Постанова
Іменем України
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 554/6572/16-ц
провадження № 61-7286св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - Національний університет "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка"
треті особи: Міністерство освіти і науки України, ОСОБА_5,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_6, на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" (до 02 серпня 2019 року - Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, далі ? Університет) про визнання права власності на майно за набувальною давністю.
Позов мотивований тим, що під час проходження військової служби, на підставі ордеру від 14 грудня 1995 року, виданого Полтавською квартирно-експлуатаційною частиною району ІІ, він отримав житло загальною площею 40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22 червня 2007 року вказаному будинку присвоєно нову адресу: АДРЕСА_2 .
У зв`язку із народженням дітей Полтавським національним університетом ім. Ю. Кондратюка на початку 2000 року було збільшено площу займаної ними квартири до 76.7 кв.м.
З часу вселення до цієї квартири вони здійснювали необхідні роботи по утриманню нерухомого майна в належному стані. З метою отримання згоди на приватизацію квартири, вони та інші мешканці будинку неодноразово звертались до відповідача та органів місцевого самоврядування, однак конкретної відповіді вони не отримали.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 76,7 кв. м, за набувальною давністю.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 76,7 кв. м, житловою площею 42,4 кв. м за набувальною давністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі проживають у спірній квартирі з 1995 року, добросовісно заволоділи, користуються нею відкрито та безперервно понад десяти років, тому за ними належить визнати право власності на цю квартиру за набувальною давністю.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року клопотання Університету про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено Університету строк на апеляційне оскарження рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 15 вересня 2016 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Університету.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залучено Міністерство освіти і науки України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2021 року залучено ОСОБА_5 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року апеляційну скаргу Університету задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року скасовано. Передано справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що аналіз матеріалів справи свідчить, що: на аркуші справи 81 наявна розписка від 14 вересня 2016 року про отримання Університетом виклику до суду на 15 вересня 2016 року (дата ухвалення рішення суду першої інстанції); в заяві (а. с. 106-107) про поновлення строку на апеляційне оскарження відсутнє обґрунтування поважності причин пропуску річного строку на апеляційне оскарження, за якого він може бути поновлений (частина друга статті 358 ЦПК України), а зазначено лише про те, що відповідач ознайомився з оскарженим рішенням 19 квітня 2021 року. За таких обставин апеляційний суд при поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не врахував, що Університетбув повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції 15 вересня 2016 року, проте подав апеляційну скаргу у квітні 2021 року (а. с. 98), тобто зі спливом одного року, і не навів обґрунтування поновлення річного строку з урахуванням положень частини другої статті 358 ЦПК України.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року клопотання Університету про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено Університету строк на апеляційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року, як пропущений з поважних причин. Відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо особи, яка представляла інтереси Університету. Наявна у справі розписка (т. 1, а. с. 81) про виклик до суду відповідача на 11:15 15 вересня 2016 року містить підпис особи та дату вручення 14 вересня 2016 року. Проте у ній не вказано жодних ідентифікуючих зазначену особу даних (прізвище та ініціали, посада, службове становище тощо). Отже, вказана розписка не є беззаперечним доказом того, що відповідач був повідомлений про розгляд справи. Ураховуючи наведене та те, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року ухвалено за відсутності відповідача, про існування рішення відповідач дізнався 19 квітня 2021 року та подав апеляційну скаргу 26 квітня 2021 року, строк на апеляційне оскарження рішення відповідачем пропущений із поважних причин та підлягає поновленню.
Оскарженою постановою Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу Університету задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову.
Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір, не сплачений при подачі позову, по 1 812,50 грн з кожного.
Стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подачу позову у сумі 1 261,50 грн.
Стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Університету витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, у сумі 826,80 грн, по 206,70 грн з кожного.
Стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір по 2 512,05 грн з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умовами набуття права власності за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позивач та члени його сім`ї були вселені у спірну квартиру, яка надана ОСОБА_1 як службова на підставі ордеру, виданого Полтавською квартирно-експлуатаційною частиною району ІІ. Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. В свою чергу, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Так, предметом спору є приміщення, яке було надане та використовувалось позивачами для проживання, розташоване в громадській будівлі за адресою: АДРЕСА_2, яка належить державі в особі Міністерства освіти і науки України. Проте, позовних вимог до цього Міністерства позивачі не пред`явили. Суд першої інстанції, в свою чергу, належного відповідача не встановив та до участі у справі не залучив. Позовна вимога про визнання права власності до юридичної особи, яка не є власником, а є лише балансоутримувачем будинку та має право тільки господарського відання, не може бути звернена до такої особи, якого позивачі визначили відповідачем. Усунути вказаний недолік суд апеляційної інстанції в межах апеляційного провадження не має можливості. За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив власника майна є обґрунтованими та дають підстави для висновку про відмову у позові у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.
Колегія суддів відхилила доводи позивачів щодо неповажності причин пропуску відповідачами строку на апеляційне оскарження. При вирішенні питання поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету, апеляційний суд дослідив наявну у справі розписку про виклик до суду відповідача у судове засідання на 15 вересня 2016 року (на яку посилається позивач як на доказ належного повідомлення відповідача про день та час розгляду справи) та вказав, що вказана розписка не містить підпис особи, яка її отримала та дату вручення. Отже у розписці відсутні ідентифікуючі ознаки (прізвище та ініціали, посада, службове становище тощо) осіб, які отримали зазначену судову повістку, а тому вона не є доказом належного повідомлення про розгляд справи у порядку, визначеному статтею 76 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення). Таким чином, відповідач не був повідомлений про день та час розгляду справи, тому не втратив гарантоване статтею 129 Конституцією України право на апеляційне оскарження рішення.
Згідно з висновком про вартість майна (т. 1 а. с. 48) ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 19 серпня 2016 року становить 725 000,00 грн. Відповідно, ціна позову у цій справі становить 725 000,00 грн. За подачу у 2016 році спільної позовної заяви про визнання права власності за набувальною давністю ОСОБА_1 сплатив 551,20 грн судового збору. Тоді як за подачу позивачами цього спільного позову, який є майновим, підлягав сплаті судовий збір у загальній сумі 7 250,00 грн, що становить 1 % ціни позову. Отже, кожний з позивачів мав сплатити судовий збір у сумі 1 812,50 грн. Оскільки ОСОБА_1 сплатив 551,50 грн, то ним не доплачено за подачу позову 1 261,50 грн. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, з позивачів в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, не сплачений при подачі позову. Розмір судового збору за подачу апеляційної скарги становить 10 875,00 грн (7 250 х 150 %). За апеляційну скаргу апелянт сплатив 826,80 грн. Отже, ним не доплачено 10 048,20 грн. Тому з позивачів на користь Університету слід стягнути витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, у сумі 826,80 грн, по 206,70 грн з кожного. Також з кожного позивача підлягає стягненню на користь держави по 2 512,05 грн судового збору, не доплаченого за подання апеляційної скарги.
Аргументи учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просили скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд проігнорував висновки Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2022 року. Відповідач у своїй заяві про поновлення річного строку звернення до апеляційного суду в черговий раз вказує про необізнаність про рішення суду першої інстанції та про нібито виявлення факту об`єкта житлової нерухомості в корпусі № 8 на АДРЕСА_2, однак жодного доказу на підтвердження наведених ним обставин не надає. Наведене спростовується поясненням третьої особи ? ОСОБА_5, який вказує, що ще у 2017 році реконструював квартиру, куплену в позивачів, в нежитлове приміщення та продав її юридичній особі. Крім того, згідно з наданим ОСОБА_5 договором купівлі-продажу від 08 грудня 2017 року приміщення вже має нову назву АДРЕСА_2, як вказує відповідач в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження. Також відповідач вказує, що нібито у квітні 2021 року вчинялись дії з переоформленням нерухомості, тоді як з 2016 по 2017 рік змінились три власники, змінилась назва вулиці, цільове призначення нерухомого майна, тобто п`ять років нежитловим приміщенням користуються інші особи, мають до нього доступ. Суд апеляційної інстанції не мав підстав та доказів повторно відкривати провадження у справі, а тим більше поновлювати строк на оскарження рішення суду 2016 року. При цьому саме за рекомендацією відповідача було подано цей позов, оскільки в інший спосіб було неможливо оформити право власності.
Апеляційний суд не надав оцінку тому, що в матеріалах справи є супровідний лист про направлення рішення суду першої інстанції відповідачу, який належним чином зареєстрований 30 вересня 2016 року № 02-10/16742. Відомостей про невручення чи повернення вказаного рішення матеріали справи не містять, тому посилання відповідача, що вони не отримували судове рішення, є умисним створенням умов для поновлення пропущеного строку.
Рішення суду першої інстанції ухвалено за наявними матеріалами справи без участі сторін, як позивача, так і відповідача. Відповідач жодного разу не брав участі в розгляді справи, не надав жодних заперечень та причини неявки не повідомив, тому вказане рішення по своїй природі є заочним навіть без вказівки, що воно є заочним. За таких обставин його перегляд відбувається в порядку глави 11 ЦПК України, а тому суд апеляційної інстанції повинен був роз`яснити відповідачу порядок перегляду рішення через суд першої інстанції, а апеляційне провадження закрити.
Крім того, суд апеляційної інстанції, навіть на виконання вимог суду касаційної інстанції, не здійснив розподіл судових витрат за подання касаційної скарги позивачами. Також грубим порушенням процесуального права є те, що під час розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції самостійно, без жодного обґрунтування, вирішив стягнути із позивачів судовий збір за ставкою 2021 року, коли звернення позивачів до суду відбулося в 2016 році. Крім цього, судом апеляційної інстанції допущено як належний платіж сплату судового збору від відповідача у розмірі 826, 80 грн (а. с. 121) за ставкою за 2016 рік, тоді як позивачі повинні відшкодувати за ставкою 2021 року. При цьому суд першої інстанції прийняв сплачений ним судовий збір у розмірі 551,20 грн.
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Міністерства освіти і науки України, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та зробив помилкові висновки. Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. Пунктом 3.1 статуту Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка засновником Університету є Кабінет Міністрів України. Пунктом 4.2 статуту визначено, що майно закріплене за Університетом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передаванню у власність юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та вищого колегіального органу самоврядування Університету, крім випадків, передбачених законодавством.
28 серпня 2012 року позивач звільнився з лав Збройних Сил України, станом на зазначену дату режим займаного ним приміщення (службове) не змінився. Таким чином, у позивача законна можливість звернутися до суду для визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно виникла лише з 29 серпня 2022 року, тобто коли сплине 10 років користування безтитульним майном.
Порядок заочного розгляду справи на час ухвалення оскаржуваного рішення був визначений редакцією діючих на той час статей 224-226 ЦПК України. Разом з тим, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статі 280 ЦПК України). Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (частина перша статті 281 ЦПК України). Крім того, у резолютивній частині заочного рішення має зазначатися строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а також обов`язково має бути зазначено строк і порядок подання відповідачем зави про його перегляд. Відтак при ухваленні рішення (слово "заочне" відсутнє) у цій справі не було дотримано обов`язкові умови та яке не містить ознаки заочного рішення.
Щодо судових витрат, то апеляційний суд здійснив розподіл відповідно до статті 141 ЦПК України на підставі звіту про оцінку нерухомого майна, де вартість квартири визначена у 725 000,00 грн.
Позов у цій справі заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, а тому суд відмовляє у позові до такого відповідача. Суд першої інстанції не встановив власника майна (держава в особі Міністерства освіти і науки), тобто належного відповідача.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року № 641/8989/20, від 26 травня 2021 року у справі № 559/553/16-ц, від 05 лютого 2020 року № 369/1534/18, від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відзив Міністерства освіти України, який підписаний представником Остапенко Ю. О., повернуто без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року клопотання Міністерства освіти і науки України про продовження строку на подання відзиву задоволено. Продовжено Міністерству освіти і науки України строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 31 травня 1990 року по 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 проходив службу в Збройних силах України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 "Про реформу системи військової освіти" та постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 1995 року № 74 "Про перерозподіл будівель та споруд ІНФОРМАЦІЯ_1" будівля на АДРЕСА_2 .
Згідно з ордером від 14 грудня 1995 року № 72, виданим Полтавською квартирно-експлуатаційною частиною району ІІ, ОСОБА_1, як військовослужбовцю, та його членам сім`ї: дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_3, видано ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_1, житловою площею 40 кв. м. (службова).
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22 червня 2007 року № 144 корпусу № 8 будівлі 14/3 на АДРЕСА_2 (де знаходиться квартира, що перебуває в користуванні ОСОБА_1 ) надана нова адреса - АДРЕСА_2 .
Відповідно до технічного паспорта на громадський будинок (навчальний корпус) АДРЕСА_2, виготовленого станом на 25 червня 2013 року, на першому поверсі, крім навчальних аудиторій та допоміжних приміщень, розташовані три кімнати відпочинку, кухня, ванна, вбиральня та кладова, якими користуються позивачі.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинку АДРЕСА_2 є держава в особі Міністерства освіти і науки України.