ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа № 754/10286/18
провадження № 61-7593св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута Оксана Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Мельника Я. С.,
Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.
Позовну заяву мотивовано тим, що 08 серпня 2007 року між нею та ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого мав бути наданий кредит у сумі
170 328,80 доларів США на купівлю квартири, тобто кредит є споживчим.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором цього ж дня між нею та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
15 травня 2013 року між нею та банком укладено додаткову угоду до кредитного договору з додатком до неї.
Вказувала, що банк не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме не виконав вимогу закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також в умовах кредитного договору банк приховав фактичне значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та того розміру подорожчання кредиту, які були обумовленні та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на переконання позивача, є ознаками введення його банком в оману.
Зауважувала, що розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупності вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту банк не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома позичальника не доводив та з ним не узгоджував. Кредитний договір не містить розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).
Уважала, що відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів", не надав позивачу відомостей, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору, та не зазначив їх в його змісті.
Отже, на думку позивача, виходячи з положень статей 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та процентної ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту, а тому її волевиявлення на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені проведеним дослідженням, саме на таких умовах не було.
Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсним кредитний договір від 08 серпня 2007 року, додаткову угоду до кредитного договору
від 15 травня 2013 року, а також похідного від них договору іпотеки.
У лютому 2020 року третя особа ОСОБА_2 звернувся до суду із самостійними вимогами до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 21 грудня 2005 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1, а тому зобов`язання останньої за кредитним та іпотечним договорами впливає на його права та інтереси, оскільки лише він працює і матеріально забезпечує сім`ю.
Вважає, що банк не виконав вимогу закону про дотримання істотних умов договору щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також в умовах кредитного договору приховав фактичне значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та того розміру подорожчання кредиту, які були обумовленні та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на його переконання позивача, є ознаками введення його банком в оману. Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупності вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту банк не здійснював, у письмовій формі не викладав, до відома позичальника не доводив та з ним не узгоджував. Кредитний договір не містить розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомостей, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Також зазначає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. За недійсності кредитного договору іпотечний договір також підлягає визнанню недійсним, а заборона щодо відчуження квартири - скасуванню.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, у задоволенні позовів ОСОБА_1 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що при підписанні кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства. Крім того, суди врахували установлені у цивільних справах №754/10073/15-ц та №754/10081/15-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки недійсними обставини щодо відповідності оспорюваного кредитного договору вимогам закону, надання банком позивачу повної та достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що остання підтвердила особистим підписом, а також виконання ОСОБА_1 тривалий час умов указаного договору, а отже погодження з його умовами, є преюдиційними при вирішенні даної справи та не підлягають доказуванню повторно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Стеценко Ю. В. просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 524/4994/13-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц, від 30 серпня 2022 року у справі № 509/2976/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 727/11817/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1090 ЦК України у подібних правовідносинах, (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів видачі позивачці кредиту у розмірі 131 000 доларів США. При укладенні оспорюваного договору банком не була виконана переддоговірна робота з позичальником, не надано в письмовій формі повної та достовірної інформації, яку повинен був надати до підписання договору. Зокрема, банк не надав позичальникові інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не надав детальний розпис сукупної вартості кредиту, вартості усіх супутніх послуг, графік платежів; банк не попередив позичальника про валютні ризики під час виконання умов кредитного договору, які несе споживач. Зазначає, що ОСОБА_2, як співвласник квартири
АДРЕСА_1, не надавав своєї згоди на її передачу в іпотеку банку. Посилається на те, що суди необґрунтовано відхилили його клопотання про витребування оригіналів меморіальних ордерів та первинного документа про переказ кредитних коштів. Суди проігнорували надані стороною позивача висновки експертів від 07 травня 2018 року та від 16 вересня 2021 року, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог, не дослідили усі наявні у матеріалах справи докази. Крім того, суд апеляційної інстанції без наведення відповідних обґрунтувань відмовив у задоволенні заяви сторони позивача про відвід суддів.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Встановлені судами фактичні обставини справи
08 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", був укладений кредитний договір.
Пунктом 2.1.1 договору визначено, що банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом і у межах сум, зазначених у пункті 7.1 даного договору.
Відповідно до пункту 7. 1 банк зобов`язується надати позичальникові кошти шляхомвидачі готівки через касу на строк з 08 серпня 2007 року до 08 серпня 2037рокувключно кредит у розмірі 131 000 доларів США на купівлюквартири,
а також у розмірі 39 328,80 доларів США на сплату страхованих платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 08 до 12 числакожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі
1 432,97 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту.
ОСОБА_2, чоловік позивачки, згідно іззастереженням на кредитному договорі дав згоду на укладення позичальником кредитного договору
від 08 серпня 2007 року, одержання позичальником кредитних коштів та їх використання відповідно до умов зазначеного договору, а також надання ним у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з позичальником, (у тому числі жила нерухомість, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) з метою забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору. Під вказаним застереженням вказано прізвище ОСОБА_2 та його підпис.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 02 серпня
2007 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
15 травня 2013 року між ОСОБА_1 та банком укладено додаткову угоду до кредитного договору з додатком до неї.
Пунктом 1додаткової угоди визначено, що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 121,99 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 доларів США, комісія у розмірі 0,00 доларів США, пеня у розмірі 121,99 доларів США
У пункті 3 додаткової угоди сторони погодили, що пункт 7.1 договору буде викладено в наступній редакції: Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 08 серпня 2007 року до 08 серпня 2037 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 131 000 доларів США на купівлю квартири, а також 42 111,67 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати кредиту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.
Згідно пункту 6 додаткової угоди погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється згідно Графіку погашення кредиту (Додатку 1 до додаткової угоди).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року
(у справі № 754/10073/15), яке набрало законної сили 12 травня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. У цій справі суд установив, що кредитний договір було укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. ОСОБА_1 на момент укладення договору була вільною у виборі валюти кредитування, бажала такого кредиту, не заявляла додаткових вимог щодо нього, тривалий час виконувала умови договору.
Суд виходив із того, що підстав, передбачених положеннями статті 230 ЦК України, статтями 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" для визнання кредитного договору недійсним немає, так як позивач не довела введення її в оману з боку відповідача чи обман, а також наявність умов для визначення такого договору несправедливим, чи укладеним через нечесну підприємницьку діяльність.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року (у справі
№ 754/10081/15)відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до
АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання кредитного та іпотечного договорів.
Суд виходив із того, що укладаючи кредитний договір в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов`язання сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним, та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник. Наявність усіх обов`язкових умов для розірвання договору кредиту, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів", відсутня. Тому права позивача при укладені та виконанні кредитного договору не порушені. Крім того, протягом тривалого часу позивач виконувала свої зобов`язання за кредитним договором і не вважала їх несправедливими, хоча коригування іноземної валюти стосовно національної валюти відбувались постійно.