ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2024 року
м. Київ
справа № 303/1414/21
провадження № 51-1062км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
у режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями до неї засудженого ОСОБА_7 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Верхня Визниця Мукачівського р-ну Закарпатської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ) та фактично проживаючого у АДРЕСА_2, такого, що не має судимостей, -
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 13 квітня 2022 року.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у погрозі вбивством, насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, вчиненої за обставин детально викладених у вироку.
Як установив суд, ОСОБА_7 31 серпня 2020 року з 10 год 27 хв по 11 год 34 хв, за невстановлених досудовим розслідуванням адресою та марки телефону з номером сім карти НОМЕР_1, мобільного оператора ПрАТ "ВФ Україна", здійснив три телефонні дзвінки на "гарячу лінію 102" ГУНП у Закарпатській області. У ході розмови з помічником чергового СРПП №3 Мукачівського РВП Мукачівського ВП ГУНП у Закарпатській області старшим сержантом поліції ОСОБА_8 з приводу розгляду його заяви щодо вчинення кримінального правопорушення, достовірно знаючи, що з ним розмовляє працівник правоохоронного органу, умисно, висловив на адресу того погрозу вбивством, повідомивши цьому працівнику поліції, що встромить йому ніж у горло та далі висловив погрозу фізичною розправою.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року щодо нього без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а також звільнити його з-під варти із зали суду. Аргументуючи свої вимоги, посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення. Зазначає, що у цьому кримінальному провадженні згідно з повідомленнями про підозру від 30 листопада 2020 року та 03 грудня 2020 року він офіційно не набув статусу підозрюваного, оскільки було порушено правову процедуру їх складання, повідомлення та вручення. Так, стверджує, що повідомлення про підозру від 30 листопада 2020 року не відповідає вимогам, передбаченим ч. 4 ст. 278 КПК України, оскільки до ЄРДР не внесено дату та час про її повідомлення йому, а щодо повідомлення про підозру від 03 грудня 2020 року, то в матеріалах цього провадження є витяг з ЄРДР від 02 лютого 2021 року з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 366 КК України, через те, що це повідомлення містить підпис прокурора, який викликає сумнів щодо його достовірності. Указує, що суд першої інстанції, не досліджуючи будь-яке з указаних повідомлень про підозру, дійшов висновку, що він офіційного статусу підозрюваного набув 30 листопада 2020 року, тоді як суд апеляційної інстанції встановив, що такий його статус рахується за повідомленням про підозру від 03 грудня 2020 року, що є недопустимим. Також ОСОБА_7 зазначає, що вказані повідомлення про підозру є ідентичними за змістом, що суперечить вимогам КПК України. Крім цього, автор скарги стверджує, що у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення під час завершення досудового розслідування із скеруванням обвинувального акту до суду не дотримано вимог статей 290, 291, 293 КПК України, внаслідок чого, було грубо порушено його право на захист. Указує, що протягом досудового розслідування у порядку ст. 290 КПК України йому не було надано матеріалів досудового розслідування для ознайомлення, копіювання та відображення. Зокрема, про постановлення ухвали від 04 лютого 2021 року про встановлення строку на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до 12 лютого 2021 року, він дізнався після отримання її копії лише 15 лютого 2021 року, що свідчить про порушення його права на доступ на відкриття матеріалів цього провадження. Тому вважає, що всі докази, які безпосередньо було покладено в основу судових рішень щодо нього, є завідомо недопустимими. Також касатор посилається на те, що у матеріалах провадження відсутні будь-які трасологічні експертизи, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_7 здійснив підпис у розписці про отримання обвинувального акту ручкою із зникаючими чорнилами. До того ж, указує, що йому не оголошували постанову про відібрання зразків голосу та він ніколи не відмовлявся надати свої зразки голосу для належного об`єктивного експертного дослідження. Вважає, що з боку працівників поліції під час спілкування була пряма провокація та підбурювання його до вчинення кримінально караного діяння. Окрім цього, головуючий суддя під час усього судового провадження у суді першої інстанції переривала його при висловлюванні ним своїх доводів, що є недопустимим. Також зазначає, про порушення строків досудового розслідування та направлення обвинувального акту до суду поза межами процесуальних строків. Указує що суддя ОСОБА_9 постановив ухвалу про відмову у задоволенні його клопотання про відвід судді ОСОБА_10, проте відповідно до ст. 76 КПК України цей суддя не мав права розглядати це клопотання, оскільки раніше брав участь у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Крім того, засуджений стверджує, що неповноважним складом суду апеляційної інстанції було розглянуто і його апеляційну скаргу, оскільки у складі колегії суддів брав участь суддя ОСОБА_11, який не мав спеціалізації для розгляду кримінальних справ. Зазначає, що висновок експерта відео-, звукозапису від 24 листопада 2020 року є недопустимим доказом, оскільки вказане дослідження було проведено відомчою експертною установою, яка є зацікавленою у розкритті злочинів.
Крім того сторона захисту зазначає, що потерпілий ОСОБА_8 та слідча у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_12 мають однакове прізвище, що може свідчити про їх родинні зв`язки.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_7, прокурор указує на необґрунтованість доводів засудженого, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник у судовому засіданні просили касаційну скаргу з доповненнями ОСОБА_7 задовольнити, судові рішення щодо нього скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого та просив зазначені судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, позицію прокурора та перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі з доповненнями до неї, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов висновків, що касаційна скарга з доповненнями підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише у тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
У поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї, засуджений ставить питання щодо його безпідставного засудження за ч. 1 ст. 345 КК України.
Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.
У касаційній скарзі з доповненнями до неї, засуджений, у числі іншого, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, заперечує, по суті, достовірність фактичних даних, а також повноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу закону (статті 433, 438 КПК) до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.
Натомість, як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, перевіривши зібрані під час досудового розслідування фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 345 КК України, суд з додержанням вимог ст. 23 КПК України у вироку навів детальний аналіз усіх безпосередньо сприйнятих і досліджених під час судового розгляду доказів і, керуючись ст. 94 цього Кодексу, дав оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності у своїй сукупності та взаємозв`язку.
Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, у тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то з них слідує, що будучи допитаним у судовому засіданні у суді першої інстанції, засуджений не визнав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, ствердив, що він не розуміє у чому його звинувачують.
Проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установив, що показання засудженого повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування та досліджених судом.
Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційній скарзі доводи щодо недоведеності його винуватості та не встановлення факту погроз вбивством, насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Зазначені доводи повною мірою спростовані показаннями потерпілого, свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та у своїй сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом належними, допустимими та достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
Так, потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що 31 серпня 2020року, в період часу з 10 год 27 хв., по 11 год. 34 хв., ОСОБА_7 здійснив три телефонні дзвінки на "гарячу лінію 102" ГУНП у Закарпатській області. Під час розмови ОСОБА_7 запитав у нього, як помічника чергового СРПП № 3 Мукачівського РВП Мукачівського ВП ГУНП у Закарпатській області, інформацію щодо його заяви про вчинення кримінального правопорушення. Отримавши від ОСОБА_8 як представника поліції наявну інформацію, ОСОБА_7 став висловлювати на його адресу погрозу вбивством, повідомивши, що він ( ОСОБА_7 ) "встромить йому ніж у горло", у подальшому висловив погрозу фізичною розправою, яку він (потерпілий) сприйняв реально. Через декілька хвилин ОСОБА_7 прийшов у відділ поліції, питав та шукав хто саме з ним розмовляв по телефону. Сприйняв погрозу засудженого як реальну, оскільки йому було відомо, що ОСОБА_7 вже підозрюється у заподіянні тілесних ушкоджень ножем жінці. Під час телефонних розмов, ОСОБА_7 вів себе зухвало та нецензурно виражався.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що 29 серпня 2020 року приблизно о півдні ОСОБА_7 подзвонив оператору служби "102", назвав своє прізвище та став наводити інформацію про рух його скарги, яку подавав раніше. Отримавши від помічника чергового ОСОБА_14 необхідну інформацію, ОСОБА_7 став її ображати нецензурною лайкою, погрожував насильством, а коли він узяв слухавку, засуджений став і його ображати та висловлював погрози фізичною розправою. ОСОБА_7 відома для нього особа, досить часто телефонував до чергової частини відділу поліції, неодноразово приходив особисто.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні дала аналогічні показання, що і свідок ОСОБА_13 .
Крім цього, винуватість ОСОБА_7 підтверджується дослідженими у судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належної оцінки, зокрема:
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 21 вересня 2020 року з додатком до нього (описом речей і документів), згідно з яким на підставі ухвали слідчого судді від 07 вересня 2020 року було вилучено цифровий диск Verbatim CD-R з трьома аудіо файлами записів телефонних дзвінків: AUD-20201021 - WA 0006; AUD-20201021 - WA 0007; AUD-20201021 - WA 0008, які надходили 31 серпня 2020 року в період часу з 10 год 27 хв по 11 год 34 хв на робочий телефон НОМЕР_2 чергової частини Мукачівського РВП Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області та зберігалися на архіваторі (сервері) Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУНП в Закарпатській області за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2 а. п. 16-19);
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 19 жовтня 2020 року з додатком до нього (описом речей і документів), згідно з яким на підставі ухвали слідчого судді від 23 вересня 2020 року було вилучено два цифрових диска Verbatim CD-R 700 з аудіозаписами судових засідань Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у кримінальному провадженні № 303/7481/18 (1-кп/303/54/19) за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 162 КК України, які зберігалися у приміщенні цього суду за адресою: АДРЕСА_4 (т. 2 а. п. 23-25);
- повідомленням Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП у Закарпатській області від 03 листопада 2020 року, отриманого на запит слідчого, згідно з яким 31 серпня 2020 року на архіваторі мовленої інформації служби "102" ГУНП у Закарпатській області зафіксовані телефонні дзвінки з номеру мобільного зв`язку НОМЕР_1, здійснені особою, яка назвалась - ОСОБА_15 (т. 2 а. п. 29);
- витягом з наказу ГУНП у Закарпатській області від 09 грудня 2016 року № 218 о/с "По особовому складу", згідно з яким старшого сержанта поліції ОСОБА_8, призначено помічником чергового сектору реагування патрульної поліції № 3 Мукачівського РВП Мукачівського ВП ГУНП у Закарпатській області (т. 2 а. п. 30);
- висновком експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центра № СЕ -19/109/10-57ВЗ/20 від 24 листопада 2020 року, за результатами якого встановлено, що голос та мовлення фігуранта, голос котрого належить до чоловічої групи голосів за висотою, що знаходяться у файлах AUD-20201021 - WA 0006, AUD-20201021 - WA 0007, AUD-20201021 - НОМЕР_3 на диску Verbatim CD-R, належать ОСОБА_7 (т. 2 а. п. 33-40).
Як убачається з дослідженого судом у судовому засіданні 13 квітня 2022 року цифрового диску Verbatim CD-R з трьома аудіо файлами AUD-20201021 - WA 0006, AUD-20201021 - WA 0007, AUD-20201021 - НОМЕР_3, на ньому міститься запис розмови, що відбулася 31 серпня 2020 року в період часу з 10 год 27 хв по 11 год 34 хв між ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_8, зміст якої підтверджує факт погроз вбивством ("устромити ніж у горло") та насильством у формі "сексуального насильства" працівнику правоохоронного органу ОСОБА_8 у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, з боку ОСОБА_7 . Також засуджений вдався до інших брутальних погроз застосування насильства щодо потерпілого, озвучивши спосіб, у який він виконає погрозу, та повідомив, що зараз прийде до відділу поліції, де потерпілий несе службу (т. 2 а. п. 58-63).
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК України.
Суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду у межах висунутого обвинувачення.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, належним чином обґрунтовані та умотивовані.
Кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 345 КК України є правильною.
Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Доводи ОСОБА_7 про недотримання слідчим установлених законом приписів повідомлення про підозру та ненабуття ним процесуального статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні були предметом ретельної перевірки судами нижчих інстанції, за наслідками якої визнані безпідставними і їм надано належну оцінку, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно із ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Так, 30 листопада 2020 року слідчим ОСОБА_16 матері ОСОБА_7, - ОСОБА_17 було вручено повідомлення про підозру, оскільки ОСОБА_7 був відсутній і місце його знаходження на той час було невідоме, проте ОСОБА_17 відмовилась від його отримання, що засвідчила своїм підписом. У спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, надіслане у цей день повідомлення про підозру ОСОБА_7 вручено не було (т. 3 а. п. 6).
Слідчим ОСОБА_16 03 грудня 2020 року ОСОБА_18 було вручено повідомлення про підозру, від отримання якого він відмовився у присутності понятих ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . Останні, будучи допитаними, у якості свідків підтвердили зазначене та показали, що на початку грудня 2020 року у першій половині дня слідча СВ Мукачівського РВ поліції ОСОБА_16, ознайомивши їх з правами та обов`язками, оголосила повідомлення про підозру ОСОБА_18, надала йому примірники документів, від яких він відмовився та запропонував залишити їх на огорожі, однак слідча вручила зазначене повідомлення його матері ОСОБА_17 (т. 3 а. п. 10-19).
Під час судового розгляду в суді першої інстанції 13 квітня 2022 року засуджений на запитання прокурора надав ствердну відповідь про отримання ним повідомлення про підозру (т. 2 а. п. 58-63).
Згідно з витягом з ЄРДР повідомлення про підозру вручено ОСОБА_7 у день його складання, тобто 03 грудня 2020 року (т. 3 а. п. 180-183).
Про те, що засудженим ОСОБА_7 було отримано повідомлення про підозру від 03 грудня 2020 року свідчать і ті обставини, що 04 січня 2021 року від нього надійшла скарга до Мукачівського міськрайонного суду про скасування вказаного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України.
Ухвалою слідчого судді від 05 січня 2021 року (справа №303/4855/20, провадження № 1-кс/303/14/21) відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_7 на повідомлення слідчого про підозру від 03 грудня 2020 року, подану в порядку ст. 303 КПК України ( т. 3 а. п. 20).
Із зазначеного вбачається, що органом досудового розслідування належним чином забезпечено виконання вимог статей 276-279 КПК України щодо повідомлення про підозру ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КПК України.
Щодо твердження засудженого у касаційній скарзі про те, що повідомлення про підозру від 03 грудня 2020 року є сумнівним, оскільки у матеріалах вказаного провадження є витяг з ЄРДР від 02 лютого 2021 року з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 366 КК України, із заявою про те, що підпис прокурора як процесуального керівника у розділі "Погоджено" у цьому повідомленні викликає сумнів у його достовірності, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 год після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 год з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Крім того, цим Законом передбачено обов`язок слідчого прокурора, іншої службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення, прийняти заяву та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Матеріали зазначеного кримінального провадження не містять будь-якої інформації щодо результатів та наслідків проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР від 02 лютого 2021 року за ч. 1 ст. 366 КК України. Не надав такої інформації і засуджений під час розгляду його касаційної скарги.
Отже, наявність зареєстрованого кримінального провадження в ЄРДР та відсутність інформації про стан досудового розслідування і його наслідки не зумовлює недійсність зазначеної процесуальної дії.
Доводи ОСОБА_7 про те, що повідомлення про підозру від 30 листопада та 03 грудня 2020 року ідентичні за змістом, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону, є неспроможними.
Зазначені доводи касаційної скарги, які є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі засудженого, ретельно були перевірені судом апеляційної інстанції, який в ухвалі навів докладні мотиви визнання їх безпідставними.
Так, суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що повідомлення про підозру від 03 грудня 2020 року було складено слідчим за погодженням з прокурором та вручено ОСОБА_7 у відповідності до приписів статей 276-279 КПК України, після того, як 30 листопада 2020 року таке повідомлення йому не вдалося вручити, відповідно до зазначених вимог Закону.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, завданнями кримінального провадження, відповідно до ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності у міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Послідовність викладення у диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не у будь-якому випадку, а лише у разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення, отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки "зруйнували" або звузили ці права або ж обмежили особу у можливостях їх ефективного використання.