ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2024 року
Київ
справа №815/985/18
адміністративне провадження №К/9901/7888/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 815/985/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС" до Одеської митниці ДФС, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, про визнання протиправною відмови у відновленні режиму вільної торгівлі, визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання прийняти висновок, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Одеської митниці ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року (головуючий суддя Бжассо Н. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (головуючий суддя - Бойко А. В., судді: Осіпов Ю. В., Шевчук О.А.),
ВСТАНОВИВ:
У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС" (далі - позивач, ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС", Товариство) звернулося до суду з позовом до Одеської митниці ДФС (далі - відповідач, Митниця), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області (далі - ГУ ДКС), у якому просило:
- визнати протиправною відмову Митниці у відновленні режиму вільної торгівлі;
- визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання ГУ ДКС висновку про повернення з Державного бюджету України на користь Товариства надмірно сплачених коштів у сумі 32673,13 грн;
- зобов`язати Митницю прийняти висновок про повернення Товариству надмірно сплачених коштів у сумі 32673,13 грн та подати його для виконання ГУ ДКС.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, позовні вимоги задовольнив повністю.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
30 жовтня 2016 року між ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС" (продавець) та Sunrise Industries LTD, United Kingdom (покупець) укладено контракт № 01-30/16, згідно з яким продавець погоджується продати, а покупець погоджується придбати стальний брухт.
Відповідно до інвойсу № 004 від 20 січня 2017 року вантаж (сталевий брухт) згідно з контрактом № 01-30/16 від 30 жовтня 2016 року прямує до Італії, вантажоотримувач - Sidermetal Spa Unipersonale.
З огляду на доручення № 54 від 09 лютого 2017 року вантаж прямує до Італії, порт VENEZIA через Туреччину, порт MARPORT. У дорученні зазначені особливі умови - знаходження вантажу під митним контролем.
15 лютого 2017 року між ТОВ "Оптимус Брокередж" та ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС" укладено договір-доручення № 19/1, предметом якого є надання послуг на користь ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС" з митно-брокерського обслуговування в зоні дії митниці України.
09 березня 2017 року ТОВ "Оптимус Брокередж", яке діяло в інтересах ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС", надало до митного оформлення електронну митну декларацію № UA500030/2017/002467, згідно з якою позивач експортує до Італії вантаж сталевий брухт. До митної декларації, додано, у тому числі контракт № 01-30/16 від 30 жовтня 2016 року, доручення № 54 від 09 лютого 2017 року.
13 березня 2017 року позивач направив на адресу відповідача лист, в якому зазначив, що за причиною технічної помилки (відсутності на момент митного оформлення сертифікату EUR.1) у митній декларації № UA500030/2017/002467 від 09 березня 2017 року було неправильно нараховано експортне мито, що призвело до заниження податкових зобов`язань за вказаною МД на 32673,13 грн. Заявник зазначив, що не заперечує проти списання зазначеної суми, а також, суми штрафних санкцій з особового рахунку.
17 березня 2017 року Одеська митниця ДФС, після здійснення позивачем експорту вантажу, видала позивачу сертифікат EUR.1 А500.004599 за митною декларацією № UA500030/2017/002467, згідно з яким країною походження товару є Україна, а країною призначення - Італія.
23 травня 2017 року позивач звернувся до Одеської митниці ДФС із заявою № 01/05, в якій просив, у зв`язку із отриманням сертифіката EUR.1 А500.004599, поновити режим вільної торгівлі за митною декларацією № UA500030/2017/002467 від 09 березня 2017 року та повернути кошти надлишково сплаченого експортного мита у сумі 32673,13 грн на розрахунковий рахунок підприємства ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС". Вказана заява підписана керівником та головним бухгалтером ТОВ "ТЕХНО-АГРОСЕРВІС".
14 червня 2017 року Митниця надала відповідь № 2196/10/15-70-19-03, у якій повідомила про необхідність надання інформації та/або документів, які свідчать про виконання умов "прямого транспортування" товару з України в Італію відповідно до статті 13 Протоколу 1 до Угоди та інформацію щодо відсутності перепродажу товару за межами України, надану покупцем.
20 липня 2017 року позивач на виконання листа відповідача № 2196/10/15-70-19-03 надав лист № 1/20, в якому повідомив, що вантаж в контейнерах MRKU7131048 та MSKU2162074 було завантажено на борт судна в морському порту "Одеса" та вивантажено в порту "Венеція" (Італія) 14 квітня 2017 року, про що свідчать наступні документи: морський коносамент (BILL OF LADING) № SGL426819 від 13 березня 2017 року, лист від контейнерної лінії б/н від 22 червня 2017 року. Позивач, також, зазначив, що незважаючи на відсутність у контракті "Застереження про реекспорт", на виконання вимог законодавства, надає лист від покупця б/н від 19 липня 2017 року.
15 серпня 2017 року Одеська митниця ДФС листом № 3129/10/15-70-19-03 повідомила позивача про відсутність підстав для розгляду питання щодо повернення коштів. Свою позицію мотивувала тим, що у контракті від 30 жовтня 2016 року № 01-30/16 відсутній розділ "Застереження про реекспорт", а лист від покупця від 12 липня 2017 року № б/н не містить інформації про відсутність перепродажу товару. Крім того, відсутні документи, які свідчать про транспортування товару безпосередньо між Європейським Союзом та Україною, та які підтверджують постійне перебування цих товарів під наглядом митних органів у країні транзиту, у разі транспортування товару через інші країни.
Суди встановили, що згідно з листом покупця від 12 липня 2017 року вантаж у двох контейнерах MRKU7131048 та MSKU2162074 було доставлено з України і розвантажено в Італії (порт Венеція) як було зазначено в коносаменті № SGL 426819.
Суди також встановили, що згідно з листом покупця від 19 липня 2017 року вантаж у двох контейнерах MRKU7131048 та MSKU2162074 було перероблено у скрап в Італії. Під час доставки до вантажоотримувача не було проведено жодних реекспортних операцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 А500.004599 є документом, який підтверджує статус преференційного походження товару, який виданий Одеською митницею ДФС 17 березня 2017 року за результатом перевірки поданих експортером документів, що підтверджують преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті. Водночас ще однією умовою застосування преференційного режиму, згідно зі статтею 13 Протоколу І до Угоди, є транспортування товарів безпосередньо між Європейським Союзом та Україною. У підтвердження "прямого транспортування" товару з України до країни ЄС - Італії, позивач надав морський коносамент (Bill of Lading) № SGL426819 від 13 березня 2017 року та лист від контейнерної лінії б/н від 22 червня 2017 року. Крім того, згідно з листом покупця від 12 липня 2017 року, вантаж у двох контейнерах MRKU7131048 та MSKU2162074 було доставлено з України і розвантажено в Італії (порт Венеція) як було зазначено в коносаменті № SGL 426819. Позивач також надав митному органу доручення № 54 від 09 лютого 2017 року, в якому зазначено, що вантаж прямує з України (Одеса) в Італію (Венеція), транзит через Туреччину, а особливою умовою є знаходження вантажу під митним контролем. Отже, за висновками судів, з наданих позивачем документів вбачається що вантаж прямував з України до країни Європейського Союзу, а у країні транзиту вантаж знаходився під митним контролем.
Також суди дійшли висновку про необґрунтованість посилання відповідача на відсутність у контракті № 01-30/16 від 30 жовтня 2016 року розділу "Застереження про реекспорт" та відсутність доказів щодо перепродажу товарів як на підставу не розгляду питання щодо повернення коштів платнику. У зовнішньоекономічному контракті № 01-30/16 від 30 жовтня 2016 року дійсно відсутній розділ "Застереження про реекспорт", який є обов`язковим відповідно до вимог Наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 12 від 15 січня 2002 року, проте, факт не здійснення контрагентом позивача в подальшому, після отримання товару, операцій з реекспорту підтверджується листом від 19 липня 2017 року.
За позицією суду першої інстанції, видавши позивачу 17 березня 2017 року сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 А500.004599, який є документом, який підтверджує статус преференційного походження товару, відповідач підтвердив право позивача на повернення надлишково сплаченого мита, оскільки цим сертифікатом підтверджено статус преференційного походження товару, який передбачено Угодою. Одеська митниця ДФС отримала контракт № 01-30/16 від 30 жовтня 2016 року разом з митною декларацією від 09 березня 2017 року, а отже, на момент видачі сертифікату EUR.1 А500.004599 відповідачу було відомо про відсутність у контракті розділу "Застереження про реекспорт". Відповідно, відповідач, якщо вважав, що документи, надані до митного оформлення, не підтверджують преференційне походження товару повинен був прийняти рішення про відмову у видачі сертифікату.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на пункт 56.11 статті 56 ПК України, оскільки позивач у даному випадку не оскаржує суму грошового зобов`язання, а реалізує право на повернення надмірно сплачених коштів в порядку, встановленому статтею 43 ПК України, статтею 301 МК України.
Також під час розгляду справи судами попередніх інстанцій поставало питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 06 березня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд залишив без руху адміністративний позов Товариства, зокрема, з тих підстав, що позивач оскаржує відмову Одеської митниці ДФС у відновленні режиму вільної торгівлі, викладену у листі від 15 серпня 2017 року. Водночас у позові не зазначено, коли саме позивач отримав вказаний лист, тоді як у випадку отримання листа саме 15 серпня 2017 року, останнім днем звернення із зазначеним позовом є 15 лютого 2018 року. У зв`язку з цим суд запропонував позивачеві зазначити дату отримання листа Одеської митниці ДФС від 15 серпня 2017 року і у випадку пропуску строку звернення до суду із вказаним адміністративним позовом подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку відповідності до частини першої статті 123 КАС України.
22 березня 2018 року від позивача надійшла заява на усунення недоліків, до якої, у тому числі, надана заява про поновлення строку на звернення до суду із зазначеним позовом. З огляду на вказану заяву, позивач зазначає, що отримав лист Одеської митниці ДФС не 15 серпня 2017 року, а декількома тижнями пізніше звичайним листом без повідомлення та опису. Також, з урахуванням положень статті 102 ПК України, на думку позивача, строк на звернення до суду із зазначеним позовом складає 1095 днів.
Одеський окружний адміністративний суд, оцінивши наведені позивачем підстави для поновлення строку, дійшов висновку, що клопотання позивача є обґрунтованим та належить до задоволення. У зв`язку з цим ухвалою від 26 березня 2018 року суд першої інстанції визнав поважними причиним пропуску строку звернення до суду з позовом, поновив його і відкрив провадження у цій справі.
19 квітня 2018 року від Митниці надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, на обґрунтування вимог якої відповідач посилався на те, що відповідь Одеської митниці ДФС № 3129/10/15-70-19-03 від 15 серпня 2017 року не відноситься до рішень контролюючих органів, якими визначено грошові зобов`язання, а тому під час визначення строків звернення до суду з цим позовом не застосовуються положення пунктів 56.18 статті 58, статті 102 ПК України. Посилаючись на вимоги Нормативів і нормативних строків пересилань поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958 (далі - Нормативи №958), Митниця доводила, що датою отримання позивачем листа Одеської митниці ДФС від 15 серпня 2017 року є 19 серпня 2017 року, отже, саме з цієї дати необхідно обчислювати шестимісячний строк на звернення позивача до суду із вказаним позовом, який є пропущеним.
07 червня 2018 року від позивача надійшли письмові заперечення на заяву про залишення адміністративного позову без розгляду, з огляду на які позивач вважає, що у даному випадку строк для звернення до суду із вказаним позовом складає 1095 днів відповідно до статей 56, 102 ПК України.
У судовому засіданні 26 червня 2018 року представник відповідача клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду підтримав та просив задовольнити. Водночас уточнив, що з огляду на відстеження поштового пересилання № 6507805776306, яким позивачу направлено лист від 15 серпня 2017 року (т. 1 а.с.128-130), відправлення надійшло до відділення зв`язку позивача 28 серпня 2017 року, а, отже, саме з 28 серпня 2017 року необхідно обчислювати шестимісячний строк звернення до суду із вказаним позовом.
Представники позивача наполягали на тому, що строк звернення до суду із зазначеним позовом становить 1095 днів. Також, представники позивача зазначили, що відповідач невірно визначає дату, з якої необхідно обчислювати строк звернення до суду, оскільки такою датою є 27 вересня 2017 року - дата повернення поштового відправлення за зворотною адресою, а не дата надходження поштового відправлення до відділення.
Ухвалою від 26 червня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання Митниці про залишення позову без розгляду (т. 1 а.с.177). Свою позицію суд мотивував тим, що під час відкриття провадження у справі суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду із зазначеним позовом та поновив такий позивачеві. Проте, станом на час відкриття провадження у справі, позивач не надавав жодних доказів на підтвердження точної дати отримання оскаржуваної відмови. З огляду на вимоги Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, протягом місяця з дня надходження до відділення поштового зв`язку поштове відправлення зберігається у вказаному відділенні та особа може протягом цього місяця отримати адресоване їй поштове відправлення, яке до моменту отримання вважається власністю відправника. Тобто, строк звернення позивача до суду із вказаним позовом має відраховуватися з 27 вересня 2017 року, коли поштове відправлення було повернуто відправнику за зворотною адресою, у зв`язку із закінченням місячного терміну зберігання поштового відправлення. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом 05 березня 2018 року, тобто, із дотриманням строків, визначених статтею 122 КАС України.
Водночас суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивача про поширення на спірні правовідносини статей 56, 102 ПК України, оскільки передбачений 1095-денний строк оскарження застосовується виключно при оскарженні рішень контролюючих органів, а не листів, якими вирішуються заяви платників податків.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції і зазначив, що надходження відправлення до відділення поштового зв`язку не свідчить про отримання його позивачем. Крім того, з вказаного відстеження поштового пересилання № 6507805776306, вбачається, що відправлення було повернуто 27 вересня 2017 року за зворотною адресою у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання (т. 1 а.с. 128-130). Позивач не вказав конкретної дати отримання вказаного листа відповідача від 15 серпня 2017 року, а лише зазначив про його отримання декількома тижнями пізніше дати, визначеної у листі. З огляду на зазначене, та навіть враховуючи дату 27 вересня 2017 року, апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції, що позивач не пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України.
Не погодившись з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, Митниця подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована такими доводами:
1) позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений статтею 122 КАС України, і не навів поважних причин його пропуску, а тому позов підлягав залишенню без розгляду на підставі статті 240 КАС України. Митниця доводить, що датою отримання позивачем листа Митниці № 3129/10/15-70-19-03 від 15 серпня 2017 року є 19 серпня 2017 року згідно з Нормативами № 958, відповідно, звертаючись до суду з позовом 05 березня 2018 року позивач пропустив строк звернення до суду. Також відповідач зазначає про безпідставність доводів позивача про поширення на спірні правовідносини правил, встановлених пунктом 56.18 статті 56 та статті 102 ПК України, оскільки відповідь Митниці не є рішенням контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань;
2) суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), а саме: статтю 67 Конституції України, пункт 46.1 статті 46, пункт 54.1 статті 54, пункт 56.11 статті 56 ПК України, частину восьму статті 257, частину восьму статті 264, частину першу статті 278, частину першу статті 295 МК України, главу 2 розділу II Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 651. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що 09 березня 2017 року уповноважена особа позивача подала митну декларацію, у якій самостійно нарахувала та сплатила усі належні податки та збори, а саме: мито у сумі 47814,33 грн, а також 980,19 грн штрафних санкцій, а отже, такі зобов`язання вважаються узгодженими та не підлягають оскарженню;
3) суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (неправильне тлумачення закону, незастосування закону, який підлягав застосуванню), а саме: частину першу статті 273, частину сьому статті 280 МК України, пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 липня 2016 року № 1455-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення дефіциту брухту чорних металів на внутрішньому ринку" (в редакції, яка була чинною на день прийняття митної декларації від 09 березня 2017 року), статтю 26 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яка була вчинена в м. Брюссель 21 березня 2014 року у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) та 27 червня 2014 року у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI), пунктів 1, 2 статті 13 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, а також пунктів 1, 2 наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 12 від 15 січня 2002 року. Митниця доводить, що підставою для застосування преференційної ставки вивізного (експортного) мита є обов`язкове дотримання всіх умов, передбачених як пунктами 1, 2 статті 13 Протоколу 1 до Угоди щодо "прямого транспортування" та перебування вантажу під постійним митним контролем, так і вимог Наказу № 12 щодо обов`язкової наявності у контракті розділу "Застереження про реекспорт". Оскільки позивач не надав доказів виконання всіх цих умов, підстави для повернення йому коштів як надмірно сплачених, відсутні;
4) суди попередніх інстанцій, зобов`язавши Митницю прийняти і подати висновок про повернення надмірно сплачених коштів, втрутилися у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що свідчить про неправильне застосування (не застосування закону, який підлягав застосуванню) судами попередніх інстанцій частини першої статті 7, частини першої статті 8, частини другої статті 544 МК України.
Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою з метою перевірки наведених Митницею доводів.