ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6133/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Павленко Є.В.)
від 22.06.2023
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.)
від 28.02.2024
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Павленко Є.В.)
від 24.07.2023
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.)
від 28.02.2024
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.)
від 27.03.2024
у справі № 910/6133/22
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 2 552 305, 94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за участю представників учасників справи:
позивача - Корсун Ю.Ю.,
відповідача - Редевич О.М.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі № 760/9300/17-ц, яке набрало законної сили 05.07.2021, було визнано незаконними та скасовано рішення правління Залізниці від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) і наказ від 19.01.2017 № 72/ос у частині звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновлено позивача на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Залізниці та стягнуто на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017. Оскільки відповідачем не було виконано зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, останній просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 15.07.2022 в розмірі 2 552 305,94 грн на підставі статей 232, 235 КЗпП України.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/6133/22 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 726 281,96 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 05.07.2021.
2.2. Ухвалюючи рішення місцевий суд врахував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 та набрало законної сили цього ж дня, було визнано незаконними та скасовано рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 18.01.2017 (протокол № Ц-57/4 Ком.т.) та наказ від 19.01.2017 № 72/ос у частині звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" та стягнуто на його користь 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017.
З урахуванням зазначеного, місцевий суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час свого вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 05.07.2021 без застосування коефіцієнту збільшення посадових окладів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП за період з 06.07.2021 по 15.07.2022, суд виходив з того, що оскільки Господарський процесуальний кодекс України не передбачає процесуального механізму негайного виконання рішення господарського суду про поновлення на роботі, то у Залізниці не виникло обов`язку із поновлення позивача на роботі з моменту оголошення рішення.
2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22 заяву позивача про розподіл судових витрат у справі № 910/6133/22 задоволено частково; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 6 160,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 24,36 грн витрат на відправку поштової кореспонденції.
2.4. Суд першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та зважаючи на наявність доказів, які підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про можливість часткового (пропорційного) задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/6133/22 залишено без змін.
2.6. Суд апеляційної інстанції, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів апеляційної скарги, погодився із висновками місцевого господарського суду в повній мірі.
2.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/6133/22 змінено та стягнуто з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції та 72 628,20 грн гонорару успіху. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.
2.8. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 у справі 910/6133/22 заяву ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі №910/6133/22, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 826 023,98 грн скасувати та в цій частині направити справу на новий розгляд.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 813/300/17, від 20.01.2021 у справі № 501/1695/18, від 26.08.2020 № 127/26237/17 (щодо застосування частини четвертої статті 97 КЗпП України); від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, від 04.05.2023 у справі № 560/3294/22, від 20.10.2022 у справі № 320/2374/19, від 30.08.2022 у справі №140/14364/21, від 03.05.2023 у справі № 640/12115/21, від 23.03.2021 у справі № 757/37426/17-ц, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 23.06.2021 у справі № 540/1642/19 (щодо застосування статті 236 КЗпП України); від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц (щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995); від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України); від 16.01.2019 №582/1001/15-ц, від 04.07.2012 у справі № 6-59цс12, від 22.05.2019 у справі № 754/8595/17-ц, від 24.03.2020 у справі № 643/2336/19, від 21.01.2020 у справі № 686/25653/18 (щодо застосування частини третьої статті 32 та статті 49-2 КЗпП України).
При цьому також посилається на незастосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 № 582/1001/15-ц, від 04.07.2012 у справі № 6-59цс12; 22.05.2019 у справі № 754/8595/17-ц, від 24.03.2020 у справі № 643/2336/19, від 21.01.2020 у справі № 686/25653/18; від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Крім того підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки невраховані певні докази, встановлені обставини на підставі відсутніх в матеріалах справи доказах. Так скаржник зазначив, що твердження суду не відповідають доказам, наявним в матеріалах справи.
3.7. Також не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, постановами Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, закрити провадження у цій справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2017 по 05.07.2021, у задоволені іншої частини - відмовити; Також просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову в задоволеній частині заяви позивача про розподіл судових витрат та відмовити позивачу у задоволенні заяв про розподіл судових витрат повністю.
3.8. Підставами касаційного оскарження Акціонерне товариство "Українська залізниця" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.9. Акціонерне товариство "Українська залізниця" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 29.03.2023 у справі № 906/945/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 17.01.2024 у справі № 906/462/22 (щодо застосування статті 126, частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
3.10. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.11. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:
- пункту 3 частини першої статті 231 та пункту 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України до правовідносин, за яких вже є таке, що набрало законної сили рішення суду у справі між тими самими сторонами, з тих же підстав та про той самий предмет, проте таким рішенням стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у меншому розмірі, ніж було заявлено позивачем без вказівки про часткове задоволення позову з посиланням на прохальну частину письмових пояснень, а не предмет позову згідно позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог;
- щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України до правовідносин, які виникли після ухвалення рішення суду про поновлення на роботі, якщо таке рішення не було допущено до негайного виконання у зв`язку з відсутністю у Господарському процесуальному кодексі України норми, яка допускає негайне виконання судових рішень;
- статті 126, частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України та можливості стягнення за один і той же вид правничої допомоги як гонорару успіху так і витрат на правничу допомогу.
3.12. Акціонерне товариство "Українська залізниця" у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти її вимог та доводів заперечило та просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, мотивуючи його, зокрема, тим, що наведена скаржником судова практика не є релевантною. При цьому Укрзалізниця погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2021 по 15.07.2022, оскільки позивач визначив саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням на підставі положень частини другої статті 235 КЗпП, а не стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з підстав, визначених статтею 236 КЗпП.
3.13. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" не погоджується із вимогами та доводами останньої, вважає, що дана скарга не відповідає обставинам, що мають значення для справи.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
26.07.2016 на підставі наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 26.07.2016 № 1524/ос ОСОБА_1 призначений на посаду начальника філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" (структурного підрозділу без статусу юридичної особи).
15.11.2016 рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" назву філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" змінено на філія "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця".
18.01.2017 позивачу у зв`язку з незадовільним станом здоров`я відкрито лист тимчасової непрацездатності у Київській клінічній лікарні на Залізничному транспорті № 2, де він перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах до 06.05.2017.
Рішенням правління ПАТ "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленого протоколом № Ц-57/4 Ком.т., зокрема, ухвалено звільнити ОСОБА_1, начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
19.01.2017 на підставі вказаного рішення видано відповідний наказ № 72/ос про звільнення ОСОБА_1, начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" з роботи 19.01.2017, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
10.05.2017 позивача було ознайомлено з наказом № 28/ос від 10.05.2017 про припинення трудового договору (контракту).
Згідно довідки філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" від 27.10.2017 середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799,87 грн.
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (нова назва - Акціонерне товариство "Українська залізниця") про: визнання незаконним та скасування наказу від 19.01.2017 № 72/ос про звільнення позивача з роботи у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; визнати незаконним рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17-18 січня 2017 року (Протокол № Ц - 57/4 Ком.т.) в частині звільнення у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлення його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця"; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.05.2017 по дату ухвалення рішення по справі.
Зазначений позов обґрунтовувався тим, що позивача було незаконно звільнено з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" з порушенням норм трудового законодавства, оскільки він не входить до керівного складу ПАТ "Укрзалізниця" за займаною посадою та не є таким, що може бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1, визнано незаконним рішення Правління ПАТ "Українська залізниця" від 17-18.01.2017 в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" № 72/0с від 19.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця" за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця", стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням необхідних податків та платежів.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі № 760/9300/17-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним рішення правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.01.2020 справу № 760/9300/17-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Під час розгляду справи у господарському суді, 28.07.2020 позивач подав пояснення, у яких просив про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 150 375,56 грн, тобто з 11.05.2017 по 14.11.2017, що дорівнює 188 дням.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021, позов задоволено: визнано незаконним та скасовано рішення правління ПАТ "Українська залізниця" від 18.01.2017 (Протокол № Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця"; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 037,56 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи судові рішення суди виходили з того, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - "припинення повноважень посадових осіб". При визначенні посадових осіб акціонерного товариства суди керувались спеціальними нормами, якими передбачено визначення посадових осіб акціонерного товариства, а саме: пунктом 15 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", статтею 23 Закону України "Про господарські товариства", частиною першою статті 89 Господарського кодексу України. Крім того, судами встановлено, що пунктом 52 статуту АТ "Українська залізниця" та статтею 6 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначено, що органами товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління та ревізійна комісія. Інших органів АТ "Укрзалізниця" зазначеним Законом та статутом відповідача не передбачено. З урахуванням зазначених положень законодавства та статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця", встановивши, що в статуті відповідача відсутній чіткий перелік посадових осіб товариства, суди дійшли висновку, що за таких обставин посадовими особами АТ "Українська залізниця" є члени наглядової ради, голова та члени правління та члени ревізійної комісії, до яких позивач ( ОСОБА_1 ) не належить, оскільки є начальником філії, яка не є самостійною юридичною особою, а отже позивач не є посадовою особою вказаних органів акціонерного товариства, а тому не міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Судові рішення у справі № 760/9300/17-ц, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України).
У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07.07.2022, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.10.2022, закрито провадження у цивільній справі № 757/15379/21-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, роз`яснено позивачу, що вирішення даного спору відноситься до компетенції господарського судочинства.
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Згідно з частиною першою статті 3 та статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Право на працю, закріплене в статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.