ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2024 року
справа № 514/138/23
провадження № 51-7769 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засуджених (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6, ОСОБА_7,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022162270000122 від 10 березня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8, яка діє в інтересах засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Також цим вироком ОСОБА_7 засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вказане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК, за наступних обставин.
Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/22 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/22 від 14 березня 2022 року, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10 березня 2022 року приблизно о 03:00 годині перебували за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1, де вступили у спільну змову, спрямовану на протиправне проникнення до домоволодіння місцевої мешканки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, з метою відкритого заволодіння її майном, для чого розподілили між собою ролі.
Надалі, діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, направленим на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи, що їх дії носять незаконний та протиправний характер ОСОБА_6 та ОСОБА_7, проникли на територію подвір`я домоволодіння ОСОБА_9, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Підійшовши до вхідних дверей будинку вказаного домоволодіння, виконуючи свою роль спільного умислу ОСОБА_6 шляхом віджиму відкрив вхідні двері до будинку, після чого він та ОСОБА_7 проникли до житлової кімнати вищевказаного будинку.
В цей час, ОСОБА_9, що перебувала у вказаній кімнаті, почувши шум, встала з ліжка. ОСОБА_6, виконуючи свою роль у спільному умислі, застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, з метою подавлення її волі до опору, але не спричинив тілесних ушкоджень.
Виконуючи свою частину спільного умислу, ОСОБА_7 залишився у дверному пройомі приміщення житлової кімнати та спостерігав, щоб потерпіла ОСОБА_9 не вийшла з кімнати та не мала можливість покликати на допомогу сторонніх осіб, а також щоби їх протиправні дії не були помічені сторонніми особами.
Подавивши таким чином волю потерпілої щодо вчинення опору, яка не могла його завдати у силу переваги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у віці та фізичній силі, відкрито в її присутності, останні заволоділи належним їй майном, а саме: тонометром марки GAMMA, вартістю 699,30 гривень; глюкометром марки ONETOUCH Select, вартістю 535,50 гривень; планшетом марки LENOVO Tab M8, 2/32 Gb, вартістю 4619,30 гривень, який був у дерматиновому чохлі чорного кольору вартістю 137,90 гривень; мобільним телефоном марки SAMSUNG моделі Е 1310 М вартістю 300 гривень; мобільним телефоном марки LG моделі KF 300 вартістю 450 гривень; обручкою, виготовленою з золота 585 проби вагою 1,5 грам вартістю 1831,40 гривень.
Після чого, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з викраденим майном покинули місце події, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 8573,40 гривень.
Крім того, ОСОБА_6 10 березня 2022 приблизно о 03:00 годині, діючи за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні вітальні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, де проживає ОСОБА_9, діючи з корисливих мотивів, під час вчинення грабежу за вищезазначених обставин відносно останньої, на тумбочці у житлової кімнаті виявили банківську картку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" № НОМЕР_1, яка в силу вимог ст. 1 Закону України "Про інформацію", п. 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України "Про платіжні системи коштів в Україні", ч. 4 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Положення про міжбанківські розрахунки, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 414 від 08 жовтня 1998 року, та примітки до ст. 358 КК, відносилась до офіційного документу, що надавав доступ до банківського рахунку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За зазначених обставин ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_7, з умислом, спрямованим на викрадення офіційного документу, керуючись корисливими мотивами, для подальшого зняття коштів з банківського рахунку ОСОБА_10 відкрито викрали зазначений офіційний документ - банківську картку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" № НОМЕР_1, що надавала доступ до банківського рахунку ОСОБА_10 .
Після викрадення зазначеного офіційного документу - банківської картки, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покинули місце події, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, просить:
- змінити в частині призначення покарання вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_7 ;
- призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК покарання у виді мінімального штрафу за санкцією цієї статті;
- на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки.
При цьому, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що не оспорюючи висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинувачених та правильності кваліфікації їх дій, акцентує увагу на тому, що касаційна скарга подається у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засуджених через суворість (п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК).
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що не погоджується з призначеним ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покаранням, вважає його занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Зокрема, захисник зазначає, що місцевим судом, окрім щирого каяття та активного сприяння у розкритті злочину, не було враховано такої пом`якшуючої покарання обставини як повне відшкодування матеріальної шкоди, що на її думку, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Разом з цим, захисник посилається на те, що судом першої інстанції не враховано:
- позитивну характеристику з місця проживання, яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, посилаючись на недопустимі докази, а саме негативні характеристики, отримані слідчим у своєї матері - головного спеціаліста Тарутинської селищної ради;
- бажання та готовність виконати свій громадянський обов`язок щодо захисту держави від збройної агресії рф;
- наявність на утриманні матері похилого віку, яка потребує стороннього догляду;
- наявність на утриманні ОСОБА_6 трьох малолітніх дітей,
а при призначенні покарання не розглянуто можливість застосування положень ст. 69 КК.
Зазначає, що ще на стадії досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 висловили щире каяття, співпрацювали зі слідством, повністю відшкодували потерпілій матеріальну шкоду.
Вказує захисник і про неврахування при постановленні вироку наступних документів:
- карток обстеження та медичного огляду військовозобов`язаних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
- копій довідок військово-лікарських комісій відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7, свідоцтва про смерть батька ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; свідоцтва про народження ОСОБА_11 ; ОСОБА_12, ОСОБА_12 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_13 та довідки про необхідність стороннього догляду за нею;
- довідки про склад сімʼї обвинувачених;
- копій позитивних характеристик, виданих Тарутинською селищною радою Болградського району Одеської області, відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
- розписки потерпілої ОСОБА_9, написаної власноруч, про відшкодування матеріальної шкоди та відсутність претензій матеріального та морального характеру.
Крім того захисник зазначає, що наведене у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі 725/2953/22 щодо врахування позиції потерпілої, на яку послався суд апеляційної інстанції, не є тотожним і ідентичним, оскільки у матеріалах даного провадження наявна власноруч написана розписка потерпілої ОСОБА_9 про відсутність у неї претензій матеріального і морального характеру до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Також захисник у своїй касаційній скарзі вказує на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають на "Д" обліку у лікаря-психіатра.
При цьому, як зазначає захисник, не дивлячись на заперечення сторони захисту, місцевий суд долучив до матеріалів провадженні довідки про неповний склад сім`ї та негативні характеристики, отримані при наявності конфлікту інтересів.
Також захисник звертає увагу на ту обставину, що у апеляційній скарзі було вказано про зникнення з матеріалів провадження документів, що характеризують ОСОБА_6, а саме свідоцтва про народження, яке долучалося за клопотанням захисника разом з іншими характеризуючими доказами, однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене.
Звертає захисник увагу і на неспівпадіння з часом кожної дії та учасника у журналі судового засідання з часом відображення відеозапису технічної відеофіксації, а також на відсутність інформації щодо передання суду під час підготовчого засідання переліку документів та не відображення переліку документів за протокольною ухвалою суду.
Саме у цьому підготовчому судовому засіданні, як зазначає захисник, стороною захисту заявлено про бажання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стати на захист держави, що останні особисто підтвердили та просили їм надати останній шанс.
Вказує захисник і на невідповідність оголошеного тексту вироку його друкованій формі, зокрема головуючим після оголошення вироку не роз`яснено обвинуваченим змісту рішення, порядок і строк його оскарження, при цьому сам текст вироку незрозуміло, тихо оголошено та не чутно на технічному записі, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- захисник ОСОБА_8, засуджені ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити;
- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.