ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року
м. Київ
справа № 944/686/22
провадження № 51-940км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
представника потерпілої ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 18 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12021141350000718, за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Середкевичі Яворівського району Львівської області, зареєстрованого у
АДРЕСА_1 ), проживаючого у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Вступ
14 листопада 2021 року засуджений ОСОБА_8 у с. Висічі, Яворівський район, Львівська область, під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_9, умисно наніс потерпілому численні удари руками та ногами в ділянку голови та тулуба, заподіявши йому тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_8 за ч. 2
ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Апеляційний суд, після розгляду скарги захисника залишив вирок районного суду без змін.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставної кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України та суворості призначеного покарання, просить оскаржувані судові рішення скасувати й призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про:
- неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і, як результат, кваліфікація дій засудженого за ч. 2
ст. 121 КК України;
- суворість призначеного засудженому покарання за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Яворівського районного суду Львівської області від 18 травня
2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 14 листопада
2021 року о 19:00, перебуваючи у домоволодінні ОСОБА_10, за адресою:
АДРЕСА_2, керуючись прямим умислом, спрямованим на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_9, умисно наніс останньому численні удари руками та ногами в ділянку голови та тулуба, заподіявши потерпілому тупу поєднану травму в вигляді тупої закритої черепно-мозкової травми із травматичним субдуральним крововиливом та травму органів грудної клітки із множинними закритими двосторонніми переломами ребер та крововиливами в плевру лівої легені, синці в лівій навколоорбітальній ділянці, нижній щелепі ліворуч, грудній клітці ліворуч та праворуч, лівому плечі та лівому стегні, крововиливи в м`які тканини голови із сторони їх внутрішньої поверхні в лівій тім`яно-потиличній ділянці, травматичний субдуральний крововилив в скронево-тім`яній ділянці зліва, дифузний субарахноїдальний крововилив в лівій півкулі головного мозку, закриті прямі переломи 4-го ребра з права, 4,5,6,7,8,9 ребер зліва із крововиливами під плевру лівої легені, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення і перебувають в прямому причинному зв`язку із смертю ОСОБА_9 .
Львівський апеляційний суд ухвалою від 29 листопада 2023 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку діям засудженого та помилково кваліфікував їх за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки у засудженого не було умислу на заподіяння смерті потерпілому, і вважає, що його дії слід було кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України.
При цьому захисник стверджує, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Водночас стверджує, що всупереч вимогам КПК України судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а отже їх висновки щодо винуватості останнього ґрунтуються лише на сумнівних показаннях потерпілої, свідків та неналежних доказах.
Також зазначає, що смерть потерпілого настала не від отриманих ним тяжких тілесних ушкоджень, а від ненадання йому своєчасної медичної допомоги.
Захисник вважає, що суди не врахували конкретних обставин справи, даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду підстави призначити засудженому менш суворе покарання, ніж те, яке було визначено судом.
Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника представник потерпілої наводить аргументи на спростування доводів, викладених у ній, та просить скаргу залишити без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні захисник виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор та представник потерпілої заперечили щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника, прокурора та представника потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Водночас суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні, крім іншого, у суді допитав потерпілу, свідків, судово-медичного експерта ОСОБА_11 та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного та неупередженого судового розгляду.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу засудженого, та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався на показання самого засудженого
ОСОБА_8, який, будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, не заперечував виниклий конфлікт між ним та потерпілим та визнав свою вину в спричиненні, під час бійки, потерпілому тілесних ушкоджень та підтвердив те, що тілесні ушкодження у потерпілого, які були встановлені відповідною експертизою, наніс саме він, показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, потерпілої ОСОБА_14, фельдшера швидкої медичної допомоги ОСОБА_15, які узгоджуються між собою та підтверджують обставини, що відбулися 14 листопада 2021 року у домоволодінні свідка ОСОБА_10, зокрема те, що у результаті конфлікту засуджений наніс потерпілому удари в ділянки голови та тулуба, що надалі спричинили його смерть.
Твердження захисника про те, що винуватість засудженого ґрунтується на сумнівних показаннях потерпілої та свідків, не відповідає дійсності, оскільки вони повністю підтверджуються іншими долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами та доповнюють один одного.
Разом з цим судом першої інстанції в основу обвинувального вироку було покладено досліджені письмові докази, які у своїй сукупності доводять винуватість засудженого у вчиненні саме умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.