку № 1144 від 27 жовтня 2023 року, видану старостою Космиринського старостинського округу Чортківського району Тернопільської області, про те, що будинок АДРЕСА_2 перебуває в аварійному стані та є непридатним для проживання;
- довідку № 239 від 30 жовтня 2023 року, видану Бучацькою міською радою Чортківського району Тернопільської області (далі - Бучацька міська рада), про те, що ОСОБА_11 є власником житлового будинку на АДРЕСА_3 ;
- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 жовтня 2023 року (номер інформаційної довідки 352085043) про те, що ОСОБА_11 є власником вказаного будинку;
- заповіт, складений 13 лютого 2015 року ОСОБА_11, згідно з яким вона заповіла належний їй будинок ОСОБА_12 ;
- довідку № 240 від 30 жовтня 2023 року, видану Бучацькою міською радою, про склад сім`ї та проживання за адресою: АДРЕСА_3 ;
- довідку № 241 від 30 жовтня 2023 року, видану Бучацькою міською радою, про те, що матір скаржника є власником будинку АДРЕСА_3 .
28. З огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах встановлених ними обставин, що виключає можливість вирішення питання про прийняття нових доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції. Оскільки Верховний Суд позбавлений можливості прийняти приєднані скаржником до касаційної скарги матеріали, які є новими доказами у справі, то їх слід повернути.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
29. Позивач просив усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом виселення з нього відповідачів. Мотивував вимогу тим, що не надавав згоду на їхнє вселення; вимогу про звільнення будинку вони не виконали. Така неправомірна поведінка відповідачів, на думку позивача, порушує його право власності на будинок.
30. Суд першої інстанції вважав позов необґрунтованим. Апеляційний суд під час останнього розгляду справи це рішення скасував і задовольнив вимогу. Виснував, що припинення права користування відповідачами спірним житлом шляхом їхнього виселення є пропорційним меті втручання у права відповідачів, гарантовані статтею 8 Конвенції, оскільки ті забезпечені іншим житлом, зокрема мали на момент вселення зареєстроване місце проживання та на цей час із реєстрації не зняті.
31. Скаржник із постановою апеляційного суду не погодився. Вважав, що тривале проживання відповідачів у будинку є достатньою підставою для того, аби вважати останній житлом відповідачів у розумінні статті 8 Конвенції. Зауважив, що позивач не навів аргументів про те, що виселення відповідачів із будинку виправдане відповідними достатніми причинами або що існує нагальна суспільна потреба, і саме такий спосіб втручання у право на житло є пропорційним легітимній меті захисту права власності позивача.
(2.1) Чи порушує права скаржника задоволення вимоги про виселення інших, ніж він, відповідачів?
32. Скаржник не погодився із постановою апеляційного суду не лише щодо себе, але й у частині виселення інших відповідачів. У касаційній скарзі стверджував, що будинок є житлом відповідачів у розумінні статті 8 Конвенції, іншого житла у них немає. Особливу увагу звертав на те, що виселення з будинку порушує права дитини. Проте вирішення судом питання про виселення інших, ніж скаржник, відповідачів, не є вирішенням питання про права скаржника.
32.1. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
32.2. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
32.3. Диспозитивність - один із основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див. постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 і від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).