ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2024 року
м. Київ
справа № 360/6493/21
адміністративне провадження № К/990/32152/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року (головуючий суддя - Захарова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді - Гайдар А.В., Казначеєва Е.Г.),
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Луганської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 25 листопада 2020 року у справі № 360/2131/20 про поновлення його на роботі за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року в розмірі 234813,32 грн.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 360/2131/20 його поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Прокуратури Луганської області з 06 травня 2020 року. Указане рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише у жовтні 2021 року шляхом прийняття наказу від 01 жовтня 2021 року №1480к про поновлення його на займаній посаді з 06 травня 2020 року. Посилаючись на те, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він набув право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року, просив суд стягнути з відповідача на його користь указану суму.
ІІ. Установлені судами обставини справи
2. ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 18 квітня 2012 року по 05 травня 2020 року.
2.1. Наказом від 13 січня 2020 року № 67к позивача було призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Прокуратури Луганської області, з якої з 05 травня 2020 року звільнено за наказом Прокуратури Луганської області від 30 квітня 2020 року № 538к на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ через непроходження ним атестації.
2.1. Не погоджуючись із підставами звільнення, позивач оскаржив указаний наказ до суду.
3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року № 538к про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Прокуратури Луганської області з 05 травня 2020 року, поновлено його на цій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
3.1. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
4. Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 01 жовтня 2021 року № 1480к скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року № 538к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Прокуратури Луганської області з 05 травня 2020 року та поновлено позивача на цій посаді з 06 травня 2020 року.
5. Також з 14 травня 2020 року по 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 працював у Луганській обласній прокуратурі (Прокуратурі Луганської області) на посадах державної служби.
6. У зв`язку з тим, що судове рішення про поновлення на роботі не виконувалося відповідачем протягом тривалого періоду та за відсутності поважних причин, позивач в порядку статті 236 КЗпП України звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року.
7. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року, позов задоволено. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року включно в сумі 233705,71 грн, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
9. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише у жовтні 2022 року. Тому вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року є обґрунтованою.
9.1. Водночас судами перевірені та відхилені аргументи відповідача щодо перебування з 14 травня 2020 року ОСОБА_1 на посаді державної служби, як підстави для невиконання судового рішення, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 24 вересня 2021 року в справі № 640/755/19, в якій Суд, з-поміж іншого, зауважив, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних. Водночас норми законів не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника у разі, якщо він перебуває на іншій службі, зокрема, на державній, оскільки питання несумісності посад може бути вирішено після поновлення такого працівника та у випадку неподання ним заяви про звільнення із посади, яку він обіймав на той час.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
10. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Луганська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
10.1. Заявник зазначив, що, вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення статті 236 КЗпП України усупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року за подібних обставин.
10.2. Так, Луганська обласна прокуратура зазначає, що неодноразово звертала увагу судів про те, що з 14 травня 2020 року позивач працював на посадах державної служби за результатами добору. З останньої посади його звільнено з 30 вересня 2021 року (за угодою сторін) за наказом керівника обласної прокуратури від 27 вересня 2021 року № 1428к, на підставі заяви позивача від 23 вересня 2021 року. Водночас ОСОБА_1, працюючи за результатами конкурсного відбору на посадах державної служби в обласній прокуратурі, за твердженням відповідача, не виявив бажання поновитись на посаді прокурора відділу та лише 23 вересня 2021 року подав заяву про звільнення із займаної посади державного службовця.
10.3. На думку відповідача, наведене свідчить, що у період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 360/213/20, він безперервно перебував у трудових відносинах з відповідачем у спірний період, тобто фактично виконував трудові обов`язки.
10.4. У касаційній скарзі Луганська обласна прокуратура указує, що згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про прокуратуру" на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України "Про запобігання корупції", відповідно до статті 25 якого особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті З цього Закону, забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Тому ОСОБА_1 не можна було поновлювати на посаді прокурора до припинення діяльності на посаді державного службовця, у зв`язку з чим позивача невідкладно поновлено на посаді прокурора після звільнення з посади державного службовця, що виключає протиправність дій Луганської обласної прокуратури, як однієї із складових цивільного правопорушення.
10.5. За твердженням відповідача, його дії з приводу виконання судового рішення про поновлення на роботі повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року, щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.
11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження стала необхідність перевірки відповідності висновків суду апеляційної інстанції на предмет урахування ним висновків Верховного Суду, сформованих у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року, щодо застосування статті 236 КЗпП України за подібних обставин.
11.1. Листом від 03 жовтня 2023 року №360/6493/21/2294/2023 Луганський окружний адміністративний суд повідомив про неможливість роботи суду за його місцезнаходженням у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та одночасно зазначив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП "Діловодство спеціалізованого суду".
Верховним Судом витребувано та отримано указані матеріали справі №360/6493/21 в електронній формі.
12. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Позивач зазначає, що судове рішення у справі № 360/2131/20 щодо поновлення його на посаді прокурора підлягало негайному виконанню і не передбачало жодних обмежень в цій частині. Про такий обов`язок роботодавця неодноразово наголошував і Верховний Суд у подібних справах та за подібних обставин. Зокрема, у справі № 640/19103/19 Суд, з-поміж іншого, зауважив, що відповідальність за невиконання судового рішення не залежить від дій чи ініціативи працівника і середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Водночас приписи статті 236 КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
13. У січні 2024 року надійшли додаткові пояснення Луганської обласної прокуратури, в яких відповідач, з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 360/4404/21 зокрема, указав на те, що за правилами частини другої статті 235 КЗпП України ОСОБА_1 має право на отримання різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачувальної роботи, а не компенсацію за невиконання судового рішення.
14. Заперечуючи проти додаткових пояснень відповідача, ОСОБА_1 зауважив, що питання щодо застосування у цій справі приписів частини другої статті 235 КЗпП України відповідачем у цій справі не порушувалося та не були зазначені у касаційній скарзі. Крім того, такі аргументи Луганської обласної прокуратури в цій частині суперечать усталеній практиці Верховного Суду, зокрема у справах №№580/1115/19, 2340/3029/18, 2340/3865/18, 580/3388/19, 640/19103/19, 460/4900/21 та 460/600/22, в яких Суд дійшов висновку, що законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
15. Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
17. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
18. Принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
18.1. За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19. Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).