ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2024 року
м. Київ
справа № 543/307/23
провадження № 61-4167св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сєрого Віктора Володимировича на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони набули у власність житловий будинок на АДРЕСА_1, проте у добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо поділу цього майна.
Із витягу з реєстру про право власності вона дізналася, що реєстрація права власності на будинок завершилась 09 червня 2010 року, однак власником вказаний лише ОСОБА_1 і відсутні відомості відносно неї, як співвласника будинку.
ОСОБА_1 заперечує її право на частину будинку, тому просила визнати житловий будинок на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
03 листопада 2023 року рішенням Оржицького районного суду Полтавської області у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 21 250,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка пропустила строк звернення до суду з позовом про захист її порушених прав.
Початок перебігу позовної давності суд відраховував з останнього дня квітня 2017 року на підставі показань свідка ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
19 лютого 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .
Визнано житловий будинок на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що допитані судом першої інстанції свідки не підтвердили обізнаність позивачки про порушення її прав як співвласника будинку, ОСОБА_2 періодично приїздила у спірний будинок після виїзду її у 2014 році до м. Києва, ключів від будинку не мала, оскільки будинок не зачинявся до встановлення замків після 2020 року.
Спірний будинок придбаний у шлюбі, тому підлягає поділу між сторонами відповідно до вимог статей 60, 69 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сєрий В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2023 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновку, висловленого в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19), від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини;
- Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі № 495/7179/19 (провадження № 61-13157св22), про те, що відмовити в позові в зв`язку з пропуском позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення;
- Верховного Суду від 26 січня 2023 року в справі № 296/1550/20 (провадження № 61-11105св21), про те що позивачка не пропустила позовну давність, оскільки спір між сторонами про поділ спільного майна виник тоді, коли позивач дізналась про наміри відповідача зняти її з реєстрації у спірній квартирі.
Зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
08 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Оржицького районного суду Полтавської області.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 листопада 1980 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб (т. 1, а. с. 11).
28 жовтня 2016 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 12).
В облікових картках об`єкта погосподарського обліку на 2011-2015 роки та на 2016-2020 роки у житловому будинку на АДРЕСА_1 членами домогосподарства зазначені, окрім інших, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 17-26).
Відповідно до інформаційної довідки від 03 лютого 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09 червня 2010 року серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 27, 28, 64).
Аналогічна інформація міститься у Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 09 червня 2010 року (т. 1, а. с. 65).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно із статтею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (статті 253 ЦК України).
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до вимог статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) виснувала, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Суди зробили правильний висновок, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року в справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19), від 11 жовтня 2023 року в справі № 359/6727/21(провадження № 61-13181св23), від 29 квітня 2024 року в справі № 522/3192/21(провадження № 61-8094св23) та іншихзазначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15). Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу Реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.
У постанові від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20 (провадження № 61-11105св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат.