ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа № 761/7894/21
провадження № 61-5519св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: прокуратура м. Києва, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Решко Стефан Стефанович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 09 червня 2023 рокуу складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів:
Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Євграфової Є. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позовну заяву мотивовано тим, що 04 лютого 2013 року вона стала об`єктом проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів аудіо-відео, контроль, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. 19 лютого
2013 року у її помешканні було проведено обшук, вилучено особисті речі та документи, а 13 березня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті
Зазначала, що 27 березня 2013 року на підстави ухвали Голосіївського районного суду м. Києва її було відсторонено від посади в.о. генерального директора ДП "Агроінвест" строком на 2 місяці та цього дня ухвалою суду вжито запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, який тривав
до 18 листопада 2018 року (загалом 5 років 8 місяців).
Кримінальне провадження відносно неї розслідувалось прокуратурою
м. Києва тривалий час та закінчилось постановленням 10 червня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва виправдувального вироку. Вказаний вирок суду набув законної сили 21 листопада 2018 року після його перегляду Київським апеляційним судом.
Посилаючись на те, що в результаті незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, відсторонення від роботи, застосування запобіжного заходу, їй завдано моральної шкоди,
а також вона втратила заробіток і вимушена була захищати свої права та нести витрати на правову допомогу, позивачка просила стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку втрачений заробіток в розмірі 20 050 грн за два місяці відсторонення її від роботи, витрати пов`язаних із розглядом справи 9 700 грн (поліграфічне дослідження, транспортні розходи), витрати на оплату правничої допомоги 131 200 грн, моральну шкоду у розмірі 1 026 000 грн на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток у розмірі 20 050,00 грн, витрати пов?язані з розглядом справи у розмірі 4 200,00 грн, витрати на оплату правової допомоги у розмірі 131 200,00 грн, моральну шкоду у розмірі 442 000,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 17 000,00 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка незаконно перебувала під слідством та судом 68 місяців, що підтверджується ухваленням відносно неї виправдувальним вироком суду (з часу вручення повідомлення про підозру та до набрання вироком законної сили), у зв`язку з чим у неї виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом. Визначаючи розмір моральної шкоди 442 000 грн суд першої інстанції виходив із засад виваженості, розумності та справедливості, виходячи із мінімального розміру, встановленого статтею 13 Закону. Суд вважав, що вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки як особи, яка ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності, та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації. Також на користь позивача слід стягнути заробіток за час відсторонення її від роботи, витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі
4 200 грн (проведення поліграфічного дослідження), витрати на оплату правничої допомоги 131 200 грн. Суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат на пальне у розмірі 5 500 грн, оскільки такі не відносяться до судових витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2023 року скасовано в частині стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 131 200,00 грн у відшкодування витрат на правову допомогута витрат на проведення експертизи у розмірі 4 200,00 грн та ухвалено нове в цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд правильно визначив розмір моральної шкоди, яку заподіяно позивачу у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, однак помилково стягнув витрати на правову допомогу та проведення експертизи, оскільки питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України; якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 11 квітня 2024 року від імені ОСОБА_1 - адвокат
Решко С. С.подав касаційну скаргу на вказані судові рішення. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та повністю скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення
про відшкодування моральної шкоди, загальний розмір якої становить 1 242 700,00 грн.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі
№ 757/32334/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц,
від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16, від 20 вересня 2018 року
у справі № 686/23731/15-ц, від 26 липня 2021 року у справі № 727/7635/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та обгрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17, від 21 листопада 2018 року
у справі № 462/6473/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили строк перебування її під слідством і судом, оскільки такий почався не з дати вручення їй повідомлення про підозру (13 березня 2013 року), а з дня проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів (04 лютого
2013 року), та закінчився прийняттям 20 грудня 2020 року Верховним Судом постанови про залишення вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції без змін. Таким чином, вона перебувала під слідством і судом 93 місяці, а не 68 місяців, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив їй у відшкодуванні витрат на правову допомогу, понесених під час незаконного перебування під слідством і судом, оскільки таке прямо передбачено статтею 3 Закону.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року від Київської міської прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається не необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Вважає посилання скаржника щодо визначення періоду перебування її ід слідством і судом помилковими, оскільки початком строку перебування позивача під слідством і судом вважається 13 березня 2013 року (вручення підозри), а закінченням є набрання вироком суду першої інстанції законної сили
21 листопада 2018 року, тобто позивач перебувала під слідством і судом
68 місяців, як правильно визначили суди попередніх інстанцій. Визначений судами розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а заявлений позивачем у позові призведе до її безпідставного збагачення.
Зазначає, що розмір витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні (131 200 грн) є явно завищеним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 лютого 2013 року позивач стала об`єктом проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів аудіо-відео, контроль, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.
19 лютого 2013 року у помешканні позивача було проведено обшук, вилучено особисті речі та документи, а 13 березня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
27 березня 2013 року на підстави ухвали Голосіївського районного суду
м. Києва позивача було відсторонено від посади в.о. генерального директора ДП "Агроінвест" строком на 2 місяці та цього дня ухвалою суду вжито запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, який тривав
до 18 листопада 2018 року (загалом 5 років 8 місяців або 68 місяців).
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 виправдано на підставі пункту частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції прокуратура м. Києва подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 10 грудня 2020 року було відмовлено у задоволенні касаційної скарги прокуратури м. Києва, залишено без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині визначення розміру моральної шкоди, а також щодо вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.