Постанова
Іменем України
9 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 509/1161/18
Провадження № 61-6332св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Коротуна В. М., Тітова М. Ю., Червинської М. Є. - розглянув у порядку письмового провадження справу за участю
позивачки за первісним позовом - ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2 (далі - спадкоємець дарувальника) як правонаступника ОСОБА_3 (далі - дарувальник),
відповідачівза первісним позовом - ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі - обдаровувані), ОСОБА_6 (далі - набувачка), інтереси якої представляє адвокат Семененко Наталія Сергіївна,
третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ланського Анатолія Вікторовича
про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та її витребування,
позивачки за зустрічним позовом- ОСОБА_6,
відповідачкиза зустрічним позовом- ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2,
третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4, ОСОБА_5, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Одеського міського нотаріального округу Вахненко Юлії Олександрівни
про визнання об`єкта самочинним будівництвом, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної забудови та скасування державної реєстрації
за касаційною скаргою набувачки на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 грудня 2022 року, ухвалене суддею Кириченком П. Л., та постанову Одеського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Орловської Н. В., Приходько Л. А., Пузанової Л. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Громадянину на праві власності належала земельна ділянка, на якій він звів садовий будинок. Право власності на останній він зареєстрував на підставі рішення суду 2005 року. У 2009 році уклав із двома іншими громадянами договір довічного утримання у простій письмовій формі, а через декілька днів підписав у нотаріуса договір дарування цим громадянам земельної ділянки. Надалі обдаровувані уклали договір дарування, за яким власником земельної ділянки став один із них, який потім подарував цю ділянку іншій громадянці - кінцевій набувачці.
2. У 2018 році дарувальник звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору дарування, який він уклав із обдаровуваними, та витребування земельної ділянки від її кінцевої набувачки. Стверджував, що його обдурили, і він підписав цей договір, оскільки помилявся, вважаючи, що підписує договір довічного утримання.
3. У 2020 році кінцева набувачка земельної ділянки звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання садового будинку самочинно збудованим, скасування державної реєстрації права власності на нього й усунення їй перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.
4. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування та витребування на користь позивача за первісним позовом земельної ділянки, бо є докази на користь того, що він як дарувальник усвідомлював значення його дій і бажав досягнути наслідків дарування цієї ділянки. Вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими, бо право власності на садовий будинок було зареєстроване за позивачем за первісним позовом на підставі чинного рішення суду, а його за спадкоємцем - на підставі свідоцтва про право власності у порядку спадкування за законом.
5. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні первісного позову; ухвалив щодо цього позову нове рішення про його задоволення, а стосовно зустрічного позову залишив рішення суду першої інстанції без змін. Обґрунтував тим, що позивач за первісним позовом підтвердив, а жоден із обдаровуваних ним громадян не заперечив досягнення домовленості щодо довічного утримання цього позивача взамін на набуття права власності на земельну ділянку. Крім того, обдаровувані визнали, що виконували перед позивачем за первісним позовом обов`язки за договором довічного утримання. Тому апеляційний суд виснував, що цей позивач помилився щодо прав та обов`язків, які виникнуть у нього за договором дарування земельної ділянки.
6. Касаційну скаргу подала кінцева набувачка цієї ділянки.Стверджувала що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що договір довічного утримання нікчемний, бо не був нотаріально посвідченим, а договір дарування, який уклав позивач за первісним позовом, спрямований на реальне настання наслідків. Вважала, що рішення суду 2005 року, на підставі якого оформлене право власності на садовий будинок, не ґрунтується на законі; тому, на думку скаржниці, для реєстрації такого права на вказаний об`єкт не було підстав.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи має місце помилка позивача за первісним позовом щодо прав та обов`язків сторін за договором дарування? (2) чи може суд задовольнити скаргу набувачки як щодо витребування від неї земельної ділянки, так і щодо визнання недійсним договору дарування цієї ділянки, стороною якого вона не була? (3) чи є належними способами захисту права власності на земельну ділянку, на якій на час її набуття у власність за договором дарування був правомірно розміщений садовий будинок, вимоги кінцевої набувачки цієї ділянки про визнання такого будинку самочинним, скасування державної реєстрації права власності на нього та про його знесення? Відповідь на перше питання - негативна, на друге - позитивна, а на третє - позитивна тільки у частині вимоги про знесення самочинного будівництва.
(2) Зміст позовної заяви
8. 7 лютого 2018 року дарувальник звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив:
8.1. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 із кадастровим номером 5123784200:02:002:0342 і площею 0,076 га, розміщеної на території Садівничого товариства "Аіст" (далі - СК "Аіст") Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - земельна ділянка), укладений 17 листопада 2009 року дарувальником із обдаровуваними (далі - договір дарування).
8.2. Витребувати у набувачки земельну ділянку на користь дарувальника.
9. Мотивував позовну заяву так:
9.1. Дарувальнику належала земельна ділянка згідно з державним актом на право приватної власності ІІІ-ОД № 017085, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 213-17. Цей акт видали на підставі рішення Сухолиманської сільської ради народних депутатів від 11 вересня 1997 року № 214 "Про передачу в приватну власність земельної ділянки садівничому товариству "Аіст". Згідно з розпорядженням Овідіопольської районної адміністрації Одеської області від 16 липня 2008 року № 976 земельну ділянку безоплатно передали у приватну власність дарувальнику.
9.2. На земельній ділянці він звів садовий будинок НОМЕР_1 загальною площею 69,0 кв. м (далі - садовий будинок). Право власності на цей будинок належить йому згідно з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 червня 2005 року та зареєстроване 16 березня 2006 року Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 1415485 (номер запису 119 у книзі 1).
9.3. 14 листопада 2009 року дарувальник досягнув письмової домовленості із обдаровуваними про укладення договору довічного утримання. Проте 17 листопада 2009 року сторони уклали договір дарування земельної ділянки, який посвідчив приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський А. В. Оскільки дарувальник під час підписання та нотаріального посвідчення договору вважав, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування, то просив визнати останній недійсним.
10. 29 травня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі в порядку правонаступництва спадкоємця дарувальника, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11. 21 вересня 2020 року набувачка звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просила:
11.1. Визнати садовий будинок самочинно забудованим.
11.2. Скасувати державну реєстрацію права власності на цей будинок за дарувальником.
11.3. Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання спадкоємця за власні кошти знести самочинно зведений садовий будинок.
12. Мотивувала зустрічну позовну заяву так:
12.1. Набувачка на підставі договору дарування земельної ділянки від 10 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І. та зареєстрованого у реєстрі за № 3443, є власницею земельної ділянки. Наостанній розміщений садовий будинок, власником якого є спадкоємець на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 січня 2020 року після смерті дарувальника (право власності на цей будинок як на самочинно збудований визнав за дарувальником-спадкодавцем Овідіопольський районний суд Одеської області у рішенні від 14 червня 2005 року).
12.2. Самочинний характер будівництва підтверджує також технічний звіт від 20 травня 2020 року № 002450 про невідповідність державним будівельним нормам і правилам садового будинку у складі домоволодіння, розташованого у СК "Аіст".
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
13. 15 грудня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Мотивував рішення так:
13.1. Дарувальник самостійно вчиняв дії, що передували укладенню договору дарування, зокрема особисто отримував відомості про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки згідно з довідкою Відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області № 18-18-36/531 від 2 листопада 2009 року, усвідомлював характер своїх дій, бажав укладення договору дарування та настання наслідків його укладення. Це спростовує твердження дарувальника про те, що він не усвідомлював правову природу договору дарування.
13.2. Дарувальник просив поновити перебіг позовної давності. Наслідки її спливу просили застосувати ОСОБА_4 і набувачка (т. 1 а. с. 118, 211).
13.3. Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування, немає підстав для задоволення вимоги про витребування земельної ділянки від набувачки.
13.4. Вона не змогла належно обґрунтувати те, що спадкоємець здійснив самочинне будівництво садового будинку. Цей будинок належить спадкоємцеві на підставі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом після смерті дарувальника. Останньому садовий будинок належав на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2005 року. Тому у набувачки не виникло право вимагати усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою шляхом знесення садового будинку як самочинно побудованого. Також відсутні законні підстави для скасування державної реєстрації права власності на цей будинок. Отже, у задоволенні зустрічного позову набувачки слід відмовити. З огляду на цю відмову немає підстав для застосування позовної давності за заявою дарувальника.
(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
14. 5 квітня 2023 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні первісного позову й ухвалив нове рішення про його задоволення: визнав недійсним договір дарування та витребував земельну ділянку на користь спадкоємця; в іншій частині залишив рішення суду першої інстанції без змін. Мотивував так:
14.1. Дарувальник надав письмовий доказ попередніх домовленостей про укладення договору довічного утримання. За умовами останнього сторони погодили, зокрема, передання у повне розпорядження обдаровуваних належної дарувальнику земельної ділянки. Обдаровувані зобов`язались: зробити ремонт у квартирі за адресою АДРЕСА_2, що належить дарувальнику, та утримувати її у належному технічному стані у межах сум, узгоджених сторонами; у разі погіршення стану здоров`я дарувальника - забезпечити його харчуванням, одягом, лікувальними засобами, наданням побутових послуг, здійсненням догляду узгодженою сторонами людиною та надання необхідної допомоги; у разі смерті дарувальника - поховати його. Дарувальник зобов`язався передати у власність обдаровуваних на підставі договору дарування земельну ділянку. Зазначена угода сторони підписали (т. 1, а. с. 40).
14.2. Жодна зі сторін не спростовувала зазначену домовленість і підписання письмового документа. Під час апеляційного перегляду справи представник набувачки (адвокат Семененко Н. С.) визнав підписання договору довічного утримання та зазначив, що обдаровувані свою частину домовленостей виконували до 2017 року, тобто до часу хвороби дарувальника.
14.3. Дарувальник як особа похилого віку за станом здоров`я потребував стороннього догляду та матеріальної допомоги. Він погоджувався на передання нерухомого майна у власність обдаровуваним лише за умови довічного утримання, що сторони письмово погодили у відповідному договорі. Однак, укладаючи договір дарування, дарувальник помилився щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які у нього виникнуть після його укладення у відносинах із обдаровуваними.
14.4. На вказані обставини суд першої інстанції увагу не звернув. Тому помилково виснував, що дарувальник, самостійно отримуючи відомості про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки, усвідомлював характер його дій і бажав укладення договору її дарування та його наслідків.
14.5. Позов про недійсність договору дарування дарувальник подав 7 лютого 2018 року. Одночасно просив поновити позовну давність, бо у серпні 2017 року він довідався про те, що на підставі договору дарування право власності на земельну ділянку зареєстроване за набувачкою. Тому тільки із зазначеного часу довідався, що замість договору довічного утримання фактично він уклав договір дарування земельної ділянки. Дарувальник помилився щодо природи та наслідків укладеного ним нотаріально договору попри досягнуту сторонами домовленість щодо умов та обов`язку утримання дарувальника і надання йому допомоги. Обдаровувані визнали часткове виконання ними цих домовленостей до 2017 року. Тому початок перебігу позовної давності слід визначати з того часу, коли дарувальник довідався про порушення свого права. Отже, строк звернення за судовим захистом дарувальника слід поновити, а порушене право - захистити шляхом визнання договору дарування недійсним.
14.6. Оскільки набувачка на підставі укладеного 10 грудня 2012 року безоплатного договору отримала земельну ділянку від ОСОБА_4 як особи, яка не мала права на її відчуження, то треба задовольнити вимогу дарувальника про витребування цієї ділянки.
14.7. На земельній ділянці розміщений садовий будинок, який перебував у користуванні ОСОБА_4 і набувачки до 20 лютого 2020 року. Цей будинок вони звільнили після прийняття постанови Одеського апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про визнання дійсним укладеного у простій письмовій формі 11 грудня 2013 року договору купівлі продажу садового будинку.
14.8. Право власності на самочинно зведений дарувальником садовий будинок із господарськими спорудами і прибудовами, розміщений на належній йому на праві власності земельній ділянці, Овідіопольський районний суду Одеської області визнав за дарувальником згідно з рішенням від 14 червня 2005 року на підставі частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, т. 1, а. с. 34). Тому відсутні підстави вважати вказаний будинок об`єктом самочинного будівництва.
14.9. Суд першої інстанції правильно виснував про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, а у частині відмови у задоволенні вимог дарувальника рішення цього суду слід скасувати та постановити нове - про задоволення первісного позову.
(5) Зміст вимог касаційної скарги
15. 28 квітня 2023 року набувачка через адвоката звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. Просила: скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції - у частині відмови у задоволенні зустрічного позову й ухвалити щодо цього позову нове рішення про його задоволення.
(6) Провадження справи у суді касаційної інстанції
16. 12 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою набувачки. Вказав, що набувачка вказала підставою оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з цією підставою суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах
- Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 і № 911/3677/17,
- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 5 квітня 2023 року у справі № 369/11118/17,
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 4 серпня 2021 року у справі № 444/2295/18, від 8 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 22 березня 2023 року у справі № 727/4471/20, від 5 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20,
- Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20,
- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 21 січня 2021 року у справі № 910/27779/14,
- Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
17. 7 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про зупинення провадження у справі до вступу у справу правонаступника (вх. № 24457/0/220-23 від 8 серпня 2023 року). Обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкоємець помер. На підтвердження факту його смерті заявниця надала суду копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 21 липня 2023 року Овідіопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси).
18. 20 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою провадження у справі зупинив до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників спадкоємця.
19. 11 січня 2024 року керівник секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з обранням судді-доповідача Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. видала розпорядження № 56/0/226-24 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи". Того ж дня згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі № 509/1161/18 доповідачем визначений суддя Гудима Д. А.
20. 3 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про заміну позивача за первісним і відповідача за зустрічним позовами (вх. № 4457/0/220-24 від 7 лютого 2024 року).
21. 19 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про поновлення провадження у справі та залучення до участі у ній ОСОБА_1 як правонаступника спадкоємця.
22. 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23. Набувачка мотивувала касаційну скаргу так:
23.1. Дарувальник самостійно вчиняв дії, що передували укладенню договору дарування, зокрема особисто отримав відомості про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки, усвідомлював характер його дій, бажав укладення договору дарування та настання відповідних наслідків.
23.2. Договір довічного утримання з моменту його укладення був нікчемним та не створював юридичних наслідків для його сторін.
23.3. Спадкоємець не був та не є власником земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції не дослідив, чи має він право на цю ділянку, чи є інші можливі її спадкоємці, чи не порушує рішення суду права інших осіб, які не брали участі у розгляді справи.
23.4. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2005 року у справі № 2-1230/2005 не ґрунтується на законних юридичних підставах, на яких спадкоємець дарувальника набув право власності на спірне майно. Вказане рішення не породжує у спадкоємця право власності на об`єкт нерухомості як такий, що перебував у його власності на момент ухвалення зазначеного рішення.
23.5. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статей 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює їй можливість знати про посягання на її права; приписи статті 261 ЦК України дають підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов; позивач повинен довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, - що інформацію про це порушення можна було отримати раніше);
- Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 і № 911/3677/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 серпня 2021 року у справі № 444/2295/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 квітня 2023 року у справах № 369/11118/17 (позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, а позивач може отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності);
- Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення цього права);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 (помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 22 березня 2023 року у справі № 727/4471/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20 (метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений; у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16 (за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 січня 2021 року у справі № 910/27779/14 (реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, згідно з частиною другою статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті).
(2) Позиції інших учасників справи
24. 6 липня 2023 року спадкоємець через адвоката Гайса Андрія Михайловича подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. Мотивував, зокрема, так:
24.1. Незаконним є розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області № 976 від 16 липня 2008 року, згідно з яким дарувальнику повторно передали у власність вже приватизовану земельну ділянку з безпідставно збільшеною площею, з садовим будинком, на який видане свідоцтво про право власності. Тому виданий на підставі вказаного розпорядження державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 137544 від 17 вересня 2009 року є недійсним.
24.2. Суд у рішенні від 14 червня 2005 року у справі № 2-1230/2005 визнав право власності на будинок і встановив, що він збудований з дотриманням архітектурних, будівельних, санітарних норм та правил.
24.3. Суд першої інстанції безпідставно об`єднав зустрічний позов із первісним, оскільки вони не є взаємопов`язаними та взаємовиключними.
24.4. Набувачка вже подавала позови з взаємовиключними вимогами у справах № 522/7704/20 і № 509/3401/17.
24.5. Спадкоємець набув право власності на будинок у порядку спадкування за законом після смерті дарувальника. Це право можуть оскаржити лише спадкоємці першої черги, до яких набувачка не належить.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
25. 12 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою набувачки. Згідно з вказаною ухвалою вона оскаржила судові рішення на підставі, визначеній у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
26. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).