ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2024 року
м. Київ
справа № 320/17223/21
адміністративне провадження № К/990/13774/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Губської О.А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М.)
І. Суть спору
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Київської митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу № 747-о від 08 листопада 2021 року в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи; зобов`язання поновити на роботі шляхом допуску позивачки до роботи на посаді головного державного інспектору відділу митного оформлення №6 митного поста "Бориспіль"; стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила про протиправність наказу відповідача щодо відсторонення її від роботи у зв`язку з непроведенням профілактичних щеплень проти COVID-19. При цьому вказує, що Законом України "Про державну службу" (далі Закон 889-VIII) не передбачено такої підстави для відсторонення як відмова чи ухилення від здійснення обов`язкового щеплення. Водночас, вказаний Закон 889-VIII містить вичерпний перелік умов та підстав для відсторонення державного службовця.
Також в обґрунтування позовних вимог позивачка наголошувала на відсутності у спірному наказі належних законодавчо визначених підстав для відсторонення її від роботи. Крім того, ОСОБА_1 вказала про протиправність втручання відповідача щодо її права на працю через примушування до щеплення, через що остання позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, та у зв`язку з чим порушені права позивачки підлягають захисту та відновленню.
А тому, оскільки вказаний наказ є незаконним, порушує низку конституційних прав позивачки, просила визнати протиправним та скасувати наказ № 747-о від 08 листопада 2021 року в частині відсторонення позивачки, зобов`язати відповідача поновити останню на роботі, нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час відсторонення від роботи.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 прийнята на роботу до Київської митниці ДФС з 01 грудня 2015 року. Наказом № 227-о від 15 липня 2021 року позивачку призначено на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 6 митного поста "Бориспіль".
Наказом Київської митниці Державної митної служби України від 08 листопада 2021 року № 747-о "Про відсторонення від роботи" вказано, зокрема, відсторонити від роботи з 08 листопада 2021 року посадових осіб та працівників Київської митниці, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, згідно списку.
Відповідно до вказаного списку, пунктом 9 визначено ОСОБА_1 .
Згідно аркушу ознайомлення з наказом Київської митниці від 08 листопада 2021 року № 747-о, позивачка ознайомилась із зазначеним наказом 10 листопада 2021 року та висловила свою письмову незгоду із вказаним наказом.
При цьому, відповідно до даних, наданих як позивачкою, так і відповідачем, 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 проведено першу дозу вакцинації проти COVID-19.
У зв`язку із усуненням причин, що зумовили відсторонення від роботи, Київською митницею Державної митної служби України 06 грудня 2021 року видано наказ № 888-о, яким внесено зміни до наказу № 747-о від 08 листопада 2021 року та визнано його таким, який втратив чинність в частині пункту 9 Списку посадових осіб та працівників Київської митниці, які відсторонені від роботи.
Вважаючи протиправним відсторонення від роботи у зв`язку з непроведенням профілактичних щеплень проти COVID-19, позивачка звернулась до суду з позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним наказ Київської митниці Державної митної служби України від 08 листопада 2021 року № 747-о "Про відсторонення від роботи", в частині відсторонення ОСОБА_1 Стягнуто з Київської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по 06 грудня 2021 року. У задоволенні решти вимог адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень як обов`язкова. Відтак, суд дійшов висновку, що наказом відповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати порушено її право на працю. Водночас, оскільки оскаржуваний наказ в частині відсторонення позивачки втратив чинність, тому скасуванню не підлягає, однак є протиправним. При цьому на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час незаконного відсторонення за період з 08 листопада 2021 року по 06 грудня 2021 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року - скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду попередньої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.
Суд наголосив на тому, що у даному випадку відсторонення не пов`язано із дисциплінарним порушенням чи провадженням, а пов`язано з іншими законодавчими підставами, що вказує на помилковість правових позицій позивачки у наведеному аспекті. Так, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" має широке значення, включає в себе, у тому числі спектр урядових рішень та інших підзаконних актів.
Так, законодавством передбачено, зокрема, статтею 12 Закону України від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (зі змінами. внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень.
Разом з тим, ОСОБА_1 02 грудня 2021 року проведено першу дозу вакцинації проти COVID-19, що сторонами не заперечується.
Тобто, фактично, позивачка погодилась із встановленим обов`язком проведення щеплення, як умовою для допуску до роботи, та у зв`язку із усуненням причин, що зумовили відсторонення від роботи, відповідачем видано наказ, яким внесено зміни до наказу про відсторонення позивачки від роботи та визнано його таким, що втратив чинність в частині пункту 9 Списку посадових осіб та працівників, які відсторонені від роботи.
А тому вважати оскаржуваний наказ протиправним немає підстав, оскільки такий втратив чинність у частині щодо позивачки та станом на дату звернення до суду з даним позовом не порушує її прав.
При цьому, суд наголосив, що тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків у порядку відсторонення від роботи, в даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Належність позивачки за посадою (напрямком діяльності) до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, сторонами не спростовано.
Щодо оплати праці за період відсторонення від роботи, суд указав, що оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов`язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов`язки не виконуються, відсутні підстави для виплати заробітної плати за період відсторонення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу (у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку та у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Шевцової Н.В., які входили до складу колегії суддів,) визначено новий склад колегії суддів, до якого входять: суддя-доповідач Мацедонська В.Е., судді - Білак М.В., Губська О.А.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року.
На обґрунтування позиції, позивачка зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 щодо застосування статей 3, 43, 45, 49, 64, 92 Конституції України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ (далі - Закон № 4004-ХІІ), статті 2-1 КЗпП України.
Позиція скаржниці полягає в тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність відсторонення позивачки від роботи, оскільки обов`язок здійснити профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 встановлений нормативно-правовими актами, що суперечить статтям 64, 92 Конституції України.
Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року - без змін.
В обґрунтування відповідач вказує, що відсторонення позивачки відбулось на законних підставах, зважаючи на її ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка Верховного Суду
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися в межах касаційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої-третьої статті 30 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Положеннями статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.
Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.
Відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.
Частиною другою статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.