ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
Справа № 712/1909/17
Провадження № 51-1313км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2018 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016251010002730за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше судимого 24.12.2007 Придніпровським районним судом м. Черкаси за ч. 2 ст. 187, ст. 15 ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців з конфіскацією майна. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 04.03.2008 вирок змінено із застосуванням положень ст. 69 КК України строк пом`якшено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.10.2010 звільнений на підставі положень ст. 81 КК України умовно-достроково на 1 рік 7 місяців і 2 дні,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 25 березня 2016 року о 20:45, маючи умисел на заволодіння чужим майном, знаходячись у лісосмузі поблизу перехрестя вул. Руставі і вул. Одеської в м. Черкаси, помітив незнайому йому жінку, яка вийшла з маршрутного таксі № 5 на зупинці громадського транспорту поблизу перехрестя вул. Руставі і вул. Одеської в м. Черкаси, та пішла через лісосмугу до залізничних колій у напрямку вул. Можайського в м. Черкаси.
Після цього ОСОБА_7 вчинив на ОСОБА_8 напад з метою заволодіння її майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров`я, а саме схопив за шию, завдав невстановленим предметом приблизно 5-7 ударів в область голови, повалив жінку на землю, почав тягнути в глибину лісосмуги, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження, та заволодів її сумкою вартістю 300 грн, в якій знаходилися грошові кошти в сумі 400 грн, і мобільним телефоном "Samsung GT-S5830i" вартістю 621,42 грн, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 1 321,42 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.
Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2018 року ОСОБА_7 було визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Виправдовуючи ОСОБА_7, суд дійшов висновку, що зібрані та надані суду докази, як кожний окремо, так і в сукупності, не доводять поза розумним сумнівом, що розбій на потерпілу ОСОБА_8 був вчинений саме обвинуваченим, а усі сумніви підлягають тлумаченню на користь останнього.
Зокрема, судом зазначено, що в першочергових показаннях (протокол прийняття заяви та пояснення від 25.03.2016) потерпіла ОСОБА_8 чітко вказувала, що впізнати нападника не може, однак через вісім місяців вона впізнала ОСОБА_7 як особу, яка вчинила на неї напад.
Крім того, органом досудового розслідування не перевірено версію можливої причетності до вчинення нападу на потерпілу ОСОБА_8 свідка ОСОБА_9, оскільки останній раніше судимий, а телефон потерпілої був вилучений саме у нього.
Судом зазначено про наявність алібі у обвинуваченого на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке підтвердили безпосередньо допитані судом свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Крім цього суд вказав, що у ОСОБА_7 був відсутній мотив на вчинення кримінального правопорушення, оскільки він має постійне місце роботи та стабільний заробіток, а тому передумов для вчинення розбійного нападу для заволодіння майном вартістю 600 грн у нього не було.
Вироком Черкаського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 було скасовано.
Цим вироком ОСОБА_7 було визнано винуватим за ч. 2 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією частини майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 зараховано у строк відбутого покарання строк попереднього ув`язнення з 24.12.2016 по 08.06.2017 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання цього вироку. Вирішено також стягнути з ОСОБА_7 на користь Черкаської обласної ради витрати на лікування потерпілої ОСОБА_8 в КЗ "Черкаська обласна лікарня" ЧОР в сумі 2 479, 54 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вироки судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вважає, що апеляційний суд в обґрунтування свого рішення про визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, безпідставно поклав в основу вироку показання потерпілої про те, що саме ОСОБА_7 вчинив на неї розбійний напад, а також дані протоколу впізнання особи за фотокартками від 21.11.2016 за участю потерпілої, оскільки сам протокол слідчої дії не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими потерпіла може впізнати особу, яка вчинила на неї розбійний напад, а що стосується опису ознак, за якими потерпіла впізнала ОСОБА_7, то вони мають загальний характер.
Посилається на те, що судами не було з`ясовано, чому пред`явлення для впізнання було саме за фотознімками, й чому не було забезпечено присутність особи, яка підлягала впізнанню. Вказує, що Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року (справа № 761/6970/14-к) обґрунтував висновок про визнання протоколу впізнання за фотознімками недопустимим доказом за таких обставин.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги показання свідка ОСОБА_10, який підтвердив алібі ОСОБА_7, а також показання працівників поліції свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які стверджували, що потерпіла ОСОБА_8 одразу не могла впізнати нападника, адже перебувала у стані шоку.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою показання ОСОБА_7 про те, за яких обставин телефон потерпілої вперше після розбійного нападу був ввімкнений з сім-карти його дружини, й судами безпідставно не був допитаний свідок ОСОБА_9, у якого був вилучений мобільний телефон потерпілої.
Вказує на те, що потерпіла у своїх поясненнях зазначала, що розбійний напад здійснювався із застосуванням ножа, однак під час проведення огляду місця події знаряддя вчинення злочину не було виявлено, у судових засіданнях не ставилося питання щодо місця знаходження цього речового доказу, а стороною обвинувачення не були вжиті заходи, спрямовані на встановлення всіх обставин справи і доведення причетності ОСОБА_14 до вчинення розбійного нападу із застосуванням ножа.
Вважає, що досліджений в апеляційному суді CD-R диск із файлами щодо встановлення інформації про місце розташування базових станцій, в які потрапив належний ОСОБА_7 номер телефону НОМЕР_1, за період з 01.01.2016 по 20.12.2016, не доводить його місцезнаходження у місці вчинення злочину, оскільки радіус покриття базової станції мобільного оператору складає приблизно 3 км, а місце роботи обвинуваченого знаходиться неподалік від місця вчинення злочину.
Вказує про порушення апеляційним судом положень ст. ст. 22, 23 у зв`язку з тим, що стороною обвинувачення не було забезпечено можливість допиту в судовому засіданні свідка ОСОБА_9, чим також порушені окремі позиції, викладені в окремих рішеннях ЄСПЛ щодо права особи безпосередньо допитати свідка, чиї покази можуть мати істотне значення.
Крім цього, указує не те, що прокурор ОСОБА_15 приймала участь у цьому кримінальному провадженні в умовах конфлікту інтересів, оскільки в досудовому розслідуванні у цьому провадженні брав участь її чоловік, який є працівником ВП ГУНП в Черкаській області.
В цілому вбачає, що жоден доказ, які суд апеляційної інстанції поклав в основу обвинувального вироку, не доводить винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а позиція апеляційного суду щодо оцінки доказів є упередженою і однобічною.
Позиції учасників судового провадження
Захисник подала заяву про розгляд справи без її участі.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам судового провадження були надіслані повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судове рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на її думку, оцінки судом досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності окремих досліджених судом доказів.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 187 КК України, є правильним, й відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, що були дослідженні у порядку положень ст. 404 КПК України та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину, апеляційний суд послався у вироку на:
показання потерпілої ОСОБА_8, яка вказувала на обставини вчинення щодо неї розбійного нападу, була впевнена і наполягала на тому, що на неї напав саме ОСОБА_7 ;
дані протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25.03.2016, де вказується, що на ОСОБА_8 був здійснений розбійний напад із застосуванням насильства у вигляді нанесення ударів в голову та із заволодінням її особистими речами (том письмових доказів, а.п.1);