ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2838/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Ємця А. А.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Бєлік А. Г. (адвокат), Пономаренко І. О. (адвокат),
відповідача 1 - Гросман О. М. (самопредставництво),
відповідача 2 - Харькіна А. Д. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратлантік",
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратлантік"
до: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски"; Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеської митниці
про стягнення 2 133 090,56 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укратлантік" (далі - Товариство, позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця, відповідач 1) та Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеська митниця (далі - Одеська митниця Держмитслужби, відповідач 2 ) про стягнення з відповідача 2 матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 1 245 796,59 грн, заподіяної у зв`язку з неправомірними діями та стягнення з відповідача 1 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 367 658,65 грн за послуги, які не передбачені чинним законодавством (з урахування заяви про збільшення позовних вимог).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій та з вини Одеської митниці Держмитслужби, Залізниця безпідставно нараховувала в період з 09.09.2022 до 14.06.2023 плату за зберігання вантажу на вагоні та користування на коліях загального користування, в період з 13.10.2022 до 28.02.2023.
1.3. За твердженням позивача, саме внаслідок неправомірних дій відповідача 2 щодо затримання вагонів, Товариству завдано збитків, які полягали в оплаті відповідачу 1 платежів за зберігання на вагонах та за користування на коліях загального користування на суму 1 245 796,59 грн, а тому вказані кошти підлягають стягненню з Одеської митниці Держмитслужби на підставі статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.4. Також позивач стверджуючи, що плата за послуги зберігання вагонів не передбачена чинним законодавством, договором чи домовленістю сторін, саме з вини Залізниці, не мав можливості отримати належний йому на праві власності товар. Разом з тим, відповідач 1 не дотримавшись письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання, скористався правом на заставу без відповідної правової підстави. З огляду на наведене позивач також просив стягнути із Залізниці 1 367 658,65 грн безпідставно набутих коштів.
1.5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2023 справу № 916/2838/23 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.01.2024 (суддя Чебикіна С. О.) у справі № 916/2838/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 (колегія суддів: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.) у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
2.2. Суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, зокрема, виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують неправомірність дій і причинного зв`язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Одеської митниці Держмитслужби майнової шкоди в розмірі 1 245 796,59 грн на підставі статей 22, 1166, 1173 ЦК України.
2.3. Також, за висновками судів, відповідач 1 діяв згідно з положеннями Статуту залізниць України, Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та договором від 11.03.2021 № 73-Ю1 про надання станцією Одеса-Ліски послуг, пов`язаних з прийомом, відправленням, переадресуванням та переробкою вантажів. З наведених вище підстав суди дійшли висновку, що позивач також не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог про стягнення з Залізниці 1 367 658,65 грн безпідставно набутих коштів.
3. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи особи, яка подала касаційні скарги
3.1.1. Касаційна скарга Товариства подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
3.1.2. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми:
- статті 56 Конституції України, статей 22, 1166, 1173 ЦК України та статті 236 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 та у постановах Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 910/17965/21, від 26.06.2019 у справі № 910/9916/17 (у контексті того, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази);
- статті 75 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 та від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (у контексті того, що протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили та/або рішення вищих посадових осіб державного органу, а також інші докази);
- статей 594, 595 та частини четвертої статті 916 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 (у контексті того, що застосування Залізницею притримання вантажу для забезпечення виконання зобов`язання, не передбачено умовами договору перевезення);
- частини четвертої статті 236 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, від 25.01.2024 у справі № 904/2420/22 (у контексті того, що нарахування збору за зберігання вантажу та плати за користування вагонами на підставі накопичувальних карток та актів загальної форми ГУ-23, які не підписані вантажовласником, суперечить вимогам Правил зберігання вантажів).
3.1.3. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо:
- застосування положень статті 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", частини п`ятої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", пункту 58 Статуту залізниць України, пунктів 4, 5 розділу I Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язаних з ними послуг, затвердженого Наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317 (далі - Збірник тарифів), а також Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів у правовідносинах щодо нарахування платежів за послуги, пов`язані з перевезенням за вільними тарифами, за відсутності домовленості сторін;
- частини четвертої статті 916 ЦК України щодо наявності / відсутності підстав вважати дії Залізниці зловживання правом притримання, за відсутності в умовах договору перевезення такого права, у тому числі і порушення граничного терміну для реалізації заставного права.
3.1.4. Із посиланням на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник вважає, що неналежна оцінка судами зібраних у справі доказів (рішення Державної митної служби України про визнання неправомірними дій Одеської митниці Держмитслужби в частині невидачі товару та зобов`язання відшкодувати витрати за його зберігання, договору про надання станцією Одеса-Ліски послуг, пов`язаних з прийомом, відправленням, переадресуванням та переробкою вантажів від 11.03.2021 № 73-Ю1, розрахунку платежів за користування на коліях загального користування, Порядку розрахунку, встановлення та перегляду розміру вагонної складової плати за перевезення у власних вагонах АТ "Укрзалізниця" в процесі надання послуг із перевезення вантажів, затверджених рішенням правління 30.12.2020 зі змінами) унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
3.1.5. За твердженням скаржника, суди у прийнятті оскаржуваних судових рішень не дослідили наявність / відсутність складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для стягнення шкоди та врахували, що протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади може доводитись з посиланням, зокрема, на рішення вищого органу державної влади. У цьому аспекті наголошує, що суди не надали належної правової оцінки рішенню Державної митної служби України про визнання неправомірними дій Одеської митниці Держмитслужби в частині невидачі товару та зобов`язання відшкодувати витрати за його зберігання.
3.1.6. Скаржник зазначає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції безпідставно застосовували положення статті 75 ГПК України та в порушення положень частини четвертої статті 236 ГПК України, посилаються на висновки Верховного Суду щодо принципу змагальності і концепції негативного доказу, які наведені у постановах Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та у постановах Верховного Суду 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18. Разом з тим, у зазначених постановах суд касаційної інстанції не наводив правових висновків щодо застосування статті 75 ГПК України.
3.1.7. Також позивач вважає, що суди безпідставно застосували у спірних правовідносинах положення статті 263 Митного кодексу України, оскільки наведеною нормою врегульовано питання строків митного декларування товару. У спірних правовідносинах відсутній спір в цій частині, оскільки товар позивачем було задекларовано. Натомість суди не взяли до уваги, що юридичні факти з якими позивач пов`язує свої вимоги про стягнення шкоди мали місце у період з 13.10.2022 до 28.02.2023, тобто вже після митного оформлення товару. У цьому аспекті скаржник наголошує, що судам належало встановити обставини щодо наявності / відсутності у Одеської митниці Держмитслужби правових підстав для відмови у видачі позивачу товару після його митного оформлення. Не встановлення судами істотних обставин спору в цій частині призвело до помилкового незастосування у спірних правовідносинах положень статей 238, 239, 321 Митного кодексу України, пункту 5 розділу III Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2012 № 731, а також недослідження судами наявності / відсутності складу цивільного правопорушення у діях Одеської митниці Держмитслужби.
3.1.8. У вирішенні спору щодо вимог Товариства про стягнення з Залізниці безпідставно набутих коштів за послуги, які не передбачені чинним законодавством, суди не врахували, що фактично відповідач 1 нараховував позивачу плату за користування на коліях загального користування саме за вільними цінами (тарифами) за відсутності домовленості сторін. Суди не надали належної оцінки доводам позивача в частині того, що договір, укладений між сторонами не містив ставок плати за використання вагонів перевізника та ставок плати за послуги користування на коліях загального користування платформою, а вагони у яких перевозився і знаходися у спірних період товар не є власністю перевізника (Залізниці) та належали продавцю товару (резидентам російської федерації і Республіки Білорусь). Водночас, у Додатку 1 до Порядку розрахунку, встановлення та перегляду розміру вагонної складової плати за перевезення у власних вагонах АТ "Укрзалізниця" в процесі надання послуг із перевезення вантажів, затверджених рішенням правління 30.12.2020 зі змінами (на підставі якого відповідач 1 здійснював свій розрахунок) не передбачено ставки розрахунку плати за використання вагонів, які не належать перевізнику. Крім того, суди взагалі не взяли до уваги, що ставки, визначені у наведеному вище Порядку підлягають застосуванню лише у процесі надання послуг з перевезення вантажів, однак у спірних правовідносинах (у спірний період з 09.09.2022 до 14.06.2023) Залізниця таких послуг не надавала.
3.1.9. З огляду на наведене, позивач вважає, що сума коштів за послуги користування на коліях загального користування платформою та напіввагонами, нараховані Залізницею без наявності на те достатніх правових підстав та підлягають поверненню як безпідставно набуте майно. Разом з тим, суди взагалі не досліджували наданий Залізницею розрахунок платежів та наведений вище Порядок.
3.1.10. Також позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовані загальні норми про притримання (статті 594 - 597 ЦК України), які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Натомість неправильно застосовані у спірних правовідносинах положення пунктів 48, 49, 51, 62 Статуту залізниць, пунктів 7, 34 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) згідно з текстом Протоколу змін від 03.06.199 та статті 34 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС).
3.1.11. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач сплатив на користь Залізниці всі необхідні платежі, які випливають з договору перевезення (провізну плату та інші платежі). Однак, такі види послуг, як користування на коліях загального користування та зберігання вантажів, не передбачені договором від 11.03.2021 № 73-ЮІ укладеним між сторонами, а також не врахували, що строк дії цього договору закінчився 31.12.2022. Суди залишили поза увагою доводи позивача, що відповідач 1 не мав законних підстав притримувати експортно-імпортний товар, належний позивачу, оскільки останній виконав свої договірні зобов`язання та сплатив на користь Залізниці всі належні платежі. Суди не надали належної оцінки спірним правовідносинам та помилково застосували норми, які врегульовують питання щодо права застави вантажу. На думку скаржника, застава забезпечує зобов`язання боржника, щодо якого існує лише потенційна можливість невиконання, притримання забезпечує виконання зобов`язання, яке вже було порушене боржником. Крім того, право притримання не може розглядатися, як безстрокове зобов`язання і після спливу певного проміжку часу кредитор зобов`язаний або передати річ боржнику, або задовольнити свої вимоги за рахунок притримуваного майна. При цьому, законодавством встановлений граничний термін зберігання вантажу, який не повинен перевищувати 30 діб.
3.1.12. Товариство наголошує, що наведені вище норми суди не врахували та залишили поза увагою, що Залізниця не реалізувала свого права на заставу впродовж граничного терміну, натомість продовжувала без належних підстав притримувати вантаж, усвідомлюючи настання негативних наслідків для позивача у вигляді витрат із зберігання вантажу та користування на коліях загального користування.
3.1.13. Крім того, на думку скаржника суди не надали належної оцінки доводам позивача в частині того, що притримання належного Товариству вантажу у період з 28.03.2023 до 14.06.2023 здійснювалось Залізницею без повідомлення про таке притримання (письмово, з оформленням окремого листа, телеграми, тощо який містив би фактичні умови такого притримання, його початок, докази простроченої заборгованості, конкретизацію притриманого майна), що не узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23.
3.1.14. Позивач вважає, що застосування судами у спірних правовідносинах положень пункту 48 Статуту залізниць України та пунктів 7, 34 Правил видачі вантажів, є помилковим, оскільки вказаними положеннями передбачено право застави вантажу. Поряд з тим, Залізниця не реалізувала свого права на заставу, а фактично притримала товар, належний Товариству на праві власності.
3.1.15. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції у вирішенні питання щодо правомірності / неправомірності стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу не врахував висновків Верховного Суду, зокрема, що у розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення належними, допустимими і достатніми доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, - надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача. Суди залишили поза увагою, що у період з 09.09.2022 до 10.10.2022 затримка видачі вантажу відбувалась з вини відповідача 1, оскільки останній лише на початку жовтня 2022 року виставив позивачу рахунок на суму 486 017,75 грн № 1121, вказаний рахунок оплачений позивачем. Разом з тим у період з 01.03.2023 до 14.06.2023 затримка вагонів також відбувалась саме з вини відповідача 1 (не подавав вагони під вивантаження, а притримував їх, не повідомивши Товариство про притримання).
3.1.16. Товариство вважає, що оскаржувані судові рішення в частині правомірності нарахування Залізницею плати за користування вагонами та користування на коліях загального користування ґрунтуються на оцінці недопустимого доказу - акта загальної форми від 01.03.2022 ГУ - 23 № 551, який не містить підпису уповноваженої особи позивача та складений за відсутності його представника. Разом з тим, згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 27.07.2021 у справі № 910/3067/20, від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, від 05.12.2019 у справі № 910/17085/17, нарахування збору за зберігання вантажу та плати за користування вагонами на підставі накопичувальних карток та актів загальної форми ГУ-23, які не підписані вантажовласником, суперечить вимогам Правил зберігання вантажів.
3.1.17. Також, за твердженням позивача, суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушили норми процесуального права (не дослідили зібраних у справі доказів), що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
3.2. Доводи інших учасників справи
3.2.1. Залізниця у відзиві заперечує проти доводів касаційної скарги, просить Суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
3.2.2. Одеська митниця Держмитслужби у відзиві на касаційну скаргу просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 916/2838/23 без змін.
4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Місцевий та апеляційний господарські суди у справі, зокрема, встановили таке.
4.1. У грудні 2021 року Товариство замовило у ПАТ "Магнітогорський металургічний комбінат" та у ПАТ "Новолипецький металургічний комбінат" (резиденти російської федерації) товар, а саме - сталь холоднокатану, тонколистову у рулонах (далі - товар).
4.2. 15.02.2022 зазначений товар у кількості 24 рулонів, загальною вагою брутто 187 140 кг перетнув митний кордон України.
4.3. До зони діяльності митного оформлення № 1 митного поста "Одеса-внутрішній" Одеської митниці Держмитслужби на залізничній платформі 90993643 у залізничних вагонах 55380356, 55042782, зазначений товар надійшов - 01.03.2022.
4.4. 05.04.2022 Головний підрозділ детективів Бюро економічної безпеки України відкрив кримінальне провадження № 72022000410000003 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України та наклав арешт на рухомі склади (вагони) № 90993643, № 55380356, № 55042782.
4.5. Товариство листами від 30.06.2022 та від 26.07.2022 зверталося до Бюро Економічної Безпеки України (вих. № 30-06/22 та вих № 26-07-02/22) щодо повернення вантажу, який належить Товариству, розміщеного в затриманих вагонах, та надання дозволу на розвантаження із зазначених вагонів товару, що належить позивачу.
4.6. Головний підрозділ детективів Бюро економічної безпеки України листом від 01.08.2022 № 1/5/0/8021-22 повідомив Товариство про те, що арешт на товарно-матеріальні цінності, які знаходяться в залізничних вагонах № 90993643, № 55380356 та № 55042782 не накладався.
4.7. Товариство листом від 01.09.2022 № 01-09/22 звернулося до Залізниці з проханням надати дозвіл на видачу товарно-матеріальних цінностей із залізничних вагонів № 90993643, № 55380356 та № 55042782.
4.8. У жовтні 2022 року Залізниця виставила Товариству рахунок від 13.09.2022 № 1121 на суму 486 017,75 грн. У рахунку зазначені такі види послуг: зберігання на вагоні, користування на коліях загального користування та інші послуги.
4.9. Товариство 06.10.2022 оплатило виставлений Залізницею рахунок.
4.10. Листом від 10.10.2022 Залізниця надала Товариству дозвіл № Ліски/О-06/52 на видачу сталі листової, яка слідує у вагонах № 55042782, № 55380356 та прокату плоского з заліза, який знаходиться у вагоні № 90993643.
4.11. Згідно з Митною декларацією (форма МД-2) № UA500490/2022/004016 від 13.10.2022 та Митною декларацією (форма МД-2) № UA500490/2022/008892 від 13.10.2022 товар оформлений Одеською митницею Держмитслужби.
4.12. Товариство листом від 18.10.2022 № 18/10-22 звернулося до відповідача 2 з проханням якнайшвидше дозволити видачу з її складу означеного вантажу, належного йому на праві приватної власності та розміщеного у митному режимі "ІМ 40", без нарахування оплати зберігання на митному складі Одеської митниці Держмитслужби.
4.13. Листами від 20.10.2022 № 7.10-4/28.5-01/13/1679320 та від 09.11.2022 №7.10-4/28.5-01/13/17654 Одеська митниця Держмитслужби повідомила Товариство, що товар "прокат плоский з вуглецевої сталі" у кількості 24 рулони (вага брутто 187140 кг), що надійшов 01.03.2022 у зону діяльності ВМО № 1 митного поста "Одеса-внутрішній" набув статусу такого, що зберігається на складі митного органу. Здійснення випуску вищезазначених товарів можливо виключно після підтвердження від Одеської митниці Держмитслужби сплати відшкодування витрат за зберігання, відповідно до Порядку № 627 та до Порядку № 731.
4.14. Залізниця 09.12.2022 направила Товариству рахунок на оплату № 1546 на суму 265 577,30 грн (призначення платежу - "зберігання на вагоні, користування на коліях загального користування").
4.15. Рішенням Державної митної служби України від 27.02.2023 № 08-1/22-03-02/13/1262 задоволено скаргу Товариства, визнано дії Одеської митниці Держмитслужби в частині невидачі товару та зобов`язання відшкодувати витрати за його зберігання неправомірними.
4.16. Листом від 28.02.2023 № 28-02/2023 Товариство звернулося до Залізниці з проханням врахувати рішення Державної митної служби та зробити відповідний розрахунок / перерахунок щодо нарахування наданих станцією Одеса-Ліски послуг стосовно зберігання сталі холоднокатаної, тонколистової у рулонах, у кількості 24-х рулонів, загальною вагою брутто 187140 кг, що знаходиться у вагонах № 55380356, № 990993643, № 55042782.
4.17. Залізниця листом від 10.03.2023 № Ліски/0-06/06 надала відповідь на звернення Товариства щодо належного йому майна та зазначила, що згідно з умовами договору від 11.03.2021 № 73-ЮІ лише після здійснення Товариством оплати у повному обсязі, буде видано вантаж, що зберігається у вагонах на території Одеського відділення.
4.18. Товариство також отримало рахунок на оплату від 31.03.2023 № 316 на суму 985 516,80 грн, рахунок на оплату від 31.03.2023 № 317 на суму 255 152,76 грн та рахунок на оплату від 26.04.2023 № 364 на суму 306 723,24 грн.
4.19. У травні 2023 року Залізниця також направила Товариству рахунок на оплату від 25.05.2023 № 441 на суму 300 207,60 грн.
4.20. Звертаючись до суду з позовом Товариство вказує про те, що з вини Одеської митниці Держмитслужби вимушено було оплатити 1 245 796,59 грн на оплату платежів за зберігання на вагонах та за користування на коліях загального користування. Вказана сума грошових коштів підлягає відшкодуванню відповідачем 2 на підставі статей 22, 1166, 1173 ЦК України. Також з позивач вказує, що у період з 09.09.2022 до 12.10.2022 Залізниця без достатніх правових підстав притримувала вантаж належний Товариству, а також з вини Залізниці позивач у період з 01.03.2023 до 14.06.2023, не мав можливості отримати належний йому на праві власності товар та змушений був сплатити на користь Залізниці без належної правової підстави 1 367 658,65 грн плати за послуги зберігання вагонів, яка не передбачена чинним законодавством, договором чи домовленістю сторін. Вказана сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача 1 на підставі статті 1212 ЦК України.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження судових рішень за результатом розгляду позовних вимог до відповідача 2
6.1. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
6.3. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень в цій частині скаржник, зокрема, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції не враховані висновки:
- щодо застосування положень статті 56 Конституції України, статей 22, 1166, 1173 ЦК України та статті 236 ГПК України у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 та у постановах Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 910/17965/21, від 26.06.2019 у справі № 910/9916/17;
- щодо застосування положень статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 та від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.
6.4. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.5. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
6.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
6.7. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
6.8. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
6.9. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем не доведено склад цивільного правопорушення як необхідної умови для покладення на відповідача 2 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди. Зокрема, недоведеність позивачем факту спричинення йому шкоди саме посадовими особами Одеської митниці Держмитслужби; відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб відповідача 2 та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати понесені Товариством на оплату відповідачу 1 платежів за зберігання на вагонах та за користування на коліях загального користування на суму 1245796,59 грн, за оцінкою позивача).
6.10. Скаржник мотивує свою скаргу неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції положень статей 22, 1166, 1173 ЦК України та статей 75, 236 ГПК України в цій частині, з огляду на неналежне встановлення судами істотних обставин спору та недослідження наявних у матеріалах справи доказів, що призвело до помилкового незастосування у спірних правовідносинах висновків Великої Палати Верховного Суду.
6.11. У контексті доводів касаційної скарги, висновків судів першої та апеляційної інстанції Суд зазначає таке.
6.12. Спір у справі в цій частині виник щодо наявності / відсутності підстав для стягнення з Одеської митниці Держмитслужби матеріальної шкоди (збитків), заподіяної у зв`язку з неправомірними діями.
6.13. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
6.14. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способами захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
6.15. За загальним правилом, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини.
6.16. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
6.17. Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
6.18. Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
6.19. Водночас, положення наведених вище статей також передбачають доведення необхідних для настання юридичної відповідальності складових, зокрема: протиправність дій/рішень, наявність факту підтвердженої документально заподіяної шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб). Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню. При цьому довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (на яку посилається скаржник) та у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19, від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19.
6.20. Верховний Суд неодноразово зауважував, що у цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
6.21. Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).
6.22. З урахування підстав заявлених позивачем вимог до відповідача 2 у цьому спорі, дії Одеської митниці Держмитслужби по затриманню вагонів, внаслідок яких було завдано шкоди позивачу, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди підлягають доведенню позивачем (є предметом доказування і підлягають встановленню у цьому спорі). Водночас, відсутність елементів делікту може свідчити про відсутність складових такої правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди, як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.