ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2024 року
м. Київ
справа № 283/1119/20
провадження № 51-1011 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
виправданого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020000000000776, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ярунь Звягельського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малинського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що за обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, він, перебуваючи на посаді начальника виробничого підрозділу "Пенізевицький кар`єр" філії ЦУП ПАТ "Укрзалізниця", будучи службовою особою підприємства, на яку покладено виконання організаційно-розпорядчих обов`язків щодо забезпечення додержання встановлених правил використання надр, діючи умисно, в період із 20 травня до 27 грудня 2017 року під час зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 22 жовтня 2008 року № 4742 у Пенізевицькому-1 родовищі Малинського району Житомирської області, здійснив незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення, а саме габро-анортозиту, граніту, габро-нориту об`ємом 341 824 м3 шляхом проведення 8 вибухів.
Згідно з пред`явленим ОСОБА_7 обвинуваченням, йому, як начальнику виробничого підрозділу було достеменно відомо про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами. Водночас він був зобов`язаний і фактично мав можливість пересвідчитися в наявності спеціальних дозволів на користування надрами на підпорядкованому йому виробничому підрозділі, перевірити його чинність і строк його дії шляхом направлення запиту до Держгеонадра, з`ясування цієї інформації у маркшейдера філії ЦУП, на веб сайтах державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" або Держгеонадра України. Однак після отримання інформації про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами ОСОБА_7 не вчинив необхідних і достатніх дій щодо усунення виявлених недоліків, які стали підставою для зупинення дії спеціального дозволу, не оскаржив наказ Держгеонадр України з метою поновлення дії спеціального дозволу у встановленому законом порядку, хоча почав вживати заходів щодо усунення недоліків та виконання Припису Держгеонадра України. Маючи реальну можливість не допустити незаконного видобування корисних копалин загальнодержавного значення шляхом вибухів на Пенізевицькому-1 родовищі, будучи зобов`язаним вчинити дії щодо зупинення цих робіт, діючи умисно, в порушення встановлених правил використання надр, маючи намір на незаконне видобування габро-анортозиту, граніту, габро-нориту не зупинив їх видобування.
Знаючи, що філією ЦУП укладено ряд договорів про виконання вибухових робіт з іншими підприємствами, з метою просування та заохочення по службі, задоволення потреб виробничого підрозділу, беззаперечного виконання планів та завдань керівництва, діючи в інтересах філії ЦУП та ПАТ "Укрзалізниця", але в порушення законодавства України, маючи особисту зацікавленість у здійсненні незаконного видобування корисних копалин загальнодержавного значення шляхом вибухів ОСОБА_7 організував підготовку, підписання та направлення листів до керівництва філії ЦУП про здійснення заявок на надання послуг з проведення вибухових робіт на виробничому підрозділі, а керівництво філії ЦУП, недбало поставившись до виконання своїх службових обов`язків, не усвідомлюючи, що внаслідок неналежного їх виконання законним інтересам держави буде завдано тяжких наслідків, розглянувши листи виробничого підрозділу "Пенізевицький кар`єр" про необхідність проведення вибухових робіт, склало, підписало та направило заявки до підприємств, з якими укладено договори про надання послуг з проведення вибухових робіт.
Далі ОСОБА_7, знаючи про зупинення спеціального дозволу на користування надрами, з метою забезпечення виробничого підрозділу гірничою масою та виконання планів філії ЦУП у період з 19 травня до 26 грудня 2017 року, перебуваючи в АДРЕСА_2 ) власноручно підписав як начальник виробничого підрозділу "Пенізевицький кар`єр" та видав ряд наказів "Про проведення масового вибуху свердловинних зарядів". Після цього службові особи підприємств, будучи необізнаними про злочинні наміри ОСОБА_7, виконуючи свої господарські зобов`язання за договорами відповідно до паспортів масових вибухів провели в кар`єрі №2 Пенізевицького-1 родовища 8 вибухів, у результаті яких ОСОБА_7 незаконно видобув у вказаному родовищі зазначені корисні копалини, які надалі було подрібнено та реалізовано, у тому числі спрямовано для задоволення потреб залізниці та підприємств залізничного транспорту.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд, розглядаючи подану нею апеляційну скаргу, порушив вимоги статей 404 і 419 КПК України та належним чином не перевірив доводів про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, на підставі яких прокурор просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити щодо ОСОБА_7 обвинувальний вирок. Водночас, як наголошує прокурор, апеляційний суд у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку не вирішив її клопотання про повторне дослідження доказів, однак послався на ці докази в ухвалі, попри те, що їх оцінка оспорювалася в апеляційній скарзі, водночас викривив зміст одного з доказів і дав йому іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Внаслідок цього, на думку прокурора, апеляційний суд повноцінно не перевірив її аргументів щодо помилковості висновку місцевого суду про відсутність у ОСОБА_7 умислу на вчинення інкримінованого йому злочину. На підтвердження своєї позиції щодо незаконності вироку місцевого суду прокурор у касаційній скарзі наводить власну оцінку окремих доказів з точки зору їх належності. Крім того, прокурор вважає, що спеціальний дозвіл на користування надрами, на підставі якого здійснювалося видобування корисних копалин, був недійсним починаючи з 2015 року, а тому ОСОБА_7 у цілому здійснював видобування за відсутності належно оформленого у встановленому законом порядку дозвільного документу, що було проігноровано судами попередніх інстанцій.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просять залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.
Під час касаційного розгляду сторона захисту висловила аналогічну позицію.
Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги прокурора вбачається, що вона, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх належності та достовірності, ніж ту, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Натомість вказані обставини, на які посилалася сторона обвинувачення в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410, 411 КПК України, залишив вирок без змін, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Тому колегія суддів Верховного Суду переглядає судові рішення з огляду на ті фактичні обставини кримінального провадження, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
За результатами розгляду доводів, наведених прокурором у касаційній скарзі, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду, якою залишено без змін виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7, відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості та в ній згідно з вимогами ч. 2 ст. 419 КПК України наведено підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою.
Так, апеляційний суд, перевіривши доводи сторони обвинувачення, на які прокурор посилалася в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що суд першої інстанції, провівши судовий розгляд згідно з положеннями ч. 1ст. 337 КПК України в межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності, дослідивши надані докази, перевіривши доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків та, витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, правильно визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Положеннями ст. 2 КК України передбачено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення. Елементами складу кримінального правопорушення є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Як встановлено положеннями ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Вирішуючи питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним положеннями частин 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.