ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа № 462/5493/22
провадження № 51-1266км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року та засудженого ОСОБА_7 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено долю речових доказів.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у період дії воєнного стану в Україні, а саме 23 липня 2022 року о 10:50, перебуваючи в приміщенні торгового залу магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_1, де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_8, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, таємно взяв із холодильника одну жерстяну банку енергетичного напою марки "Burn" вартістю 18 грн. без ПДВ і поклав її в розміщену на грудях сумку. Це помітила продавець магазину ОСОБА_9 . Коли ОСОБА_7 підійшов до каси і не надав для оплати вказаний товар вона рушила з ключами від дверей до виходу з магазину, щоб заблокувати його вихід. У цей час, ОСОБА_7 побачивши такі дії продавця, швидкою ходою направився до виходу, випередив ОСОБА_9 і, незважаючи на те, що вона, намагаючись його зупинити, позаду вчепилася руками за його рюкзак, з метою реалізації свого умислу, спрямованого на відкрите заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров`я, виривався та, виходячи з магазину, тягнув ОСОБА_9 за собою, у результаті чого продавець ударялася спиною об двері від чого утворився синець на спині зліва, який належить до тілесного ушкодження легкого ступеня тяжкості. За кілька метрів від магазину вони зупинилися, ОСОБА_9 тримала ОСОБА_7 рукою, просила припинити свої злочинні дії і повернути викрадений ним товар, однак той не реагував на вказані вимоги, натомість сильно відштовхнув потерпілу руками в груди на кілька метрів від себе. Потім потерпіла знову наздоганяла ОСОБА_7 і знову стала вимагати повернути викрадене, на що він також не відреагував, ще раз штовхнув її, після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, заподіявши своїми діями ФОП ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 18 грн.
Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 4 ст. 186 КК як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своєї позиції вказує, що апеляційний суд грубо порушив право на захист засудженого, оскільки належним чином не повідомив ОСОБА_7 і його захисника про дату, час і місце апеляційного розгляду і, як наслідок, провів судовий розгляд без їх участі.
На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про те, що неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, обґрунтувавши свою позицію лише тим, що в апеляційних скаргах не ставилося питання про погіршення становища обвинуваченого.
Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить суд скасувати судові рішення стосовно нього з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що його винуватість не доведено належними та допустимими доказами у справі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений указує, що суди безпідставно взяли до уваги як докази його винуватості: відеозаписи з камер відеоспостереження, на яких не видно як він вчиняє крадіжку; показання потерпілої ОСОБА_9, що мають розбіжності і які на переконання касатора є неправдивими; акт часткової інвентаризації товарів долучений на стадії судового розгляду та фактично складений після 23 липня 2022 року; фактичні дані слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_9, що містять протиріччя.
Крім того, погоджується з позицією прокурора, викладеною в касаційній скарзі, стосовно порушення його права на захист, оскільки апеляційний суд належним чином не повідомив сторону захисту про дату, час і місце апеляційного розгляду і, як наслідок, провів судовий розгляд без участі захисника й обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Прокурор підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора та частково скаргу засудженого і просила Суд скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.