ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 201/3714/22
провадження № 61-4285 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко Олександр Олексадрович,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журжа Юлія Геннадіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року в складі судді Демидової С. О.
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2,третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Журжа Ю. Г., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження
№ 12-185гс19) за позовом ФГВФО, який діяв як ліквідатор публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - ПАТ "АБ "Укоопспілка")
до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15
про відшкодування шкоди, рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов Фонду, стягнуто солідарно з усіх відповідачів на користь ФГВФО 76 929 136,71 грн
на відшкодування шкоди, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Позивач зазначав, що зверненню до суду з позовом у справі № 910/11027/18 передувало пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди від 08 серпня
2018 року № 27-16207/18, яка була надіслана ОСОБА_1 цінним листом
із описом вкладення № 0100159850719.
04 серпня 2021 року ФГВФО отримано накази про примусове виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, видані Господарським судом міста Києва.
29 вересня 2021 року Фонд направив ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 вимоги про добровільне виконання указаної постанови суду касаційної інстанції.
Під час підготовки до пред`явлення для примусового виконання наказів, виданих
у справі № 910/11027/18, було з`ясовано, що одразу після прийняття судом касаційної інстанції постанови суду від 25 травня 2021 року в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна було припинено належні ОСОБА_1 речові права, а саме право власності на ряд об`єктів нерухомості (дві квартири,
два машиномісця, гараж). Також було відчужено гараж № НОМЕР_1, розташований
по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який був укладений 06 листопада 2020 року між ОСОБА_16, який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1, та ОСОБА_2 .
Позивач указував, що ОСОБА_1 було відомо про наявність судового спору щодо стягнення із нього коштів, а саме з моменту пред`явлення до нього досудової вимоги від 10 серпня 2018 року № 27-16343/18. Тому таке відчуження свідчить про свідоме умисне вчинення ним дій, спрямованих на ухилення
від виконання зобов`язань, які виникли на підставі рішення у справі
№ 910/11027/18.
Оспорюваний правочин суперечить вимогам закону, оскільки він не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а тому наявні правові підстав для визнання його недійсним на підставі статті 234 ЦК України. Додатковим доказом, що оспорюваний договір вчинений лише формально
з метою приховати майно від примусової реалізації у рахунок погашення заборгованості перед Фондом та його умови не будуть виконані, є факт відчуження
й іншого, належного ОСОБА_1 майна.
З урахуванням наведеного, ФГВФО просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу гаража № НОМЕР_1, розташованого
по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_16, який діяв
на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1, та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Журжою Ю. Г., реєстровий номер 386;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54996697 від 06 листопада 2020 року, 12:13:26
щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірний гараж,
прийняте приватним нотаріусом Журжою Ю. Г., та припинити право власності ОСОБА_2 на цей гараж.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада
2022 року за клопотанням позивача зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 910/11027/18, що перебуває у провадження Господарського суду міста Києва.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року
апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат Ігнатенко О. О., задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 09 листопада 2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження
у справі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня
2023 року в задоволенні позовних вимог ФГВФО відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за оспорюваним правочином настали правові наслідки, а тому відсутні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Судом установлено, що ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірний гараж, здійснила там ремонт, провела електрику, користується ним
за цільовим призначенням, при цьому факт користування спірним гаражем сім`єю ОСОБА_17 підтверджується, у тому числі показаннями свідків, допитаними в суді першої інстанції. Указане виключає можливість визнання такого правочину фіктивним. Крім цього, на момент укладення 06 листопада 2020 року оспорюваного договору існувало рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Фонду. Жодних обмежень та обтяжень на відчуження майна
ОСОБА_1 не було.
Позивач не довів належними та допустимими доказами, що зміст оспорюваного правочину суперечить актам цивільного законодавства та при його укладенні
не було дотримано вимог статей 203, 215 ЦК України.
Суд послався на відповідні норми ЦК України, застосував правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду
в подібних справах.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційну скаргу ФГВФО залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком районного суду про те, що ФГВФО не надав належних і допустимих доказів, що оспорюваний договір був укладений
із порушенням вимог статей 203, 215, 234 ЦК України, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У березні 2024 року ФГВФО звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою,
у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 28 лютого 2024 року, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову Фонду.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
28 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко О. О., подав до суду касаційної інстанції заперечення на відкриття касаційного провадження у цій справі, мотивуючи їх тим, що ціна позову становить менше
ніж 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
01 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла заява від ФГВФО, у якій викладені мотиви відхилення заперечень відповідача, зокрема, що справа
не є малозначною, суд першої інстанції при відкритті провадження у цій справі зробив висновок, що вона не може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, тому її розгляд здійснювався за правилами загального провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цю цивільну справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ФГВФО мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, не враховано відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верхового Суду в подібних правовідносинах, як наслідок помилково відмовлено в задоволенні позову Фонду.
Висновки судів є однобічними, не відповідають дійсності та суперечать наявним
у матеріалах справи доказам. Правовою підставою для звернення до суду з цим позовом слугувало те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання свого боргового обов`язку перед Фондом, зокрема уклав правочин, за яким зменшився обсяг його майна, що унеможливило задоволення вимог позивача за рахунок такого майна. Суди не здійснили аналіз спірних правовідносин із урахуванням наведених вище обставин (ухилення ОСОБА_1 від виконання боргового обов`язку), не надали правової оцінки недобросовісним діям ОСОБА_1, який, будучи власником спірного гаража з 2011 року, у тому числі й інших п`яти об`єктів нерухомості, вирішив відчужити все належне йому майно саме під час розгляду справи № 910/11027/18. Указаним обставинам і доводам позивача у цій частині суди не надали жодної оцінки, не навели належних мотивів відхилення таких доводів і доказів.
Також судами не враховано, що моментом виникнення у ОСОБА_1 обов`язку із відшкодування шкоди є пред`явлення до нього відповідної письмової вимоги, а тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися
під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. З 2018 року ОСОБА_1 було відомо про наявність у нього заборгованості, відтак із цього часу всі правочини, за якими зменшився обсяг майна ОСОБА_1 розцінюються як ухилення ним від виконання своїх зобов`язань із відшкодування шкоди. Суди попередніх інстанцій указані обставини не встановлювали.
На момент укладення 06 листопада 2020 року оспорюваного правочину Велика Палати Верховного Суду прийняла ухвалою від 04 листопада 2019 року справу
№ 910/11027/18 до свого розгляду, тобто воля відповідача була саме на те,
щоб відчужити належне йому майно задля його зменшення. Вказується,
що до ОСОБА_1 подано п`ять подібних позовів із різними предметами (справи: № 201/3714/22, № 201/3715/22, № 761/10356/22, № 761/10357/22,
№ 932/3360/22).
Обставини добросовісного користування ОСОБА_2 спірним гаражем,
чи здійснення його поліпшення, не свідчить про незворотність наслідків
для визнання правочину недійсним.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у зупиненні провадження у цій справі до набрання законної сили у справі № 910/11027/18, яка на теперішній час розглядається у Господарському суді міста Києва, оскільки вимоги в обох справах тісно пов`язані між собою, так як вирішення справи № 910/11027/18 встановить наявність або відсутність у ОСОБА_1 деліктного зобов`язання перед Фондом, що не потребуватиме доказування у порядку статті 82 ЦПК України. Апеляційний суд указані порушення не усунув, аргументи апеляційної скарги
не врахував.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу, клопотання про закриття касаційного провадження
У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко О. О., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, мотивований тим,
що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -
без змін.
Вказується, що постанови суду касаційної інстанції, на які посилається заявник,
не є подібними справі, яка переглядається. Позивач не довів належними
та допустимими доказами заявлені позовні вимоги, а саме порушення у момент вчинення правочину вимог законодавства, вчинення продажу на його шкоду,
між пов`язаними особами, умислу продавця та покупця, фактичного не переходу права власності, безоплатності продажу, наявності судових рішень, відкритих виконавчих проваджень, відсутності іншого майна, за рахунок якого можна теоретично задовольнити вимоги позивача, а також необхідності втручання
у право власності ОСОБА_2 .
Також представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко О. О., подав клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки постанови, на які заявник касаційної скарги послався як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, прийняті не за подібних правовідносин із справою, яка переглядається Верховним Судом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 серпня 2018 року ФГВФО на адресу ОСОБА_1, як до члена Спостережної ради ПАТ "АБ "Укоопспілка", було направлено вимогу
про відшкодування шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України
"Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у якій повідомлено
про недостатність майна банка для покриття вимог всіх кредиторів у розмірі 76 295 559,41 грн (а. с. 34-35, 36, 37, т. 1).
06 листопада 2020 року між ОСОБА_16, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу гаража № НОМЕР_1 загальною площею 21,4 кв. м, який розташований за адресою АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_1 продав,
а ОСОБА_2 придбала об`єкт нерухомого майна - гараж за 369 330,00 грн
(а. с. 59-62, т. 1).
29 березня 2021 року ОСОБА_2 отримала послуги з приєднання електроустановок до електричних мереж № 150551232 за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 132-135, т. 1).
Відповідно до наданих квитанцій ОСОБА_2 сплачує кошти
за електропостачання за адресою: АДРЕСА_1, гараж № 4
із 01 травня 2021 року (а. с. 136-138, т. 1).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі
№ 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) частково задоволено касаційну скаргу ФГВФО, що дії як ліквідатор ПАТ "АБ "Укоопспілка". Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ФГВФО, що діяв як ліквідатор ПАТ "АБ "Укоопспілка",
до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15
про відшкодування шкоди задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на користь ФГВФО, що діяв
як ліквідатор ПАТ "АБ "Укоопспілка" 76 929 136,71 грн на відшкодування шкоди,
а також стягнуто в рівних частинах із кожного 2 775 150,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг
(а. с. 10-33, т. 1).
29 вересня 2021 року ФГВФО направив, у тому числі ОСОБА_1, вимогу про добровільне виконання рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18) (а. с. 38-40, 41-43, т. 1).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі
№ 910/11027/18 (провадження № 12-7звг22) задоволено заяву ОСОБА_15
про перегляд судових рішень. Рішення Господарського суду міста Києва
від 20 грудня 2018 року, постанову Північного господарського суду від 13 травня 2019 року та постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва (а. с. 102-113, т. 1).
ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи документи, які, на його думку, підтверджують достатність майна в ПАТ "АБ "Укоопспілка" для задоволення вимог кредиторів банка (а. с.46-148, т. 3).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ФГВФО задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, так як, на переконання позивача, оспорюваний правочин
не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, вчинений лише формально з метою приховати майно від примусової реалізації
у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Фондом, встановленої постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар)
у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину
є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом