ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2024 року
м. Київ
справа № 382/145/23
провадження № 51-7789км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та адвоката ОСОБА_8, який діє в інтересах законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_10, на вирок Яготинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022111100001263 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Шерівці Заставнівського району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням керування транспортними засобами на строк 3 роки. Вирішено цивільний позов.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційній скарги представника потерпілого ОСОБА_10 -адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_6, а вирок суду-без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що судом не враховано, що лише порушення ОСОБА_7 п. 18.1 ПДР перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП. Зазначає, що апеляційний суд в достатній мірі не мотивував, чому позитивні характеристики засудженого, його дії по невідкладному доставленні потерпілого до лікарні, позицію потерпілих, повне відшкодування завданої шкоди не давали підстави для застосування до нього ст. 75 КК.
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання, звільнивши ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі положень статей 75, 76 КК. Вказує, що висновок апеляційного суду щодо неможливості застосування положень ст. 75 КК через одночасне порушення ОСОБА_7 декількох пунктів ПДР є не переконливим. Зазначає, що суд апеляційної інстанції проігноровано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 6 жовтня 2022 року (справа №533/12/22) в тій частині, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують в обтяжують покарання та особу винного. Стверджує, що призначене ОСОБА_7 покарання становить "особистий надмірний тягар для особи".
В запереченнях на касаційні скарги прокурор просить відмовити у їх задоволенні.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти їх задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК в касаційних скаргах ні захисником, ні представником потерпілого не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.
Доводи касаційних скарг захисника та представника потерпілого про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, та можливості звільнення його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.
Так, зі змісту касаційних скарг убачається, що захисником та представником потерпілого фактично порушується питання про дотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.